Цивільне право - Майданик P.A. - 4. Інтерес у цивільному праві

В концепції цивільного права важливе місце займає категорія інтересу, як одного із системоформуючих критеріїв галузі приватного (цивільного) права.

Термін "інтерес" походить від латинського "interest", що українською мовою перекладається як "має значення, є важливим".

Відповідно до п. 1 ст. 1 і ст. З ЦК України цивільне законодавство засновується на визнанні, серед іншого, рівності учасників регульованих ним відносин, свободи договорів, неприпустимості свавільного втручання будь-кого в приватні справи. Виникнення договірного чи будь-якого іншого цивільного правовідношення можливе лише за умови, що інтерес до цього має кожна із його сторін.

Інтерес являє собою потребу, яка набула форми свідомого мотиву ("свідомого спонукання") і виявляється в житті у вигляді побажань, намірів, прагнень.

Інтерес як усвідомлена потреба виступає стимулом діяльності, відсутність або припинення якого вказують на відсутність правовідношення або його припинення.

Інтерес має суто соціальний характер і формується на підставі потреб, які виражають відносини соціальної або біологічної необхідності, усвідомленої та оціненої через мету (цілі) інтересу.

В літературі наведено розгорнуті положення щодо ролі інтересу як збудника вчинення дій, пов'язаних з неповагою до суб'єктивних цивільних прав44.

Інтерес є рушійною силою будь-якої діяльності, зокрема, є визначальним при формуванні необхідної для укладення договору (як і вчинення іншої юридичної дії) волі його сторін.

У вигляді загального правила такий інтерес породжує те, що цивільне законодавство називає "платою або іншим зустрічним наданням за виконання своїх обов'язків", одночасно з визнанням саме цієї ознаки необхідною і достатньою для виділення оплатних договорів.

Слово "інтерес" має низку значень, серед яких доцільно розглянути ті з них, які можуть мати значення для розуміння інтересу в приватних (цивільних) відносинах.

Інтерес є мірою зацікавленості, яка може мати різноманітні прояви. Інтерес може мати суто побутовий (або споживчий) характер і полягати в зацікавленості у задоволенні відповідних потреб фізичної особи. Особа може мати зацікавленість в отриманні прибутку шляхом здійснення підприємницької діяльності. В цьому випадку йдеться про підприємницький інтерес. Інтерес юридичних осіб може бути як суспільним, так і приватним залежно від виду юридичних осіб - приватного та публічного права. Інтерес юридичних осіб приватного права залежить від інтересів їх засновників; він визначає цілі створення таких юридичних осіб, задовольняється шляхом дій їх органів і може мати як підприємницький, так і непідприємницький характер.

Від побутового та підприємницького інтересу слід відрізняти правовий інтерес, який, зокрема, полягає в набутті суб'єктивного права на певне благо, наприклад, шляхом вчинення того чи іншого право-чину. Правовий інтерес зазвичай формується побутовим або підприємницьким інтересом. Правовий та побутовий інтереси за своїм правовим значенням не завжди збігаються. Правовий інтерес до відповідного об'єкта, як правило, визначає зміст і характер правочинів, інших правомірних дій учасників вказаних правовідносин. Однак втрата побутового чи підприємницького інтересу не означає втрату правового інтересу і не призводить до автоматичного припинення суб'єктивного цивільного права. Збереження в особи суб'єктивного права свідчить про наявність зацікавленості його носія у збереженні права власності чи іншого права на річ, тобто правового інтересу.

Категорія правового інтересу з різних позицій висвітлюється в теоріях "інтересу", розроблених доктринами цивільного права і цивільного процесу.

В цивільному процесуальному праві під інтересом розуміють діяльність довірених осіб щодо захисту порушеного чужого суб'єктивного права.

Інколи інтерес розглядають як поняття, відмінне від права, для позначення стану, що не знайшов вираження в конкретному суб'єктивному праві.

Юридичний інтерес в цивільному процесі полягає в тому, що судове рішення стосується прав та обов'язків сторін. Заінтересованою визнається особа, право якої порушено або оспорюється; своєрідний інтерес мають інші учасники процесу, але інтерес сторін та інших учасників цивільного процесу не є елементом суб'єктивних цивільних прав, оскільки інтерес в цивільному процесі лише здійснює зовнішній вплив і є ознакою, додатковою до матеріального суб'єктивного права в цивільному правовідношенні, що не може входити до складу суб'єктивного права в цивільному правовідношенні.

У цивільному праві поняття інтересу іноді ототожнюється з поняттям збитків, що є архаїчним, оскільки збитки в суб'єктивному праві взагалі не обов'язково повинні передбачатися і тому інтерес в такому розумінні не може входити в поняття будь-якого суб'єктивного права. Інтерес суб'єкта в окремих випадках пропонується розуміти в значенні усвідомлення можливості задоволення його потреб певними благами, який має те саме значення, що і воля суб'єкта, і тому відсутній в особи неволездатної, яка все ж може бути носієм суб'єктивного права.

Заслуговує на увагу розуміння категорії "інтерес" у двох значеннях - як юридичного факту та прагнення (потреби особи) юридичного характеру. Інтерес як юридичний факт або певний стан особи є підставою для виникнення, збереження, реалізації та захисту цивільних прав, а також визначає межі їх здійснення. Інтерес може розглядатися як прагнення або потреба особи, яка є об'єктом захисту, оскільки спрямований на досягнення певного правомірного результату, набуття і здійснення суб'єктивних прав (A.M. Гужва).

Найбільш часто доктрина цивільного права термін "інтерес" розуміє в двох значеннях: як передумову для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права та як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права.

У зв'язку з цим слід розрізняти поняття інтересу як передумови або основи будь-якого суб'єктивного права і дії в так званому своєму інтересі. Перше з них означає смисл існування самого суб'єктивного права, основну мету, для якої воно існує, а друге - можливість задовольняти будь-якими діями свої потреби, яка існує, зокрема, у випадках використання своєї або чужої речі за призначенням, оскільки немає суб'єктивного права, в якому б його володар не був заінтересований.

Наприклад, у довірчих правовідносинах охоронюваний законом інтерес полягає в захисті порушеного та сприянні реалізації (здійснення) чужого або власного суб'єктивного права шляхом вчинення дій (надання послуг, виконання робіт) для задоволення власних і чужих потреб (вигодонабувача, довірителя) з метою попередження шкоди, або виконання обов'язку, чи інших непротиправних інтересів іншої особи; так і дії вчиняються з огляду на очевидну користь або вигоду заінтересованої особи з урахуванням відомих або ймовірних її намірів.

У будь-якому випадку приватно-правовий інтерес є відображенням юридичної форми розподілу об'єкта приватних (цивільних) правовідносин і являє собою можливість поділу об'єкта користування у приватному володінні за принципом "моє" і "чуже" (зокрема, інтерес власника, учасника сімейних відносин), або у формі пристосування об'єкта до спільного здійснення приватно - і публічно-правових інтересів (наприклад, при здійсненні публічного сервітуту на річку, національний парк тощо).

Узагальнюючий підхід до цієї правової категорії дає підстави розглядати цивільно-правовий інтерес як системоформуючий критерій галузі цивільного (приватного) права, передумову та основну мету існування суб'єктивного цивільного права, що здійснюються завдяки можливості задоволення будь-якими діями своїх потреб як приватної особи.

На відміну від приватного інтересу, публічний інтерес є передумовою та основною метою існування компетенції суб'єктів публічного права, яка здійснюється внаслідок пристосування об'єкта правовідносин до колективного здійснення публічних інтересів і задоволення визначених законом дій колективних потреб як суб'єктів публічного права.

У випадку відсутності або похідного (вторинного) характеру публічного інтересу відбувається поділ об'єкта правовідносин в приватному володінні за принципом "моє" і "чуже" незалежно від публічної чи приватної правовосуб'єктності учасників таких відносин.

До майнових відносин і пов'язаних з ними відносин, заснованих на владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, основна мета яких полягає в здійсненні приватно-правового інтересу за участі державного органу чи органу місцевого самоврядування, мають застосовуватися положення цивільного права з винятками, які передбачені законом, що визначає публічну компетенцію публічно-правового утворення.

До такого роду відносин можуть належать відносини з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державна реєстрація права на нерухоме майно хоч і має двояке значення (передбачена і для зміцнення прав власників об'єктів нерухомості, і для забезпечення публічного інтересу), основною, найголовнішою її метою вважається охорона майнових прав учасників цивільного обороту нерухомості та гарантування достовірної інформації про нерухоме майно. Інші цілі державної реєстрації, покликані забезпечити публічний інтерес (контроль за надходженнями до публічних бюджетів коштів від оподаткування нерухомості та правочинів з нею тощо), мають реалізовуватися з урахуванням основної мети та не повинні суперечити їй.

Визнання головною і первинною метою відносин державної реєстрації прав на нерухомість охорони та захисту прав і законних інтересів учасників цивільного обороту зумовлює пріоритет приватних інтересів і похідний характер публічних інтересів, тобто інтересів держави і суспільства.

Правовий результат, досягненню якого ці відносини слугують (виникнення цивільних прав та обов'язків), робить можливим визнання цих відносин організаційними, які виконують обслуговуючу роль для формування цивільних правовідносин, і застосування до цих відносин цивільного законодавства відповідно до положень ч. 2 ст. 1 ЦК України, з урахуванням особливостей, визначених спеціальним законодавством [з питань державної реєстрації прав на нерухоме майно].

5. Функції цивільного права

Поряд із предметом, методом правового регулювання і принципами функції цивільного права є тими правовими категоріями, які відображають базові складові сучасного цивільного права. Функції цивільного права виражають соціальне призначення цієї галузі права і своєрідність форм цивільно-правового регулювання загалом.

Функції цивільного права - це певні напрями впливу цивільно-правових норм, зумовлені змістом суспільних відносин, що входять до предмета цивільного права (тобто, відносини власності, особисті немайнові відносини тощо).

Слід розрізняти такі основні функції цивільного права: 1) регулятивну; 2) охоронну; 3) попереджувально-виховну; 4) попереджувально-стимулюючу.

Інколи в доктрині виділяють ще одну функцію - 5) відновну.

Реалізація регулятивної функції забезпечує врегулювання нормами цивільного права суспільних відносин, які входять до предмету цієї галузі права.

Переважна більшість цивільно-правових норм реалізує цю функцію, оскільки правила цивільно-правових норм регламентують ті чи інші цивільно-правові відносини, передбачають права та обов'язки їх учасників, наслідки їх невиконання тощо.

Охоронна функція покликана оберігати суб'єктивні майнові та особисті немайнові права особи від посягань усіх інших осіб та забезпечувати примусовий захист від їх порушення. Ця функція виявляється через забезпечення захисту порушення суб'єктивних майнових та особистих прав. Так, норма ст. 1166 ЦК України виконує охоронну функцію, оскільки за її допомогою може бути відновлене майнове становище особи.

Попереджувально-виховна функція реалізується через інститут цивільно-правової відповідальності.

Цивільно-правові норми про відповідальність позитивно впливають на свідомість фізичних осіб, що сприяє утриманню їх від правопорушень.

Після вчинення цивільного правопорушення зміст цієї функції реалізується через виконання обов'язку правопорушником з відшкодувань заподіяних збитків.

Попереджувально-стимулююча функція реалізується у випадках цивільно-правової відповідальності незалежно від вини. Зокрема, попереджувально-стимулюючу функцію виконує інститут деліктної підвищеної (тобто незалежно від вини) відповідальності за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки (статті 1187, 1188 ЦК України).

Слід звернути увагу на той факт, що в питанні щодо визначення функцій цивільного права в доктрині відсутня єдність. Зокрема, різноманітність підходів в цих питаннях найбільш яскраво проглядається у працях таких авторів, як Д.В. Боброва, С.М. Братусь, О.О. Красавчиков, Є. О. Суханов, Є.0. Харитонов. Водночас у доктрині не заперечується необхідність виділення регулятивної та охоронної функцій.

Зміст регулятивної функції полягає в тому, що цивільне право зосереджене переважно на врегулюванні правомірних дій суб'єктів.

Охоронна функція спрямована на попередження порушень особистих немайнових та майнових прав, а також передбачає захист у випадку порушення.