Цивільне право - Майданик P.A. - Цивільне право і законодавство в сфері освіти

Не втрачає свого значення питання кодифікації галузі законодавства, котре набуло актуальності у зв'язку з дискусією про освітянське право, яке одними сприймається як позначення галузі права, іншими - як позначення комплексної галузі законодавства.

Незважаючи на значний обсяг сфери освіти в загальному предметі (об'єкті) правового регулювання, суспільні відносини в цій сфері за своєю природою є управлінськими, майновими й іншими - договірними, трудовими, фінансовими. Якщо вони пов'язані з вирішенням організаційних питань у сфері освіти, то це предмет адміністративно-правового регулювання; якщо вони є майновими відносинами, то це предмет регулювання цивільного права; якщо трудовими - це предмет регулювання трудового права; якщо фінансовими, то це галузі фінансового права. Тому освітянське право є не галуззю права, а складним укрупненим комплексним (міжгалузевим) правовим інститутом, який отримує вираження у відповідній комплексній галузі законодавства.

Світовій практиці відомі випадки прийняття кодифікаційного акта про освіту. Такий акт діє, наприклад, у Франції, в сучасних умовах йде розробка такого документа в Росії. В системі українського законодавства існує чимало подібних кодексів: Водний кодекс, Лісовий кодекс, Повітряний кодекс тощо, які мають комплексний характер і містять норми адміністративного, цивільного й інших галузей права. Однак через створення кодексу освітянське право не може бути визнане галуззю права у сфері освіти, оскільки будучи включеними в нього, норми, які регулюють відносини у сфері освіти, залишаться нормами адміністративного, цивільного, трудового, фінансового права.

При цьому викликає інтерес обгрунтована в літературі теза про освітянські правові відносини. Зазначається, що у сфері освіти поряд з адміністративними, цивільними, трудовими, фінансовими правовими відносинами існують специфічні освітянські правові відносини. Вважається, зокрема, що освітянські правовідносини виникають між тими, хто навчається (їх законними представниками), освітньою установою і педагогічними працівниками у зв'язку з отриманням учнем загальної або професійної освіти, яка підтверджується спеціальним документом. Вони є триваючими, багатосторонніми, безпосередньо представленими (вимагають особистої участі), духовними (за об'єктом). Крім того, відзначаються специфічні особливості в методі регулювання освітянських відносин та обґрунтовується висновок про існування самостійної галузі освітянського права (В. М. Сирих).

Зазначається, що норми інших галузей права, які використовуються в освітянській сфері, формують комплексні інститути, які одночасно належать і освітянському праву, і іншій галузі права (цивільному, трудовому, адміністративному); обґрунтовується існування освітянських норм як комплексних норм права.

Такий підхід видається помилковим, оскільки окрема юридична норма не може одночасно мати різні предмети і співвідносні з ними методи правового регулювання.

Запропоноване зазначеним автором розміщення комплексних інститутів і "комплексних норм" в галузях права фактично говорить про їх розміщення в джерелах права і галузях законодавства.

Цивільне право і нотаріат

Одне з важливих питань формування міжгалузевих зв'язків цивільного права пов'язане з виявленням його співвідношення з інститутом нотаріату. Правова природа інституту нотаріату зумовлена особливостями законодавчо визначених повноважень нотаріусів, їх статусом і характером правовідносин, які виникають між ними та особами, на користь яких вчиняються нотаріальні дії.

Закон України "Про нотаріат" визначає права та повноваження нотаріусів, які лише посвідчують права та факти, що мають юридичне значення, а також вчиняють інші, передбачені цим Законом, нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності.

Наведене свідчить, що нотаріусів не можна вважати суб'єктом владних повноважень, оскільки вони не наділені владними повноваженнями та не виконують управлінські функції.

За своєю природою діяльність нотаріусів (приватних і державних нотаріальних контор) не є державною службою, вони не виконують свої обов'язки на публічній службі і не мають публічно-правової компетенції, яка б створювала публічно-правові відносини.

При здійсненні свого статусу нотаріуси виступають як приватні особи, які здійснюють надані їм законом повноваження публічно-правового характеру, які не є функціями державних та інших публічних органів.

При вчиненні нотаріальних дій між нотаріусом і клієнтом (заявником) виникають правовідносини, не пов'язані з проходженням публічної служби нотаріусом.

Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. З КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Пунктом 14 ст. 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються: судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури.

Законом України "Про нотаріат" визначено порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні, правову основу його діяльності та правовий статус осіб, що є нотаріусами. При цьому ч. 2 ст. З даного Закону встановлено і певні обмеження для нотаріусів, серед яких, зокрема, зазначається, що нотаріусу забороняється займатися підприємницькою або адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об'єднань, перебувати на державній службі або на службі в органах місцевого самоврядування тощо. Зазначений Закон не містить жодного посилання на те, що діяльність нотаріусів державних нотаріальних контор і приватних нотаріусів є державною службою.

Крім того, діяльність нотаріусів не може бути віднесена і до публічної служби, поняття якої є ширшим за поняття державної служби та включає ЇЇ саму, оскільки у наведеному в п. 15 ч. 1 ст. З КАС України переліку видів публічної служби діяльність нотаріусів (державних нотаріальних контор і приватних нотаріусів) не зазначена.

Наведене свідчить, що правовідносини щодо вчинення нотаріальних дій нотаріусами не пов'язані з проходженням публічної служби.

Нотаріат в Україні має дуалістичну природу, оскільки функціонує між публічними і приватними інтересами та є своєрідною ланкою між державою і громадянським суспільством.

У зв'язку з цим в літературі зазначається, що нотаріус, з однієї сторони, - це особа, яка діє від імені держави та уповноважена виконувати державну функцію із захисту прав та свобод громадян, з другої - представник "вільної" професії, який виступає як незалежний консультант сторін (І. Г. Черемних).

Нотаріат виконує визначені законом повноваження, пов'язані із здійсненням державної функції з питань охорони та захисту прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб.

Окремі автори вважають, що здійснення нотаріатом публічно-правових функцій має за мету надати правовідносинам однозначності та достовірності, а через це - стабільності за допомогою особливої процедури їх фіксації (СЯ. Фурса).

Заслуговує на увагу ідея про те, що ці повноваження делеговані йому державою, носять владний характер, у зв'язку з чим діяльність нотаріату набуває публічного характеру і реалізується від імені України (М.М. Дякович).

Дуалістична природа нотаріуса зумовила існування в юридичній науці неоднозначних оцінок щодо місця нотаріату у системі права. Можна виділити три основні підходи до цього питання, що передбачають визнання нотаріального права самостійною галуззю права чи галуззю законодавства або інститутом цивільного процесуального права.

Прихильники визнання нотаріального права самостійною галуззю права передбачає розуміння нотаріату самостійним елементом правової системи держави, а саме - комплексною галуззю права, що має свій предмет, метод, принципи і джерела правового регулювання, являє собою сукупність правових норм та інститутів, що регулюють на основі поєднання публічних і приватних інтересів суспільні відносини у сфері організації нотаріату і нотаріальної діяльності, а також відносини у сфері державного управління нотаріальною діяльністю з метою захисту основних прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і забезпечення інтересів держави і суспільства (І.Г. Черемних).

Прихильники цього підходу визнають співвідношення системи цивільно-правових норм і системи норм нотаріального права як основної та обслуговуючої системи. При цьому звертається увага на те, що цивільно-правове регулювання в межах нотаріального права має переважаюче значення порівняно з іншими видами галузевого регулювання (А.Г. Нурієв).

Деякі автори заперечують можливість існування галузі нотаріального права з огляду на визнання первинною ланкою системи права норми права, в якій нормативно-правові акти галузей права слугують структурним матеріалом, з якого складається конкретна галузь законодавства. За такого підходу при сформованій галузі права галузь законодавства може не скластися (наприклад, право соціального забезпечення, підприємницьке право). Можлива і зворотна ситуація, коли галузь законодавства існує без галузі права (наприклад, законодавство про нотаріат).

З огляду на це окремі автори вважають за доцільне віднести нотаріат до окремої підгалузі конститутивного права - нотаріальне право (М.М. Дякович).

Інший підхід, який набув певного поширення у вітчизняній юридичній науці, передбачає визнання нотаріату інститутом цивільного процесуального права як регулятора однієї із позасудових форм захисту цивільних прав і охоронюваних законом інтересів.

У зв'язку з цим правовий інститут нотаріату зазвичай вивчається в межах навчальної дисципліни цивільного процесуального права.

Зазначені вище позиції не повною мірою відображають сутнісні риси інституту нотаріату, сутність якого визначається приватно-правовими за своїм статусом нотаріуса і правовідносинами при вчиненні нотаріальних дій.

При здійсненні нотаріальної діяльності нотаріус виступає суб'єктом приватного права, який лише посвідчує цивільні права та факти, що мають юридичне значення, вчиняє інші передбачені законом нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності. Діяльність з учинення нотаріальних дій не є державною службою, нотаріуси не виконують свої обов'язки на публічній службі і не мають публічно-правової компетенції, яка б створювала публічно-правові відносини.

Нотаріат доцільно розглядати цивільно-правовим інститутом, що являє собою сукупність правових норм, які регулюють на основі по* єднання публічних і приватних інтересів суспільні відносини в сфері організації нотаріату і нотаріальної діяльності з метою укріплення і захисту цивільних прав та інтересів приватних осіб.

При цьому публічно-правове регулювання в межах інституту нотаріату не змінює приватно-правового статусу нотаріуса і покликане забезпечити публічно-правовими засобами здійснення функцій і завдань нотаріату.

У зв'язку з цим інститут нотаріату доцільно визнавати правовим інститутом, покликаним забезпечити регулювання відносин щодо вчинення нотаріальних дій на притаманних цивільному праву засадах юридичної рівності і диспозитивності в межах визначених законом підстав та порядку вчинення нотаріальних дій.

При здійсненні свого статусу нотаріуси виступають як приватні особи, що здійснюють надані їм законом повноваження публічно-правового характеру, які не є функціями державних, інших публічних органів.

У зв'язку з цим на відносини щодо вчинення нотаріальних дій доцільно поширювати положення цивільного законодавства про цивільні відносини, якщо інше не випливає із суті зазначених відносин.