Цивільне право - Майданик P.A. - Психологічна школа права

Специфіку стимулювання волі до виконання обов'язку внутрішніми, психічними чинниками пояснює психологічна школа права, започаткована Л.І. Петражицьким.

Концептуально психологічна школа права зводиться до того, що мислення людини зумовлене її емоційним переживанням, а існування людини - безперервна зміна почуттів, емоцій, бажань. Цей потік емоцій та хвилювань є єдиною реальністю, в якій саме і народжується право. Звідси право це породження людської психіки. При цьому право має місце тоді, коли в психіці суб'єкта є імперативно-атрибутивне переживання, пов'язане із присвоєнням собі певних прав, а іншим - юридичних та інших обов'язків перед собою. Л. І. Петражицький зазначав, що "наши права - суть закрепленные за нами, принадлежащие нам как активы, долги иных лиц. Права и правоотношения в нашем понимании не составляют, таким образом, чего-то отдельного и отличного от правовых обязанностей. То, что с одной стороны называется ее правовой обязанностью, с другой называется ее правом".

У представників психологічної школи суб'єктивні права - це різновид правових почуттів, специфіка яких полягає у тому, що вони мають характер домагання, тобто права вимагати від інших осіб виконання їх юридичного обов'язку чи інших дій на свою користь. Послідовник Л.І. Петражицького П.Е. Михайлов підсумував, що "... под правом, как особенным классом реальных явлений, должны понимать все те эмоциональные переживания, те феномены психики, реальные явления этического сознания, которые имеют атрибутивный характер, характер притязаний, и составляют особенный класс явлений, наименование которых - право"109.

Ця специфічна особливість нормативного впливу права розкривається у вченні Л. I. Петражицького про двосторонній характер юридичної норми. Вплив соціальної норми, зазначає автор, на волю індивіда відноситься до розряду явищ психічних. Тому вивчення рис цього впливу слід вести шляхом психічного аналізу свідомості особи, яка визначає себе до дії згідно з вимогою норми.

Предметом психологічного аналізу у вченні Л.І. Петражицького є етична свідомість індивіда, тобто індивідуальне усвідомлення пов'язаності нашої волі нормою належного. У цьому контексті наша свідомість проявляється у нас в двоякій формі: у вигляді односторонньої пов'язаності нашої волі усвідомленням певного обов'язку (наприклад, моральний обов'язок допомогти бідним людям, які знаходяться в скрутному становищі і мають потребу в грошах) та у вигляді двосторонньої залежності нашої волі не лише усвідомленням власного обов'язку, але й нашим же визнанням з іншою особою притягань на її виконання (зокрема, обов'язок за договором з продавцем книги, за яким він доставить нам певні книги і за це отримає 25 гривень). В такій двоякого роду зв'язаності індивідуальної волі проявляється різний вплив на волю двох видів соціальної норми: моральності і права. Моральність установлює лише односторонній обов'язок діючої особи. Право, поряд із встановленням обов'язку діючої особи, надає ще іншій, приписує їй як необхідне те, чого вимагає від першої особа як виконання обов'язку.

Іншими словами, в процесі психологічних хвилювань, які відчуває наша свідомість при визначенні нашої волі до дії згідно з вимогами юридичної норми, право проявляється як сукупність норм імперативно-атрибутивних, суть яких не вичерпується велінням (imperare), що характерно для норм моральності; в юридичних нормах до веління приєднується ще надання (лат. attribuere). Встановлення двостороннього, імперативно-атрибутивного характеру нормативного впливу права на індивідуальну волю становить концептуальну ідею вчення Л. І. Петражицького.

Однак право впливає на індивідуальну волю, відображається в індивідуальній свідомості, але не породжується нею. Як соціальні норми право породжується суспільним середовищем, визначає життя людей в суспільстві і має метою підтримання і розвиток суспільного життя. Звідси випливає, що аналіз індивідуальної правосвідомості не може бути достатнім прийомом дослідження для всебічного вивчення права. У зв'язку з цим право не можна розглядати як виключно психологічне явище, зокрема виключно психічне явище відокремленого індивіда, тобто явища індивідуальної психіки. В іншому випадку виникне загроза заперечення об'єктивної реальності права та ігнорування соціального елемента в праві.