Цивільне право - Майданик P.A. - Цивільний кодекс України як основний акт цивільного законодавства

Найважливішими актами цивільного законодавства є закони, як нормативні акти вищого законодавчого органу, що володіють найбільшою юридичною силою.

Конституція України як основа цивільного законодавства

Закони поділяються на основні (конституційні) і звичайні. Серед основних законів найбільш високою юридичною силою володіє Конституція України від 26 червня 1996 р. Конституція України містить у собі норми різних галузей права; серед них є й норми цивільного права. Закони та інші акти цивільного законодавства не повинні суперечити їй, приймаються на основі Конституції і мають відповідати їй.

Отже, норми Конституції України, як і норми будь-якого закону, це норми прямої дії. Наведене правило означає, що у разі виявлення суперечності нормативного акта Конституції України такий акт не повинен застосовуватися і повинен бути скасований Конституційним Судом.

Цивільний кодекс України як основний акт цивільного законодавства

Особливе місце в системі цивільного законодавства займає Цивільний кодекс України як галузевий кодифікований законодавчий акт, покликаний, в принципі, врегулювати всі суспільні відносини, які входять до предмета цивільного права і виступають основою для розвитку всього поточного цивільного законодавства. ЦК є другим за значенням після Конституції України законодавчим актом, який регулює цивільні відносини.

Чинний ЦК України було прийнято Верховною Радою України J 6 січня 2003 p., набрав чинність з 1 січня 2004 р.

ЦК України - великий за обсягом і складний за змістом документ. Проте його розуміння та застосування значно спрощуються, коли з'ясована його концепція.

Елементи концепції ЦК були напрацьовані ще радянською цивільно-правовою наукою у 1980-х роках, що завершилося прийняттям ЗІ травня 1991 р. Основ цивільного законодавства Союзу PCP та союзних республік.

ЦК притаманний ряд концептуальних положень. По-перше, ЦК має забезпечити нормальне функціонування і розвиток саме громадянського суспільства, тобто самостійної, незалежної від держави системи відносин між юридично вільними і рівноправними партнерами в усіх сферах життя, включаючи, безумовно, і підприємництво. Самостійність, незалежність, ініціативність приватного життя можна забезпечити лише за умови визнання природного, об'єктивного, наднормативного характеру цивільних прав як прав, що постають із самого життя. Засновані на цих правах відносини і становлять предмет цивільно-правового регулювання. З огляду на це, ЦК можна назвати Кодексом громадянського суспільства або Кодексом приватного права.

Другим найважливішим концептуальним моментом є те, що ЦК сконструйовано як кодекс приватного права. Цим актом підтверджується природний поділ права на публічне та приватне. ЦК кодифікує норми приватного права, в якому втілюється юридичний порядок, що грунтується на принципі свободи людини, яка є джерелом активності, ініціативності повсякденного нормального життя людини та умовою ефективної економічної діяльності юридичних осіб.

Попередні положення обумовлюють наступний, третій елемент концепції нового ЦК, а саме - моністичний характер цього кодифікованого акта у сфері приватного права. Йдеться про коло відносин, які регулюються ЦК. По-перше, у структурі цивільно-правових відносин головними є майнові відносини. Проте існує потреба у високому ступені захисту прав, які визначають духовну основу суспільства. По-друге, приватноправові відносини у сфері підприємництва - це також сфера регулювання ЦК. По-третє, земельні та житлові відносини в їхній приватноправовій частині - це також питання цивільного права. Іншими словами, ЦК охоплює своїм регулюванням усі цивільні відносини незалежно від сфери їх існування. Власне тому ст. 9 ЦК говорить про те, що його положення застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Крім того, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

При визначенні структури ЦК України враховано сформульовані цивілістичною наукою і нормотворчою практикою традиції і надбання кодифікації цивільного законодавства. Світовій практиці відомі кодифікації інституційна, пандектна, інші системи кодифікації цивільного законодавства, що застосовуються у цивільному праві сучасних держав.

Класичні наукові системи цивільного права, представлені в Кодексі Наполеона та Німецькому цивільному уложенні. В першому випадку (Кодекс Наполеона) за основу взято римські інституції (особи, речі, дії) - через те вона й називається римською, або інституційною. Німецьке цивільне уложення уособлює пандектну, або німецьку систему, яка складається із (І) загальної частини, що містить положення, які стосуються основних розділів; (II) речового права; (III) зобов'язального права; (IV) сімейного права; (V) спадкового права.

Чинний ЦК побудовано за традиційною для України пандектною системою, яка передбачає поділ інститутів і норм на загальну та особливу частини. Крім звичайної для пандектної системи (чотирьох) частин, додано ще дві частини - особисті немайнові права фізичних осіб і право інтелектуальної власності.

У Загальній частині містяться норми, які можуть бути застосовані при регулюванні всіх або переважної більшості цивільних відносин, їх винесено за дужки і представлено окремою книгою під назвою "Загальна частина", яка і виконує функції загальної частини, тобто норми (інститути) якої поширюються на будь-які види особливих (спеціальних цивільних норм, інститутів). Особливу частину становлять спеціальні цивільно-правові інститути і норми, які регулюють окремі різновиди цивільних правовідносин. Особливу частину ЦК представлено в п'яти книгах.

Кожна книга, як правило складається з розділів. Основною структурною одиницею розділів є глави, хоч у деяких випадках вони групуються ще й у підрозділи. ЦК налічує 90 глав, що мають наскрізну нумерацію поділені на 1308 статей.

Викладення змісту ЦК починається Книгою першою "Загальні положення", де вміщено норми, які регулюють загальні питання всіх цивільно-правових відносин. Зазначена книга складається із п'яти розділів, які присвячені регулюванню питань про цивільне законодавство, здійснення і захист цивільних прав та інтересів, закріплено загальні положення про фізичну особу, про юридичну особу, державу, територіальні громади, об'єкти цивільних прав, встановлюються основні правила про представництво і позовну давність.

Норми цієї книги ЦК ґрунтуються на ідеї об'єктивного характеру цивільних правовідносин. ЦК визнає існування цілої системи соціальних регуляторів цивільних відносин: закон, договір, правові звичаї, моральні засади суспільства. Співвідношення питомої ваги імперативних та диспозитивних норм ЦК - на користь останніх. Положення актів цивільного законодавства трактуються як диспозитивні, крім випадків, коли обов'язковість для сторін цих актів випливає з їхнього змісту або суті відносин між сторонами.

ЦК вперше введено поняття фізичної особи, фізичної особи-підприємця, регулювання участі юридичних осіб у цивільних правовідносинах з урахуванням доктрини реальності таких осіб, встановлено норми участі держави і територіальних громад як суб'єктів цивільних відносин, введено категорію "правочин", визначено правовий режим низки об'єктів цивільного права.

Книга друга "Особисті немайнові права фізичної особи", яка складається з трьох глав, присвячена регулюванню особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування та соціальне буття фізичної особи. Безумовною перевагою цієї книги є розкриття змісту особистих немайнових прав, встановлення переліку способів їх захисту. В основу цієї книги покладено міжнародно-правові договори у сфері захисту прав людини.

Книга третя "Речове право" становить норми, які регулюють відносин власності, речові права на чуже майно: володіння, сервітути, право на користування чужою землею для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою землею для забудови (суперфіцій) тощо. На відміну від проекту ЦК, застава перенесена до способів забезпечення виконання зобов'язань.

Більшість норм цієї книги присвячені регулюванню відносин власності. Визначено поняття, зміст, підстави набуття і припинення права власності, виключено інститути колективної власності, введено інститут права довірчої власності, встановлено особливості права власності на найважливіші об'єкти.

Книга четверта "Право інтелектуальної власності" містить норми, присвячені регулюванню відносин щодо створення та використання результатів творчої, інтелектуальної діяльності - твори науки, літератури та мистецтва, винаходи, торгові марки тощо.

Найбільша за обсягом - книга п'ята "Зобов'язальне право" - містить норми щодо окремих видів договорів і недоговірних зобов'язань. Ця книга складається із трьох розділів: "Загальні положення про зобов'язання", "Загальні положення про договір", "Окремі види зобов'язань" (поділений на два підрозділи - "Договірні зобов'язання" і "Недоговірні зобов'язання"). Зазначена книга ЦК закріплює значний перелік окремих видів договірних і недоговірних зобов'язань, який системно визначає основні типи і види зобов'язань. Водночас в ЦК мінімально закріплено норми щодо таких видів господарських договорів як поставка, контрактація, перевезення. Залишено лише їх визначення та вказівку на те, що вони регулюються ГК України та іншими нормативними актами, що фактично свідчить про віднесення їх до сфери регулювання ГК України. ЦК містить значне коло нових видів договорів, зокрема лізинг, довірче управління майном, факторинг, франчайзинг.

Книга шоста в проекті ЦК спочатку була присвячена регулюванню сімейних відносин. З прийняттям окремого СК України потреба у цих нормах в межах ЦК відпала. Тепер книга шоста "Спадкове право", яка складається із шести глав, регулює відносини спадкування, зокрема відкриття й прийняття спадщини, здійснення спадкових прав тощо. У спадкове право введено ряд новел щодо його суб'єктів, волевиявлення заповідача, встановлення більшого переліку черг спадкоємців за законом (ЦК передбачено шість черг спадкоємців), змінено форми прийняття спадщини, введено інститут спадкового договору.

Проект ЦК містив книгу сьому "Міжнародне приватне право", присвячену врегулюванню цивільних відносин за участю іноземного елемента. Одна ця книга була вилучена з проекту ЦК, положення якої були використані при розробці Закону України "Про міжнародне приватне право".

Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК. Ці закони є кодифікованими або поточними. До кодифікованих законодавчих актів цивільного права відносяться: Сімейний кодекс (СК) України, який прийнятий і введений у дію з 1 січня 2003 р., Житловий кодекс (ЖК) України.

Подвійну (дуалістичну) правову природу мають комплексні кодифіковані акти, які регулюють цивільні і публічні правовідносини, - земельний кодекс (ЗК) України, Кодекс торговельного мореплавства (КТМ) України, Господарський кодекс (ГК) України. Ряд цивільно-правових за своєю природою відносин регулюється нормами Повітряного кодексу України, Кодексу про надра, Лісному кодексі тощо.

ЦК України покликаний займати домінуюче положення над іншими кодифікованими нормативними актами цивільного права. ЦК для цих законів має визнаватися своєрідною конституцією приватного права, що підтверджується правилом, згідно з яким при поданні до Верховної Ради України проекту закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК, необхідно одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроект розглядається проектом закону про внесення змін до ЦК України (ч. 2 ст. 4 ЦК).

В літературі звертається увага на те, що усередині самого ЦК юридична сила його норм неоднакова і найбільша юридична сила відведена першій частині ЦК.

Поточне цивільне законодавство є досить значним за обсягом. Здебільшого воно має комплексний характер і регулює відносини приватного і публічного права. Окремі закони мають суто цивілістичний характер, до яких зокрема, можуть бути віднесені закони України "Про заставу", "Про іпотеку", "Про правову охорону авторських прав і суміжних прав", "Про страхування" та ін.

Поточне законодавство зазвичай містять спеціальні норми, які уточнюють загальні положення кодифікованих нормативних актів в окремих сферах цивільно-правового регулювання, що становлять предмет відповідних актів поточного законодавства.