Цивільне право - Майданик P.A. - Латиноамериканське цивільне право

Латиноамериканське цивільне право

Місце латиноамериканського права в правових системах сучасності

В юридичній науці відсутня єдина позиція щодо визначення місця латиноамериканського права в правових системах сучасності. Одні вчені відносять правові системи держав Латинської Америки до романо-германської правової сім'ї. Інші автори виділяють їх в самостійну групу змішаного типу, як результат запозичення ним багатьох правових положень у романо-германського права і звичаєвого права (common law).

Змішаний характер цієї групи правових систем виявляється в тому, що право зазначених країн багато в чому грунтується романо-германських моделей (це особливо проявляється в сфері приватного права), а також моделей правового будівництва в межах звичаєвого права (це характерно для сфери публічного права).

Латиноамериканське право, як і романо-германське право, - це кодифіковане право, причому кодекси побудовані за європейським зразком з урахуванням національних особливостей. Запозичення кодифікації романо-германського права призвело до побудови аналогічної структури права і системи джерел, що виявилось в абстрактному характері викладення норм права і сприйняття юридичної техніки у континентального права.

Джерела латиноамериканського права

Джерела латиноамериканського права практично аналогічні джерелам романо-германського права. Згідно з латиноамериканською правовою доктриною, під джерелом права розуміються лише ті джерела, завдяки яким формулюються правові норми, які сприяють їх сприйняттю. Основними джерелами права виступають закони, акти делегованого законодавства і підзаконні акти. Судова практика, звичай, доктрина і загальновизнані принципи вважаються, відповідно, не основними джерелами права.

Закон визнається головним джерелом права, який регулює основні сфери життя суспільства. В системі законодавства конституційні норми відіграють головну роль. В усіх латиноамериканських країнах прийняті і діють писані конституції, які завдяки їх значному обсягу і деталізації правових норм називають розгорнутими конституціями.

У системі законодавства особливе місце займають кодекси, побудовані переважно на основі романо-германських моделей кодифікації. Більшість цивільних кодексів цих країн побудовані під сильним впливом ЦК Франції, більше того, в окремих із них він був відтворений майже текстуально (ЦК Гаїті 1825 р., ЦК Домініканської Республіки 1884 р.).

Значного поширення набуло делеговане законодавство, що обумовлено президентською формою правління та існуванням на певних етапах історії цих держав диктаторських режимів. Наприклад, в період існування військового режиму в Аргентині Верховний Суд визнав силу закону за декретами, які приймалися урядом.

Судова практика відіграє допоміжну роль у системі джерел права, її роль як джерела права в різних країнах цієї групи різна. Наприклад, у Мексиці існує так званий інститут обов'язкового прецедентного права, який означає, що рішення окремих вищих судів, зокрема Верховного Суду і колегіальних окружних судів, є обов'язковими для застосування в подальшому як для них самих, так і для вищих судових інстанцій166.

В Аргентині пленарні рішення апеляційних судів є обов'язковими для нижчих судових органів.

В Бразилії судові рішення і судова практика не визнаються джерелом права. Судові органи мають право застосовувати право, а не створювати його. Верховний Суд виступає джерелом одноманітного тлумачення правових норм.

Правовий звичай в латиноамериканському праві є допоміжним, другорядним джерелом, який має субсидіарний характер.

В окремих країнах (Аргентина, Бразилія) роль звичаю як джерела права більш значна, ніж в інших країнах цього регіону.

Доктрина як система різних правових теорій вчень також вважається джерелом латиноамериканського права.

Джерелом латиноамериканського права є загальновизнані принципи. Такі принципи, як принцип суверенітету, захисту основних прав і свобод, рівності всіх громадян перед законом, отримали конституційне закріплення.

Особлива роль в системі джерел права належить міжнародно-правовим нормам. Так, у Конституції Аргентини проголошується, що Конституція, закони і договори з іноземними державами є вищими законами нації. При цьому закріплюється пріоритет міжнародних договорів над законом.

Структура цивільного латиноамериканського права

Латиноамериканське право визнає поділ права на публічне і приватне право, а також дуалізм приватного права, що передбачає паралельне існування двох галузей права: цивільного і торгового, які регулюються окремими кодексами.

Цивільне право передбачає поділ цивільних прав на речові та зобов'язальні права.

Як зазначає X. Бехруз, особливість регулювання інституту права власності в цих країнах полягає в тому, що право приватної власності тісно пов'язане із соціальною функцією власності, через що приватна власність відповідно до конституційних норм може бути обмежено, включаючи експропріацію її з метою "соціального благополуччя"168.

Ідея дуалізму приватного права знайшла відображення в одночасному існуванні цивільного і торгового кодексів. В торгових кодексах містилися норми, покликані врегулювати спеціальні торгові інститути та операції: векселя, морська торгівля, страхування, банкрутство тощо.

Останнім часом спостерігається практика регулювання торговельних відносин цивільним кодексом. Зокрема, Аргентина пішла шляхом об'єднання цивільного і торгового кодексів, як наслідок тенденції до "комерціалізації" цивільного права. До ЦК Аргентини були включені комерційні контракти.

Гармонізація приватного права в Латинській Америці

В сучасних умовах спостерігається тенденція до формування наддержавного регіонального права, яке б обґрунтувало самобутність та автономність латиноамериканського права. З цією метою окремі країни намагаються координувати політику цієї групи держав з метою гармонізації та уніфікації законодавства. Процес гармонізації законодавства та уніфікації правових норм розпочався ще в 1928 р., коли на 6-й Гаванській панамериканській конференції було прийнято Кодекс міжнародного приватного права. Він складається із 437 статей, виданих в книгах, і містить норми, направлені на вирішення основних колізійних питань в сфері цивільного і торгового права, цивільного процесу; регулює правовідносини, які стосуються інститутів громадянства, шлюбу, статуту фізичних та юридичних осіб, позовної давності, доказів тощо.