У зарубіжних країнах джерелами цивільного і торгового права, крім принципів природного права, є закони, підзаконні нормативні акти, судова практика, звичаї, міжнародні договори та акти економічних союзів, доктрина та деякі інші. Проте співвідношення між цими видами джерел для конкретної країни чи групи країн, а також для різних історичних етапів їх розвитку неоднакове.
І. Закон посідає провідне місце у країнах романо-германської правової системи. Цивільне та торгове право у них, як правило, кодифіковано. У країнах англосаксонського права закони та інші джерела писаного (статутного) права відіграють у багатьох сферах регулювання меншу роль, ніж судова практика. Разом із тим, ускладнення економічних відносин вимагало законодавчого нормативного закріплення майже всіх інститутів торгового і багатьох інститутів цивільного права.
1. Цивільні кодекси посідають центральне місце у системі джерел. Це зумовлено загальним значенням багатьох їх норм для всіх цивільно-правових відносин.
Як сказано вище, найважливішими світовими кодифікаціями цивільного права є Французький цивільний кодекс (ФЦК) та Німецьке цивільне уложення (НЦУ).
ФЦК став першою кодифікацією цивільного права буржуазного суспільства, яка істотно вплинула на формування приватноправових систем світу. ФЦК, або Кодекс Наполеона1, набув чинності 21 березня 1804 р. і діє, зі змінами, й понині. Його проект було підготовлено урядовою комісією, до складу якої входили видатні французькі юристи і яка була призначена Наполеоном Бонапартом у 1800 р. В основу ФЦК було покладено багато принципів і правил римського права, французьких нормативних актів і правових звичаїв того часу. Після набуття чинності ФЦК замінив понад 14000 законодавчих актів, що були прийняті в попередні роки революційним урядом Франції і замінили свого часу середньовічні цивільно-правові інститути.
Усвідомлюючи важливість удосконалення правового регулювання для перетворення суспільства й успішного соціально-економічного та політичного розвитку країни в нових післяреволюційних умовах, Наполеон активно долучився до створення ФЦК. Він не тільки пропонував деякі правові принципи і концепції кодексу, а й сам редагував окремі його положення, а також багаторазово виступав на зборах комісії під час обговорення проекту. У зв'язку з цим 3 вересня 1807 р. ФЦК був перейменований на його честь і названий "Кодексом Наполеона" (втім, це не перешкодило ще декільком перейменуванням ФЦК, які мали місце в XIX ст.).
ФЦК у своїй першій редакції містить 3 Книги, що відповідало інституційній системі кодифікації, яка групує норми у три сфери, - особи, речі та зобов'язання. Книги поділяються на титули, глави, розділи, параграфи та статті. Кодекс налічував 2281 ст. У XXI ст. кодекс доповнено ще двома Книгами. Книга четверта має 204 статті, що регулюють забезпечення зобов'язань (такі як порука, гарантії, застава, тощо. Книга п'ята містить 45 статей зі спеціальними положеннями, що передбачають особливості застосування Кодексу у Майотті (адміністративне утворення на Коморських островах). Таким чином, сьогодні ФЦК охоплює п'ять Книг. Незважаючи на скасування деяких застарілих статей, в даний час обсяг кодексу збільшився більш ніж у півтора раза, головним чином за рахунок численних нових статей, що доповнили першу Книгу (особливо за останні п'ятдесят-шістдесят років), та нових Книг.
Перша Книга "Про осіб", в якій сформульовано основні принципи рівності й цивільно-правових свобод французьких громадян і передбачено секуляризацію шлюбно-сімейних відносин, містить 13 Титулів (включаючи новий Титул І bis, про який йдеться нижче): "Про цивільні права", "Про акти цивільного стану", "Про шлюб", "Про розірвання шлюбу", "Про батьківські права" тощо. В цій Книзі також передбачені положення, які визначають місце проживання, дієздатність фізичної особи, правила, що регулюють встановлення походження дітей, усиновлення, опіку, охорону прав повнолітніх осіб, котрі у зв'язку зі станом здоров'я або в силу інших обставин не в змозі захистити свої інтереси, визнання громадянина безвісно відсутнім тощо.
Першу Книгу було майже повністю переписано заново. До неї було додано значну кількість нових і змінено або скасовано багато старих статей, які стосуються шлюбно-сімейних відносин. Нові положення спрямовані переважно на скасування домінуючого становища в сім'ї чоловіка та встановлення повної рівноправності подружжя, а також на вдосконалення правового регулювання актів цивільного стану, походження дітей, батьківських прав тощо.
Крім того, Законом від 22 липня 1993 р. Книгу було доповнено новим Титулом І bis "Про французьке громадянство" (нині налічує 112 статей), за допомогою якого у ФЦК було повністю інкорпоровано Кодекс законів про французьке громадянство, прийнятий Ордонансом від 19 жовтня 1945 р.
Друга, найменша за обсягом, Книга "Про майно та про різні видозміни власності" затверджує принципи непорушності та недоторканності приватної власності і містить чотири Титули: "Про різні вили майна", "Про право власності", "Про узуфрукт, про право користування та проживання в жилому приміщенні" та "Про сервітути і земельні повинності".
Третя, найзначніша за обсягом, Книга "Про різні способи набуття права власності" передбачає правила придбання майна в силу правонаступництва, дарування, заповіту або внаслідок зобов'язань. Ця Книга також не зазнала особливо значних змін, за винятком положень, які регулюють право спадкування. Вона охоплює 20 Титулів.
Нова четверта Книга "Про забезпечення" включена до Кодексу Ордонансом № 2006-343 від 23 березня 2006 р. Вона містить три титули: один із них стосується особистих забезпечень, а другий - речових. Дещо раніше Ордонансом № 2002-1476 від 19 грудня 2002 р. до Кодексу було додано п'яту Книгу (на той час це була четверта Книга, що набула чинності з 1 червня 2004 р.), яка присвячена деяким особливостям застосування ФЦК у Майотті. Ця Книга з 20 статей не вносить жодних змін до структури кодексу.
Наряду із кодифікацією римського приватного права, ФЦК виявився, безумовно, результатом найвдалішої історичної спроби кодифікувати цивільне право всіх часів і народів. Про феноменальний вплив ФЦК свідчить факт Його широкої рецепції в усьому світі: протягом 200 років існування Кодексу більш ніж 70 країн світу майже повністю скопіювали його або взяли за основу чимало з його положень.
Немов передбачаючи тріумф свого дітища. Наполеон написав на острові Святої Єлени: "Слава моя полягає не в тому, що я здобув перемоги в сорока битвах: поразка під Ватерлоо затьмарить усі ці перемоги. Не знайдеться, однак, сили, здатної стерти з пам'яті мій Цивільний кодекс, що буде жити у віках".
2. Другою важливою кодифікацією цивільного права є Німецьке цивільне уложення (НЦУ), прийняте у 1896 р.1 Цей кодекс побудовано за пандектною системою та складається з п'яти Книг: "Загальні положення", "Зобов'язальне право", "Право на речі", "Сімейне право", "Спадкове право".
Перша Книга, "Загальна частина", містить норми, що стосуються правового статусу фізичних та юридичних осіб, кваліфікації речей, правових угод, представництва, строків здійснення та забезпечення прав. З часів прийняття ця книга зазнала багатьох змін та доповнень, особливо у сфері прав жінок, сімейно-шлюбного права тощо. Останнім часом запроваджено новий інститут "шлюбного партнерства".
Друга Книга, "Зобов'язальне право", присвячена загальним положенням про зобов'язання та окремим їх видам.
У 2001 р. у ФРН відбулася широка реформа зобов'язального права. Закон про модернізацію зобов'язального права набув чинності 1 січня 2002 р. У результаті реформи внесено значні зміни до договорів купівлі-продажу, підряду, приєднання. Істотних новацій зазнав інститут цивільної відповідальності за порушення зобов'язань.
Потреба у реформі зобов'язального права була спричинена необхідністю гармонізації права ФРН з європейським правом.
У третій Книзі, "Право на речі", порушено питання інститутів володіння, права власності, іпотеки, заставного права.
Сімейному і спадковому праву присвячено четверту та п'яту Книги.
Німецькому цивільному уложенню властиві складна юридична техніка і мова викладу, яка орієнтована на "бюргерів". Разом із тим, високий ступінь понятійної абстрактності положень кодексу дозволяє поширити дію його норм на нові ситуації, що виникають з часом у всіх сферах життя. Ця гнучкість НЦУ забезпечила його довге життя, незважаючи на драматичні політичні та соціальні потрясіння.
Німецьке цивільне уложення не мало за межами німецької держави такого успіху, як Кодекс Наполеона, однак вплинуло на право Японії, Таїланду, Бразилії, Швейцарії, Австрії, Перу, Росії та інших держав, у тому числі на приватноправову систему України - як стару, так і сучасну.
3. У Франції та ФРН поряд з цивільними кодексами діють торгові. Французький торговий кодекс (ФТК) було прийнято у 1807 р. (набрав чинності у 1808 p.), Німецьке торгове уложення (НТУ) - у 1897 р. (набрало чинності у 1900 p.). Торгові кодекси лише доповнюють цивільні у сфері підприємництва.
Загальною рисою для обох кодифікацій стало поступове зменшення їхньої ролі у системі джерел торгового законодавства Франції та ФРН. Торгові відносини сьогодні регламентовано здебільшого великою кількістю спеціальних законів, які подекуди систематизують у зводи законів.
Так, у Франції велику кількість законів та декретів у сфері підприємництва було інкорпоровано у Комерційний кодекс 2000 p., який є, по суті, збіркою нормативних актів, тому його важко вважати справжнім кодексом з єдиною нумерацією статей. Структурно останній складається з дев'яти Книг (загальні положення про торгівлю, торгові товариства та об'єднання, форми продаж, ціни та конкуренція, ордерні цінні папери, банкрутства та ін.).
4. У XX столітті надзвичайно цікавими зразками кодифікації цивільного права стали цивільні кодекси Швейцарії (1911 p.), Італії (1944 p.), канадської провінції Квебек (1991 р.)1, Нідерландів (1992 р)2. По-перше, в цих країнах, як вже зазначалося, відмовилися від торгового кодексу та кодифікували приватне право в рамках єдиного цивільного кодексу. По-друге, названі кодекси характеризуються деякими іншими новаціями. Так, ЦК Нідерландів відмовився від установлення твердої ієрархії різних джерел права. Крім того, він значно розширив правотворчі повноваження суду за рахунок таких гнучких принципів, як розумність та справедливість.
5. У всіх країнах СНД у період 1994-2002 pp. прийняті нові Цивільні кодекси3. Вони наблизили правові системи цих країн до зрозумілих у світі систем права країн з ринковою економікою. Всі кодекси врахували положення моделі ЦК для країн СНД, яка була прийнята Міжпарламентською Асамблеєю у і994-1996 pp.
II. Велику кількість джерел цивільного права становлять підзаконні акти уряду, міністерств, відомств, інших органів державного управління. У деяких країнах встановлено суворий контроль (у тому числі судовий) за відомчою нормотворчістю. Між тим, спостерігається тенденція до зростання делегованого законодавства, тобто нормативних актів, що видаються урядом. Урядові постанови розглядаються як продовження закону (делеговане законодавство) або як автономні правові акти, що допускаються конституціями.
III. Судова практика посідає важливе місце у системі джерел права Англії, США та інших країн. Тому Їхні правові системи дуже своєрідні. Основний зміст судової практики, або прецедентного права (case law), полягає утому, що рішення, винесене судом у справі, є обов'язковим для вирішення аналогічної справи судом рівної чи нижчої інстанції.
Прецедентне право Англії містить дві частини: загальне право (common law) і право справедливості (law of equity).
Єдине загальне право для всієї Англії було створено королівськими судами XIII-XIV ст. Друга гілка прецедентного права (права справедливості) сформувалася на основі судових прецедентів спеціального суду лорда-канцлера, до якого апелювали особи у випадках, коли не мали змоги звернутися до суду загального права, або коли справу у цьому суді було вирішено, на їх погляд, несправедливо. У XIX ст. суди загального права і права справедливості було об'єднано в єдину судову систему. Тепер вони мали керуватися прецедентами як загального права, так і права справедливості.
Прецедентне право Англії було перенесено і до США, де у процесі застосування та тлумачення перетворилося на власне право США, багато у чому відійшовши від англійського. Однак правові інститути та категорії цих країн дуже близькі. Тому прийнято говорити про єдину англо-американську правову систему. Судовий прецедент у США зберігає сьогодні велике значення у цивільному і торговому праві. Загальне право США - це право окремого штату. Тому воно характеризується роздрібненістю та певними особливостями. У правозастосовній діяльності США велику роль відіграють приватні кодифікації прецедентного права основних інститутів цивільного і торгового права (Restatements of the Law of the USA).
Роль судової практики підвищується і у країнах континентальної Європи, хоч формально вона не визнається джерелом права. Неясність і недостатність норм писаного права дають простір для судового розсуду та правотворчості. Отже, спостерігається процес зближення континентальної та англосаксонської правових систем по лінії джерел права: у країнах континентальної Європи дедалі більшого значення набуває судова практика, а у країнах англо-американської правової системи зростає роль закону.
ІУ. Звичай у системі джерел відіграє другорядну роль. Він, як правило, доповнює закон за відсутності або недостатності відповідної норми. Звичаї застосовуються головним чином до банківських, страхових та інших відносин у сфері торгового права.
В Англії звичаї, що їх застосовують суди, перетворюються на норми прецедентного права. Тому під звичаями тут розуміють лише норми права, які діють у певній місцевості.
V. Як зазначалося вище, однією з характерних рис сучасного приватного права різних країн є його зближення та уніфікація. Тому важливим його джерелом стають міжнародні угоди, за допомогою яких створюються загальні норми як для міжнародних цивільних відносин, так і для відносин усередині країни.
У країнах, які входять до тих чи інших економічних об'єднань, джерелами права можуть виступати акти відповідних органів об'єднань. Так, згідно з Римською угодою 1957 р. органи Європейського Союзу видають регламенти та директиви, які безпосередньо (або опосередковано) діють на території кожної держави-члена Союзу. Отже, регламенти та директиви є ще одним видом джерел цивільного та торгового права країн-членів ЄС.
Глава 6. Цивільні правовідносини
1. Поняття і особливості цивільних правовідносин
2. Суб'єкти і об'єкти цивільних правовідносин
3. Зміст цивільних правовідносин
4. Види цивільних правовідносин
Глава 7. Здійснення цивільних прав і виконання цивільних обов'язків
1. Поняття і взаємозв'язок здійснення цивільних прав і виконання цивільних обов'язків
2. Об'єктивні й суб'єктивні умови здійснення суб'єктивного цивільного права
3. Порядок здійснення суб'єктивних цивільних прав