Цивільне право України - Дзера О.В. - 5. Порядок виконання суб'єктивних цивільних обов'язків

Суб'єктивні цивільні обов'язки можуть здійснюватися (виконуватися) зобов'язаною особою особисто чи за допомогою представника, або ж їх виконання може бути покладене на третю особу. Однак є й такі обов'язки, які можуть здійснюватися виключно їх носіями. Насамперед йдеться про обов'язки, пов'язані зі створенням об'єктів права інтелектуальної власності, а також із виконанням тих договорів про виконання робіт і надання послуг, у яких особистість виконавця має для замовника вирішальне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 92 ЦК юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Однак при цьому потрібно враховувати певні особливості механізму здійснення юридичними особами цивільних прав, набуття і виконання обов'язків, пов'язаних з вчиненням фактичних дій. Адже виконання цивільного обов'язку, яке полягає, наприклад, у реальному виконанні зобов'язання з передачі товару, виконанні робіт або наданні послуг, може здійснюватися будь-якими підрозділами або працівниками юридичної особи відповідно до покладених на них функцій, а не тільки (і не стільки) її органом волевиявлення. Тобто якщо набуття цивільних прав дійсно відбувається в процесі реалізації виключних прерогатив, закріплених за згаданим органом, то здійснення цих прав, а тим паче виконання обов'язків може бути реалізоване через дії загалом будь-яких осіб та структурних підрозділів, включених до організаційної єдності юридичної особи.

У відносних правовідносинах належне виконання цивільного обов'язку активного типу зазвичай є або підставою для їх припинення, або юридичним фактом, який зумовлює виникнення права вимоги щодо виконання контрагентом покладеного на нього зустрічного обов'язку. Натомість у абсолютних правовідносинах виконання обов'язку пасивного типу втілюється у перманентному утриманні від посягань на абсолютне право уповноваженої особи.

Чимало обов'язків активного типу (особливо коли йдеться про передачу речей або сплату грошової суми) можуть бути реалізовані не тільки у добровільному порядку, а й примусово. На відміну від них, виконання обов'язків пасивного типу подекуди може забезпечуватися таким способом цивільно-правового захисту, як припинення дії, яка порушує право.

Що стосується конкретних способів, часових меж, порядку вчинення певних дій тощо, то ці та інші параметри здійснення цивільних обов'язків можуть визначатися законом, договором, звичаями, за допомогою аналогії або ж випливати із суті відносин сторін. Причому потреба у позитивному встановленні та дотриманні зазначених умов виникає, як правило, у відносних правовідносинах, для яких характерне покладання на зобов'язану сторону обов'язків активного типу. Тому саме у договірних зобов'язаннях питання про елементи належного виконання1 набуває найбільшої правової ваги.

Порушення суб'єктивного цивільного обов'язку у формі його невиконання чи неналежного виконання може спричинювати настання несприятливих для правопорушника правових наслідків, зокрема у вигляді застосування до нього так званих оперативних санкцій (у договірних правовідносинах) і заходів цивільно-правової відповідальності. Можливість здійснення такого роду впливу слугує однією з гарантій належного виконання учасниками цивільних відносин покладених на них обов'язків. У цьому розумінні зазначені заходи можна вважати засобами забезпечення виконання суб'єктивних цивільних обов'язків. Але поряд з тим потрібно чітко вирізняти спеціально пойменовані законодавцем види забезпечення виконання зобов'язань (неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток), які спрямовані на захист інтересів кредиторів у зобов'язальних правовідносинах і мають певні специфічні ознаки, що забезпечують більш виразне стимулювання боржника до належного виконання покладених на нього обов'язків та надають кредиторові спеціальні гарантії задоволення його майнових інтересів.

Якщо порушення суб'єктивного цивільного обов'язку може призвести до застосування санкцій, то завдяки належному його виконанню зобов'язана особа може набувати передбачених законом чи договором правових переваг або до неї можуть застосовуватися інші заходи заохочення.

Наприклад, Вищий господарський суд України у постанові від 16 травня 2007р. у справі № 17/424 за позовом Комунального підприємства до TOB про повернення нежилого приміщення скасував акти попередніх судових інстанцій і спрямував справу на новий розгляд до суду першої інстанції, з огляду, зокрема, на те, що відповідно до ч. 1 ст. 777 ЦК наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Проте, наголосив Вищий господарський суд, судом першої інстанції вказана обставина була залишена поза увагою, не було встановлено належність виконання відповідачем своїх обов'язків за договором та набуття чи втрату вищезгаданого переважного права (Інформаційно-правова система "Законодавство" (Електронний ресурс)).