Цивільне право України - Дзера О.В. - 1. Поняття об'єкта цивільних прав

1. Поняття об'єкта цивільних прав

Відповідно до ст. 1 ЦК цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини). Внаслідок врегулювання цих відносин нормами цивільного законодавства вони набувають об'єктивної правової форми цивільного правовідношення, елементами якого є певні суб'єкти і об'єкти. Кожне правовідношення виникає з приводу конкретних матеріальних або нематеріальних благ, які в юридичній доктрині та в законодавстві визнаються об'єктами цивільних прав. Відтак об'єкти цивільних прав водночас є об'єктами цивільних правовідносин. Оскільки ж юридичним змістом цивільних правовідносин є права та обов'язки їх учасників щодо матеріальних та нематеріальних благ, то об'єкти цивільних прав є також об'єктами цивільних обов'язків з тією особливістю, що учасник цивільних правовідносин, якому належить конкретне цивільне право, вважається суб'єктом права, а учасник, на якого покладено відповідний обов'язок щодо носія права (зокрема утримуватися від порушення цього права, вчинити певні дії на користь носія права) - є суб'єктом цього обов'язку.

Отже, об'єктом цивільних прав (цивільних правовідносин) є все те, на що спрямоване суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок учасників цивільних правовідносин, тобто все те, з приводу чого виникає, змінюється чи припиняється цивільне правовідношення.

У цивільному законодавстві відсутнє визначення поняття об'єктів цивільного права. Натомість у ст. 177 ЦК визначається орієнтовний перелік об'єктів, які можуть бути поділені за певними об'єднуючими рисами на окремі відносно самостійні групи (види): 1) речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права; 2) результати робіт і послуги; 3) результати інтелектуальної, творчої діяльності; 4) інформація; 5) інші матеріальні і нематеріальні блага. Такий поділ об'єктів цивільних прав має практичне значення, яке полягає в тому, що з огляду на їх особливості законодавець встановлює для них відповідний правовий режим, ступінь та умови їх оборотоздатності, способи захисту порушених суб'єктивних прав на ці об'єкти тощо.

У зазначеній статті не розкривається конкретний зміст перерахованих видів майна. Це зроблено в наступних главах: 13 - "Речі. Майно", 14 - "Цінні папери", 15 - "Нематеріальні блага". Таким чином, законодавець не передбачив у ЦК спеціальної глави щодо таких об'єктів як результати робіт і послуг. Спільним фактором, об'єднуючим ці два види об'єктів цивільних прав, є те, що вони проявляються в діях суб'єктів правовідносин. Однак у новому ЦК ці дії юридично розмежовані і поділені на дві групи. До першої віднесені дії-роботи, які завершуються матеріалізованим результатом (наприклад підрядні роботи). До другої групи віднесені дії-послуги, які, як правило, не завершуються безпосередньо створенням матеріалізованого об'єкта (наприклад, за договорами перевезень, доручення, комісії, страхування). Юридична значимість такого поділу полягає в тому, що в главі 63 ЦК виділяється окрема група договорів про надання послуг. Відповідно до ст. 901 ЦК за договором про надання послуг виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послугу, яка споживається в процесі певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

У принципі об'єктом цивільних прав може бути і бездіяльність, а вірніше - утримання від вчинення певних дій, що притаманні, зокрема, абсолютним цивільним правовідносинам власності. Цей висновок випливає також з окремих норм ЦК. Наприклад, відповідно до ст. 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому боржник зобов'язаний вчинити на користь боржника не лише певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а й утриматися від певної дії. Принагідно зауважимо, що у цій статті, на відміну від ст. 177, законодавець розмежовує роботи і послуги як об'єкти зобов'язальних прав.

Об'єкти цивільних прав можуть перебувати як у стані статики, наприклад право власності на ту чи іншу річ, так і в стані динаміки, наприклад у разі переходу речі від одних осіб до інших за договорами, в порядку спадкування тощо. Таким чином оборотоздатність об'єктів цивільних прав реалізується у процесі їх динаміки. Однак не усі об'єкти цивільних прав можуть відчужуватися. Невідчужуваними є окремі особисті немайнові блага, наприклад здоров'я, життя, честь, гідність, ділова репутація, право авторства на літературні, художні та інші твори.

В юридичній доктрині давно утвердилася позиція про різноманітність форм цивільного обігу (обороту) об'єктів цивільних прав, переходу їх від одних осіб до інших. Особливо поширеними підставами такого обігу цивільних благ є сингулярне (часткове) та універсальне правонаступництво, Так, при сингулярному право наступництві, яке виникає, як правило, на підставі укладених договорів, від однієї особи (правоволодільця) переходять до іншої особи (правонаступника) лише певні конкретні права та обов'язки. Універсальне правонаступництво, яке виникає у разі успадкування або реорганізації юридичної особи, забезпечує перехід усієї сукупності прав та обов'язків правоволодільця до правонаступника.

Залежно від значимості для суспільства тих чи інших об'єктів цивільних прав кожна держава встановлює для них неоднаковий правовий режим.

У ЦК проголошується презумпція вільної оборотоздатності (вільного відчуження або переходу в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином) об'єктів цивільних прав, за винятком тих випадків, коли вони вилучені з цивільного обороту або є невіддільними від фізичної чи юридичної особи.

Законодавець встановлює в ч. 2 ст. 178 ЦК правові гарантії недопущення довільного обмеження оборотоздатності об'єктів цивільних прав. По-перше, об'єкти, вилучені з цивільного обороту, мають бути прямо встановлені у законі. По-друге, законом також встановлюються види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти обмежено оборотоздатні).

У наведеній статті фактично закріплений давно сформульований у цивільному праві поділ об'єктів цивільних прав за ступенем їх оборотоздатності (обігу) на три види:

1) об'єкти, які вільно обертаються;

2) об'єкти, які обмежені в обороті;

3) об'єкти, які вилучені з обороту.

До об'єктів, які обмежені в обороті, зокрема, належать ті з них, для правочинів з якими необхідне одержання спеціального дозволу (ліцензії), наприклад для торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами, для правочинів з банківськими металами і валютними цінностями, зі спортивною та мисливською зброєю.

Законодавством визначаються об'єкти, вилучені з цивільного обороту. Так, відповідно до ст. 9 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", ядерні матеріали та об'єкти ядерної енергетики перебувають лише у державній власності і є вилученими з цивільного обороту. Вилучені з вільного цивільного обороту об'єкти культурно-історичної спадщини, природно-заповідного фонду, визначені законами України "Про охорону культурної спадщини", "Про охорону навколишнього природного середовища".

Тривалий час в Україні діє постанова Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна" від 17 червня 1991 р. (з наступними змінами та доповненнями), якою було затверджено Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, та Спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, викладені відповідно в Додатку № 1 і Додатку № 2. Однак ця постанова вже на момент прийняття суперечила ст. 13 Закону України "Про власність" (втратив чинність за ЗУ від 27 квітня 2007 p.), яка передбачала встановлення обмежень права власності на те чи інше майно, його кількості чи вартості законом та встановлення спеціального порядку набуття видів майна - законодавчими актами. Згодом постанова від 17 червня 1991 р. вступила також у суперечність з Конституцією України, якою було закріплено правило про те, що правовий режим власності визначається виключно законами України. Відтак легітимність зазначеної постанови є сумнівною.

Є підстави вважати вилученими з цивільного обороту об'єкти права виключної власності Українського народу як земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони (ст. 13 Конституції України). Дія наведеної норми поширюється на перераховані об'єкти в цілому, а не на їх складові частини, оскільки, наприклад, окремі земельні ділянки у певних розмірах можуть бути у власності громадян та юридичних осіб.