Цивільне право України - Дзера О.В. - 3. Особисті немайнові блага

Стаття 201 ЦК вперше надає розгорнуту характеристику такому об'єкту цивільних прав, як особисті немайнові блага, які потім деталізуються в книзі 2 ЦК. До особистих немайнових благ належать здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Ці блага мають не лише приватно-правову цінність, а й публічно-правове значення. За Конституцією України (ст. 3) життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність, безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Носіями особистих немайнових благ можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, наприклад право юридичної особи на найменування (ч. 1 ст. 90 ЦК), на зміну найменування (ч. 4 ст. 90 ЦК). Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування (ч. 2 ст. 90 ЦК). Відповідно до ст. 94 ЦК юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Доктрина традиційно вважає особисті немайнові блага об'єктами особистих немайнових прав. У ЦК РФ законодавець навпаки не проводить відмінності між особистим благом та особистим правом. Ці два поняття змішуються в ч. 2 ст. 2 та ч. 1 ст. 150 ЦК РФ. Життя і здоров'я, гідність особистості, інші особисті немайнові права та інші нематеріальні блага, що належать громадянину від народження або в силу закону, не відчужувані і не можуть бути передані іншим чином (ч. 1 ст. 150 ЦК).

Має місце невиправдане змішування об'єктів немайнових прав з самими правами. Особисте немайнове право та його об'єкт тісно пов'язані, але не тотожні1.

Порівнюючи особисті немайнові блага та особисті немайнові права, можна стверджувати, що особистих благ існує в суспільстві набагато більше, ніж прав. Лише за наявності соціальної необхідності та готовності законодавця певні вагомі блага можуть бути перетворені на права, що охороняються силою державного примусу, а поведінка суб'єктів з приводу користування вказаних благ піддана правовому регулюванню. Відсутність закріплення того чи іншого блага в існуючому правовому просторі не спростовує їх наявності, а подальший розвиток держави і права не усуває можливості їх втілення в правові норми регулятивної, охоронної чи захисної спрямованості.

Ознаки особистих немайнових благ:

1) особистий або "особистісний" характер. Саме існування цих благ неможливе без зв'язку з конкретно визначеною особою (фізичною або юридичною). Такі блага, як життя, здоров'я, честь та гідність фізичної чи юридичної особи, ім'я, особиста недоторканність належать кожному індивіду, не віддільні від нього. Це особливо стосується такого соціального блага, як особисте життя. В усьому світі не знайдеться двох людей, що мають однакове особисте життя;

2) позбавлені майнового (економічного) змісту. Особисті немайнові блага не можуть бути точно оцінені в грошовому еквіваленті. Тільки у випадку порушення особистого немайнового права законодавець передбачає грошову або іншу матеріальну компенсацію моральної шкоди. Слід зробити два зауваження. По-перше, не слід забувати, що відсутність економічного змісту е необхідною, але не виключною ознакою, що характеризує особисті немайнові права. Ця ознака властива багатьом іншим суспільним правовідносинам, наприклад право обирати та бути обраним, право на відпочинок, право на судовий захист тощо. По-друге, якщо йдеться про немайнові блага юридичної особи, то вони можуть бути оцінені. Для цього вводиться поняття гудвілу, що означає нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо (ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств");

3) неможливість відчуження. Особисті немайнові блага належать до тих, що не передаються. Законодавець врахував цю обставину і відображає це в нормах права, виключаючи перехід особистих немайнових прав від одного суб'єкта до інших. Фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав (ч. З ст. 269 ЦК). Зазначене положення поряд з цивільно-правовою природою має конституційно-правову спрямованість. Права та свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ч. 2 ст. 21 Конституції України). Саме в силу цього неможливо юридично передати іншій особі право на своє ім'я, на охорону свого життя, на свою особисту недоторканність і т. д. Інакше б названі права втратили не тільки юридичний, а й соціальний зміст.

Слід зазначити, що ознака невіддільності не є специфічною лише для особистих немайнових прав, вона властива й іншим немайновим правам, які не носять особистого характеру. Так, право на участь у виборах народних депутатів - невідчужуване, однак його не можна розглядати як особисте немайнове.

Якщо звернутись до особистих немайнових прав юридичної особи, зокрема, до права на ділову репутацію (ст. 94 ЦК), то можна зустріти випадки його відчуження. Предметом договору комерційної концесії поряд з правом на використання об'єктів права інтелектуальної власності є комерційний досвід та ділова репутація (ст. 1116 ЦК). Віднесення ділової репутації до відчужуваних об'єктів є дещо умовним;

4) безстроковий характер. Ця ознака тісно пов'язана з попередньою. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно (ч. 4 ст. 269 ЦК), тому не обмежується у часі і можливість їх захисту у випадках порушення. Зокрема, до вимог, на які не поширюється строк позовної давності, належать вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом (п. 1 ч. 1 ст. 268 ЦК);

5) абсолютний характер. Немайнові блага, зазвичай, є абсолютними, оскільки чітко визначеною є лише управомочена сторона, а коло зобов'язаних осіб є невичерпним. Обов'язок зобов'язаних осіб полягає в утриманні від дій, які могли б порушити права управомоченої особи;

6) специфіка виникнення та припинення. Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом (ч. 1 ст. 269 ЦК). Так, до нематеріальних благ, які набуваються від народження, прийнято відносити життя, здоров'я, особисту недоторканність, особисту та сімейну таємницю. До нематеріальних благ, які набуваються за законом - ім'я; свобода місця знаходження, що втілюється в праві на вільне пересування, вибір місця проживання та інші.

Дискусійним залишається питання про момент виникнення такого блага, як честь, гідність, ділова репутація. Окремі блага виникають з моменту укладення правочинів, наприклад, право на адвокатську таємницю виникає з моменту укладення договору доручення; право на таємницю кореспонденції - з договорів надання послуг організаціями поштового зв'язку. Більшість особистих немайнових благ припиняється зі смертю управомоченої особи.