Цивільне право України - Дзера О.В. - 1. Поняття представництва

1. Поняття представництва

У системі здійснення і захисту цивільних прав важливе місце посідає конструкція представництва. Фізичні та юридичні особи можуть вчиняти правочини на власний розсуд і власними діями або за допомогою інших осіб через інститут представництва.

Під представництвом зазвичай розуміється вчинення однією особою, представником, у межах наявних у нього повноважень правочинів та інших юридичних дій від імені та в інтересах іншої особи, яку представляють (довіритель).

Статус суб'єкта цивільних відносин характерний тим, що надає йому можливість розширити сферу свого юридичного впливу за межі власних фізичних можливостей. Необхідність у такому розширенні виникає, перш за все, з причини неможливості одночасного перебування однієї й тієї самої особи в кількох місцях одночасно, а також у випадках об'єктивної неможливості фізичних осіб виразити свою волю зовні з причини недоліків у дієздатності. Право за допомогою конструкції представництва приписує діям певних осіб (представників) таке юридичне значення, яке вони мали б, будучи вчиненими третьою особою (довірителем).

Досить часто до послуг довірителів звертаються, щоб скористатися спеціальними знаннями та досвідом представника. Діяльність юридичних осіб взагалі неможлива без постійного чи навіть епізодичного звернення до представництва (робота продавців і касирів), функціонування філій і представництв, представництва в суді тощо.

За допомогою представництва можуть здійснюватися як майнові, так і окремі особисті немайнові права. Так, автор твору може через представника оформити і подати заяву на реєстрацію авторського права на твір.

Таким чином, представництво характеризує статус суб'єкта, що має право діяти як представник, та визнає можливими набуття, зміну та припинення цивільних прав особи шляхом вчинення юридичних дій особою, що отримала право здійснювати представництво від імені іншої особи.

Інститут представництва регулюється гл. 17 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 237 ЦК представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

У доктрині представництво розглядається як своєрідне цивільне правовідношення, у силу якого одна особа (представник) набуває і здійснює в інтересах і від імені іншої особи, яку вона представляє, права й обов'язки з метою вчинення правочинів у межах, встановлених для представника або наданих йому повноважень.

Крім того, представництвом називається також діяльність представника, спрямована на реалізацію наданого йому повноваження.

Зміст цього цивільно-правового відношення становить повноваження однієї особи (представника) діяти від імені, в інтересах і за рахунок іншої особи (довірителя), що виникає з договору, акта уповноваженого на це державного органу або органу місцевого самоуправління, або в силу закону.

Під повноваженням розуміється система двох суб'єктивних прав представника, одне з яких є абсолютним, інше - відносним, спрямованим проти довірителя (того, кого представлять). Абсолютне право представника включає в себе (1) можливість вчинення певних юридичних дій від імені, в інтересах і за рахунок довірителя та (2) можливість вимагати від довірителя, своїх контрагентів і будь-яких інших осіб не його юридичну сферу як представника з юридичною сферою довірителя. Складовими відносного права представника є (1) можливість розраховувати на те, що всі юридичні наслідки, створені його діями, падають на довірителя; (2) можливість вимагати від довірителя відшкодування всіх необхідних витрат, понесених ним у процесі здійснення представництва1.