Цивільне право України - Дзера О.В. - Реквізиція

Реквізиція є однією з підстав примусового припинення права власності на майно. її слід відрізняти від інших підстав примусового припинення права власності, зокрема від конфіскації, викупу земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю тощо. Різниця, наприклад, з конфіскацією полягає в тому, що, по-перше, конфіскація має своєю метою покарання особи, тому майно вилучається у особи безоплатно, на відміну від реквізиції, яка відбувається за умови повного відшкодування вартості реквізованого майна; по-друге, реквізиція, не маючи мети покарання особи, переслідує певну суспільно корисну мету, інтереси держави та суспільства в цілому.

Реквізиція є виключним способом припинення права власності, яка здійснюється в особливому порядку, спеціально встановленому для неї та за умови повного відшкодування вартості реквізованого майна для певної державної або іншої суспільно корисної мети. Отже, для здійснення реквізиції необхідними є: по-перше, доведеність загально-корисності тих заходів, заради здійснення яких проводиться реквізиція (зменшення негативних наслідків або недопущення настання негативних наслідків стихійного лиха, реквізиція майна задля недопущення поширення епідемій, епізоотій тощо); по-друге, реквізиція вимагає безумовного відшкодування вартості майна. В разі настання надзвичайних обставин майно, що реквізується, може бути відчужене у власника, за загальним правилом, за умови попереднього та повного відшкодування його вартості.

За сформульованим правилом ч. 1 ст. 353 ЦК реквізиції має передувати повне відшкодування вартості реквізованого майна. З цього правила існує виняток, який дозволяє проводити наступне (за реквізицією) повне відшкодування вартості реквізованого майна. Проводити таке відшкодування вартості реквізованого майна можливо виключно в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 5 ст. 41 Конституції України). Засади оголошення воєнного або надзвичайного стану визначені Конституцією України (ст. 83, п. 31 ст. 85, п. 19 ст. 92, п. 21 ст. 106, п. 10 ст. 138). Поняття, особливості, порядок введення та інші питання визначені на підставі Конституції України відповідно у законах України "Про правовий режим воєнного стану" та "Про правовий режим надзвичайного стану". Наступний характер такого відшкодування слід розуміти таким чином, що власник має право вимагати його отримання після відвернення негативних обставин та, як уявляється, скасування воєнного або надзвичайного стану, за яких майно було реквізовано.

У ч. З ст. 353 ЦК визначається доля майна, що реквізоване: таке майно або переходить у власність держави, або знищується. Наприклад, в умовах воєнного стану в інтересах оборони держава може бути зацікавлена саме в знищенні певного майна - будівель, устаткування, яке не може бути евакуйованим; в умовах масової епідемії або епізоотії з метою боротьби з ними можуть прийматися рішення про реквізицію в осіб власного майна, яке може бути використане у боротьбі з такими проявами або це майно сприяє поширенню епідемії, епізоотії та підлягає з цих міркувань знищенню. За таких обставин може бути проведена реквізиція ліків, що використовуватимуться для боротьби з хворобами, тощо.

Цивільним законодавством передбачено, що реквізицією є примусове відчуження майна у власника з позбавленням останнього права власності. Реквізиція майна не може передбачати вилучення майна без передачі державі права власності на нього, а лише, наприклад, у користування. Такі заходи, що передбачають вилучення майна для використання для цілей держави без позбавлення власника права власності на нього, чинним цивільним законодавством не передбачені.

Рішення про реквізицію не підлягає оскарженню, це належить до суверенного права держави та є проявом державної влади, має на меті забезпечення публічного порядку; до суду може бути оскаржено лише питання визначення вартості реквізованого майна.

Розмір відшкодування вартості майна має визначатися з урахуванням дійсних цін, що існували до настання надзвичайних обставин, які стали підставою реквізиції, у місці, де перебуває це майно або де мешкав власник (переважно - стосовно рухомого майна). При визначенні повної вартості реквізованого майна слід враховувати також неотримані власником доходи, для одержання яких ним вжито конкретні заходи, зроблені певні витрати тощо. В регулюванні цього питання законодавець недостатньо чітко описав критерії визначення повного відшкодування, зокрема, не визначаючи порядок компенсації за майно, яке приносить власнику постійний прибуток і, відповідно, його реквізиція призводить до його зменшення або взагалі зникнення. Частина цього прибутку має бути врахована при оцінці упущеної вигоди, але в будь-якій ситуації відшкодування цих витрат має підкорятися критерію розумності та справедливості оплати. При розрахунку повної вартості реквізованого майна має бути враховано зменшення доходів від решти майна, якщо реквізовано частину, і така реквізиція призвела до зменшення доходів від нереквізованої решти майна.

У ч. 5 ст. 353 ЦК визначений ще один спосіб розрахунку з власником за реквізоване майно: власник реквізованого майна може вимагати взамін надання йому іншого майна. Такий розрахунок може повністю або частково замінити повне відшкодування вартості реквізованого майна. Не виключається можливість надання в оплату вартості реквізованого майна його власнику права користування іншим майном.

Положеннями ч. 6 ст. 353 ЦК передбачено право на повернення відчуженого у власника в порядку реквізиції майна, якщо припинились надзвичайні обставини та зникла необхідність у користуванні цим майном для тієї загальнокорисної мети, що і була підставою відчуження майна. Таке право колишнього власника реалізується не шляхом викупу свого колишнього майна, а у вигляді заявлення особою вимоги про його повернення.

Право на повернення майна є важливим, оскільки цим підкреслюється виключний характер реквізиції, тому що з відчуженням майна колишнє право власності на нього ще зберігає певне значення для його власника та може, так би мовити, поновитись. Така вимога про повернення має бути задоволена, якщо майно після реквізиції, по-перше, не було знищене, в тому числі шляхом його використання (лікарські препарати, що використані в боротьбі з епідемією, епізоотією тощо); по-друге, збереглося в натурі, але якщо майно в результаті його використання в умовах надзвичайних обставин змінилося настільки, що вже не може розглядатись як той об'єкт, що був відчужений у власника, повернення реквізованого майна також є неможливим; по-третє, з урахуванням інших обставин, що мають суттєве значення, повернення реквізованого майна є можливим, тобто, наприклад, майно надалі не використовується для відведення негативних наслідків надзвичайних обставин. Правило про повернення реквізованого майна застосовується виключно стосовно речей, що є індивідуально визначеними; якщо речі є родовими, колишній власник не може вимагати повернення тієї самої кількості та того самого роду речей.

Правило розрахунків при поверненні реквізованого майна закріплено в абз. 2 ч. 6 ст. 353 ЦК. Воно полягає у поверненні колишнім власником отриманої ним грошової суми або речі, що були ним одержані у зв'язку з реквізицією. При поверненні отриманого у зв'язку з реквізицією має бути вирахувана розумна плата за використання цього майна. Розумна плата за весь час використання реквізованого майна має визначатися домовленістю сторін, а в разі недосягнення узгодженого сторонами компромісу - судом. При визначенні розумної плати за використання майна мають враховуватись час такого використання, його характер, спосіб використання тощо. При визначенні розумної плати за використання, оскільки не передбачено іншого механізму, також має бути враховано зменшення вартості реквізованого майна за час його примусового відчуження, в тому числі шкода, заподіяна майну. Розумна плата має враховувати ціни, що існують не в час існування надзвичайних обставин, а в час, що передував їх настанню. Інше тлумачення правового регулювання цієї ситуації надало би підстави для недобросовісного використання тяжких для власника обставин, а укладена угода - як вчинена на вкрай невигідних умовах.