Цивільне право України - Дзера О.В. - 2. Об'єкти та суб'єкти авторських прав

Об'єктами авторського права відповідно до ст. 433 ЦК України є твори, а саме:

літературні та художні твори, зокрема романи, поеми, статті та інші письмові твори. Формою вираження літературних творів є мова, а також сполучення літер, окремих цифр та символів, в тому числі, нотні знаки, зображені на матеріальному носії;

лекції, промови, проповіді та інші усні твори. Охорона цих об'єктів авторського права ускладнена, хоча названі твори визнаються такими, що мають об'єктивну форму, навіть якщо вони ніде не були зафіксовані;

драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори можуть охоронятися як літературні твори. Автор може довести авторські права на них також шляхом фіксації за допомогою фото - чи відео-зйомки;

музичні твори (з текстом або без тексту) - це твори, в яких художні образи виражаються за допомогою звуків людського голосу, музичних інструментів чи їх поєднання;

аудіовізуальні твори - це широке коло кіно-, теле-, відеотворів, які розраховані на одночасне візуальне та слухове сприйняття і є синтезом різноманітних творів, творчим результатом багатьох людей - акторів, композиторів, художників тощо;

твори живопису, архітектури, скульптури та графіки - це твори мистецтва, звернені до естетичних почуттів людини, яка їх споглядає. Важлива особливість цих творів полягає у нерозривному поєднанні самого твору з його матеріальним носієм. Так, твори архітектури складаються із будинків, споруд, а також проектів, малюнків, креслень, планів і макетів, підготовлених для їх відтворення;

фотографічні твори - а також твори, отримані способами, близькими до фотографії, в тому числі голографії, слайди та інші подібні твори визнаються такими, що відповідають всім ознакам об'єктів авторського права;

твори ужиткового мистецтва розглядаються як різновид творів живопису, але придатні для тиражування у промислових виробах, характерними ознаками яких є художнє виконання і утилітарність. Отже, вони вирішують одночасно як художні, так і практичні завдання, пов'язані з творами дизайну. Серед таких об'єктів - ювелірні вироби, вироби з дерева, шкіри, кістки, металу, а також значки, сувеніри та іграшки тощо;

ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки - ці твори мають переважно технічний характер, однак у більшості випадків їх створення вимагає не тільки технічного внеску, а й творчості;

переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів - це так звані похідні твори, які визнаються повноцінними самостійними творами і які засновані на первісному творі. При перекладі літературного твору, наприклад, відбувається творче відтворення твору, що перекладається у новій творчій формі, а при аранжуванні музичний твір, написаний для відповідних інструментів, голосів чи ансамблю, перекладається з оркестрового на фортепіанний варіант, або з твору, написаного для одного музичного інструменту, перетворюється на твір для виконання оркестром тощо. Дотримання прав авторів первісних творів при цьому є обов'язковим.

У своїх оглядових листах ВГС України зазначив, що вирішення питання про те, чи відбулося використання спірного твору шляхом його відтворення (повністю або частково) або переробки та чи мало місце створення похідного твору як самостійного об'єкта авторського права потребує спеціальних знань, а отже, призначення судової експертизи1.

Так, товариство з обмеженою відповідальністю "Центр..." (далі - Товариство) звернулося до господарського суду з позовом до Міністерства охорони здоров я (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - державне підприємство "Ц.") про припинення дій, що порушують авторські права, стягнення компенсації за порушення авторських прав та відшкодування моральної шкоди.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позову відмовлено. Прийняті судові рішення мотивовано відсутністю порушень прав Товариства з боку Міністерства охорони здоров'я. У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України позивач просив судові рішення зі справи скасувати внаслідок порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 11 січня 2002 р. Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України зареєстровано право авторів В. та Я. на твір "Науково-технічна документація: "Тендерна документація на закупівлю робіт", "Тендерна документація на закупівлю товарів", "Тендерна документація на закупівлю послуг", "Тендерні документи на закупівлю", "Тендерна документація щодо здійснення процедури тендеру на закупівлю" (далі - Твір), про що видано відповідне свідоцтво від і 7 січня 2002 р. ПА № 5086. 11 листопада 2002р. громадянами В. і Я. укладено авторський договір з громадською організацією "Центр тендерних процедур та бізнес-планування", відповідно до умов якого автори передали названій громадській організації виключні майнові права на Твір, а саме: виключне право на використання Твору в будь-якій формі та у будь-який спосіб на території України; виключне право на дозвіл та заборону використання твору іншим особам з правом передачі зазначених виключних прав будь-яким третім особам на території України (пункти 1, З, 5 цього Договору). 14 листопада 2002 р. громадською організацією "Центр тендерних процедур та бізнес планування" і Товариством укладено авторський договір, відповідно до умов якого позивач одержав виключні права на використання Твору на території України без обмежень за обсягом і способом використання та з правом укладення субліцензійних договорів з третіми особами на використання ними цього Твору (пункти 1, 3, 4). З червня 2003 р. рішенням Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України згадані договори про передачу авторських прав зареєстровано (реєстраційні номери 144 та 143 відповідно). Авторські права громадян В. та Я. на Твір виникли 11 січня 2002 р., що підтверджується датою їх реєстрації Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України та відсутністю доказів того, що вони виникли раніше.

У 2001 р. Міністерством економіки України спільно з Науково-дослідним економічним інститутом було опубліковано Збірник нормативно-правових актів та методичних матеріалів з питань державних закупівель, який містив зразок тендерної документації. У 2002 р. Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України було видано методичний посібник "Правові та практичні аспекти державних закупівель", в якому наведено коментар до положень Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", розглянуто принципи державних закупівель, питання щодо планування закупівель, оголошення торгів та інші питання з цього приводу. У 2003 р. Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України видало методичний посібник "Правові та практичні аспекти державних закупівель" (випуск третій). У2004р. Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України разом з Інформаційно-консультативним навчальним центром при Торгово-промисловій палаті України видало посібник "Державні закупівлі. Збірник нормативно-правової та методичної літератури".

Відповідачем тендерну документацію було розроблено самостійно, без використання Твору, на підставі зразків тендерної документації та методичних рекомендацій, наданих Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України. Підготовлена відповідачем тендерна документація має іншу структуру, форму та зміст і не є повним відтворенням тендерної документації (Твору), на яку Товариство мало виключні права на використання, а тому не може вважатися такою, що створена на порушення авторських прав позивача. Висновки спеціалістів з дослідження об'єктів інтелектуальної власності від 13 серпня 2003 р. № 2114, від 2 червня 2003 р. № 2115, від 13 лютого 2004 р. № 5497 щодо наявності ознак використання Твору Міністерством охорони здоров'я, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, не відповідають дійсності, оскільки не враховують фактичний зміст зареєстрованого Твору та наявні відмінності між змістом тендерної документації відповідача і змістом Твору. Позивачем не було доведено факту порушення відповідачем прав Товариства та не подано доказів того, що відповідач протягом 2003-2004 рр. копіював, запозичував істотні риси або цілий Твір.

Отже, причиною даного спору стало питання щодо наявності в діях відповідача порушення авторських прав позивача. Обґрунтовуючи своє рішення, ВГС України звернувся до положень чинного законодавства і вказав на те, що особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права охороняє Закон України "Про авторське право і суміжні права". Відповідно до ч. 2 ст. 11 цього Закону авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення, для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. При цьому ст. 7 цього ж Закону передбачено, що суб'єктами авторського права є автори творів, зазначених у ч. 1 ст. 8, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права, а згідно з п. І ч. 1 згаданої ст. 8 Закону "Про авторське право і суміжні права" об'єктами авторського права є літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо). Згідно з ч. З ст. 8 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачена законом правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції" відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі. Пункт 14 ч. 1 цієї статті зазначеного Закону передбачає "похідний твір" як самостійний об'єкт авторського права.

Частиною 1 ст. 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначено, що до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать виключне право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями ст. 31 вказаного Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права. Частинами 2 та 3 ст. 15 Закону встановлено, що виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом, а відповідно до пунктів 1, 6ч. З ст. 15 Закону виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, відтворення творів, о також їх переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни. Відповідно до п. "а" ст. 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права" порушенням авторського права, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують майнові права суб'єктів авторського права, визначені ст. 15 цього Закону, з урахуванням обмежень майнових прав, передбачених статтями 21-25 цього Закону.

Товариство обґрунтовувало позовні вимоги тим, що відповідач з березня 2003 р. по липень 2004р. провів 335 тендерів, для чого незаконно переробляв і використовував тендерну документацію, розроблену на підставі Твору, виключні майнові права на який належали позивачеві. За таких обставин для правильного вирішення даного спору попередні судові інстанції, на думку ВТС України, мали: з'ясувати всі випадки протиправного (на думку Товариства) використання Твору відповідачем та встановити фактичні обставини стосовно кожного з них (зокрема, каш і які події відбувалися, чи мала місце розробка тендерної документації, правомірність якої оспорюється); щодо кожного з встановлених випадків з'ясувати у Товариства вид порушення його прав (відтворення Твору, переробка чи інше) та межі використання Міністерством охорони здоров'я Твору (в повному обсязі або частково, якщо частково, то визначити конкретні межі спірних частин); з метою встановлення наявності або відсутності порушення авторських прав позивача дослідити кожен з примірників тендерної документації, який позивач вважає виготовленим із порушенням його прав.

Проте цього ані місцевим, ані апеляційним господарськими судами зроблено не було. В основу прийнятих у справі рішень попередні судові інстанції поклали висновок про те, що тендерну документацію відповідач розробив самостійно, без використання Твору, на підставі інших матеріалів. Між тим, вирішення питань про те, чи відбулося в кожному окремому випадку з боку відповідача використання Твору шляхом його відтворення (повністю або частково) або переробки, чи мало місце створення похідного твору як самостійного об'єкта авторського права, які входять до предмета доказування у справі, потребує спеціальних знань, а тому господарському суду відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України належало призначити судову експертизу, не перебираючи на себе не притаманні суду функції експерта.

У вирішенні питань, пов'язаних з призначенням судової експертизи, господарським судам слід врахувати роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" від 11 листопада 1998р. № 02-5/424 та рекомендації президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуально! власності" від 29 березня 2005 p. M 04-5/76. В результаті зазначеного порушення приписів ст. 41 Господарського процесуального кодексу України фактичні дані про те, що відповідачем тендерну документацію розроблено самостійно і без використання Твору, що їх місцевий та апеляційний господарські суди визнали встановленими, не можуть вважатися доведеними. До того ж відхилення без проведення необхідних експертних досліджень попередніми судовими інстанціями позовних вимог Товариства з посиланням на недоведеність автором чи особою, якій належить авторське право, відомостей про копіювання або запозичення іншою особою істотних рис або цілого твору, що був раніше введений автором у цивільний оборот, свідчить про те, що ними фактично не взято до уваги наведене у п. 36рекомендацій президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" від 10 червня 2004 p. M 04-5/1107.

З огляду на викладене Вищий господарський суд скасував судові рішення у справі і передав справу на новий розгляд до місцевого господарського суду для усунення наведених порушень, всебічного і повного з'ясування зазначених обставини справи і об'єктивної оцінки доказів, що мають значення для вирішення спору відповідно до вимог закону.

Окрім зазначених вище, до об'єктів авторських прав також належать збірники творів авторів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності. Творча діяльність укладача полягає у самостійному доборі матеріалу, розміщенні його у відповідній оригінальній системі і обробці. Укладач збірника набуває самостійні авторські права на свій збірник, навіть якщо він складений з творів, право на які вже припинилося, або з творів, що не є об'єктами авторського права. Це переважно твори, що виникають при створенні енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних та інших видань, газет, журналів, наукових праць тощо.

Як зазначив у своєму оглядовому листі ВГС України, наявність у суб'єкта підприємницької діяльності-друкованого засобу масової інформації авторського права на складений твір у цілому не потребує доказування ним відсутності порушень з його боку авторських прав на статті, що включені до цього складеного твору, та (або) доведення того, що ці статті створено як службові твори1.

Так, рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, відмовлено в задоволенні позову товариству з обмеженою відповідальністю "Редакція газети "В." (далі - TOB "Редакція газети "В.") до приватного підприємства "Б." (далі - ПП "Б.") про припинення порушення авторських прав, стягнення компенсації за їх порушення в сумі 16500 грн та відшкодування моральної шкоди в сумі 825 грн. У рішенні суду першої інстанції у цій справі з посиланням на ст. 23 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон) таку відмову в позові мотивовано тим, що допускається без згоди автора чи іншої особи, яка має авторське право, відтворення твору, що є поодиноким випадком і не має систематичного характеру. У постанові апеляційної інстанції з посиланням на ст. 19 Закону відмова в задоволенні позову мотивується тим, що позивачем як упорядником збірника не подано доказів, які підтверджують набуття ним майнових прав авторів кожного з творів, включених до газети як складеного твору, або включення до газети службових творів.

TOB "Редакція газети "В." звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення судових інстанцій у цій справі і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Скаргу мотивовано тим, що судовими інстанціями у справі допущено неправильне застосування статей 16 та 19 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування апеляційною інстанцією норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд.

Судовими інстанціями дано неправильну юридичну оцінку встановленим у справі обставинам. У рішенні суду першої інстанції з цієї справи відмову в позові було мотивовано тим, що допускається без згоди автора чи іншої особи, яка має авторське право, відтворення твору, що є поодиноким випадком і не має систематичного характеру, з посиланням на ст. 23 Закону. Однак місцевим господарським судом не наведено доводів на користь того, що за встановленими обставинами справи тиражування відповідачем примірників газети "В." за липень 2002 р. було поодиноким випадком і не мало систематичного характеру. Відповідно до ч. 6 ст. 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" обмеження майнових прав, встановлені статтями 21-25 цього Закону, здійснюються за умови, що вони не завдаватимуть шкоди використанню твору і не обмежуватимуть безпідставно законні інтереси автора.

У постанові апеляційної інстанції відмова в задоволенні позову мотивується тим, що позивачем як упорядником збірника не подано доказів, які підтверджують набуття ним майнових прав авторів кожного з творів, включених до газети як складеного твору, та включення до газети службових творів з посиланням на положення ст. 19 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про авторське право і суміжні права" об'єктом авторського права є, зокрема, збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як їх складові. Судові інстанції у справі здійснили виокремлення таких різних об'єктів авторського права як складений твір у цілому, носієм авторського права на який є визначений у законі суб'єкт діяльності друкованого засобу масової інформації, та статті, що включені до цього складеного твору, авторами яких є журналісти та інші фізичні особи. Однак вони неправильно зрозуміли правовий режим авторського права на складений твір у цілому, що визначений у ч. 2 ст. 19 вищезазначеного Закону. За цією нормою видавцям енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збірників, збірників наукових праць, газет, журналів та інших періодичних видань належать виключні права на використання таких видань у цілому. Видавець має право за будь-якого використання таких видань зазначати в них своє ім'я або вимагати такого зазначення. Автори творів, включених до таких видань, зберігають виключні права на використання своїх творів незалежно від видання в цілому, якщо інше не передбачено авторським договором. За змістом припису даної норми наявність у суб'єкта діяльності друкованого засобу масової інформації авторського права на складений твір у цілому не потребує доказування ним відсутності порушень з його боку авторських прав на статті, що включені до цього складеного твору, та (або) доведення, що зазначені статті створено як службові твори згідно з вимогами ст. 16 вказаного Закону. Названі факти презюмується і не доводяться суб'єктами авторського права на складений твір у цілому при розгляді справи відповідно до правила ч. 5 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України. За цією нормою факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку. Отже, неправильне розуміння судовими інстанціями положень ч. 2 ст. 19 Закону України "Про авторське право і суміжні права" призвело до порушення ними правил ГПК України про розподіл обов'язку доказування між сторонами у справі.

Фактичні дані про особу видавця друкованого засобу масової інформації входили до предмета доказування у цій справі, оскільки саме видавцеві, а не редакції газети згідно з ч. 2 ст. 19 вищевказаного Закону України належать виключні права на використання такого видання у цілому. Згідно зі ст. 7 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" редакція має право виступати засновником (співзасновником), видавцем, розповсюджувачем. Однак судовими інстанціями у справі не встановлено, чи виступала редакція газети "В." одночасно видавцем цього друкованого засобу масової інформації, а отже, й носієм майнових прав, що випливають з авторського права на складений твір. Виключні майнові права автора визначено у ст. 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права". За змістом даної норми до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право, зокрема, дозволяти або забороняти відтворення творів; розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом.

Згідно з ч. 2 ст. ПІ7 ГПК інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тому встановлення фактичних даних щодо особи видавця газети "В." має бути здійснено за новим розглядом справи у суді першої інстанції.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України касаційну скаргу задовольнив частково: судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів зі справи скасував; справу передав на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Комп'ютерні програми як об'єкти авторських прав набули значення творчої праці не відразу і охороняються як літературні твори. Вони об'єднують результати інтелектуальної творчості значної складності і відповідають усім ознакам об'єктів, що охороняються авторським правом. Між тим, поза сферою охорони залишаються алгоритми програм, які є ідеями і принципами, покладеними в основу написання тексту програми, а також мови програмування.

Компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності - віднесені до об'єктів авторського права як об'єктивна форма представлення і організації сукупності даних, систематизованих таким чином, щоб ці дані могли бути знайдені та оброблені за допомогою ЕОМ. Компіляції даних (бази даних) або іншого матеріалу охороняються як такі і ця охорона не поширюється на дані або матеріал, що є складовими компіляції. Результат творчої діяльності, як і для будь-якого збірника, виражається в особливому доборі і організації даних незалежно від того, чи є самі ці дані об'єктами авторського права. Найважливішою є форма зберігання твору (електронна чи інша, яка дозволяє ЕОМ обробляти дані), тому будь-який збірник, що зберігається в електронній формі, носить назву бази даних.

У 2006 р. ВГС України роз'яснив, що встановлення фактичних обставин, пов'язаних з використанням відповідачем зі справи такого об'єкта авторського права, як база даних (компіляція даних), потребує спеціальних знань, а відтак призначення у справі судової експертизи.

Так, товариство "І." звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства "С", Товариства "р." та Підприємства компенсації за порушення майнових авторських прав. Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, припинено провадження в частині позовних вимог до Товариства "Р." та Підприємства, а в задоволенні позову до Товариства "С." відмовлено. Прийняті судові рішення було мотивовано тим, що авторське право упорядника збірника не перешкоджає іншим особам здійснювати самостійний підбір або розташування тих самих творів та (або) інших даних для створення своїх творів, а правова охорона баз даних не поширюється на самі дані чи інформацію і не зачіпає будь-якого авторського права, що відноситься до самих даних чи інформації, які містяться у базі даних.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 3 липня 2000 р. Товариством "1." і Товариством "И." укладено авторський договір, предметом якого є створення комп'ютерної бази даних "С." (далі - База даних "С") та підтримання її за змістом та обсягом в актуальному стані; відповідно до умов цього договору база даних створюється у співавторстві. Згідно з наказом Товариства <^N." на виконання умов названого договору було зобов'язано працівника товариства Л. (далі - фізична особа Л.) здійснити роботу з упорядкування та розташування складових частин інформації, визначено винагороду автору та його немайнові авторські права. Рішенням Держпатенту зареєстровано авторське право фізичної особи Л. на твір - Базу даних "С", про що видано свідоцтво. 5 лютого 2004р. громадянином Н. (далі - фізична особа Н.) та Підприємством укладено договір про передачу майнових авторських прав, відповідно до умов якого фізична особа Н. (автор) - передала Підприємству виключні майнові права на використання об'єкта інтелектуальної власності - програмного продукту "І." (далі - База даних "1.").

На підставі договору від 5 лютого 2004 р. Держпатент зареєстрував за Підприємством авторське право на службовий твір - Базу даних "І.", про що видав відповідне свідоцтво. 1 травня 2003 р. Підприємством і Товариством "Р." укладено ліцензійний договір про передачу невиключного авторського права на твір, відповідно до умов якого Підприємство передало Товариству "Р." право на використання твору (База даних "І."). 20 жовтня 2003 р. Товариством "Р." та Товариством "С." укладено ліцензійний договір про передачу невиключного авторського права на твір, відповідно до умов якого Товариство "Р." надало Товариству "С." дозвіл на використання об'єкта інтелектуальної власності - Бази даних "Г." Товариство "С." розповсюджувало Базу даних "І." на оптичних носіях в упаковці, на якій видавцем зазначено Товариство "Р."

Позивач обгрунтував свої вимоги посиланням на те, що до Бази даних "І." без достатніх на те підстав включено твір База даних "С", майнові авторські права на який належать йому. Згідно з рішенням місцевого районного суду від 31 серпня 2004 р. у справі № 2- 794 (яке набрало законної сили) за позовом фізичної особи Л., Товариства "І.", Товариства "Л" до Товариства "Р.", треті особи - Підприємство, Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України. Власником немайнових авторських прав на твір База даних "С." є фізична особа Л., а співвласниками майнових прав на зазначений твір є Товариство "І." і Товариство "/V." З боку Товариства "Р." мало місце порушення авторських прав позивачів шляхом включення твору База даних "С." до власного твору.

Позов Товариства "І." було задоволено частково: з Товариства "Р." було стягнуто на його користь компенсацію. Позивачем не подано доказів того, що у Базі даних "Г." використано Базу даних "С." (запозичено систему підбору та розташування судових рішень), автором якої є фізична особа Л.

Причиною даного спору було питання про те, чи має місце порушення прав позивача шляхом розповсюдження Товариством "Р." Бази даних "І.". Відповідно до ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Як встановлено попередніми судовими інстанціями, назване рішення місцевого районного суду не містить згадки про Товариство "С." та, тим більше, про порушення ним авторських прав Товариства "І." За таких обставин взаємовідносини Товариства "І." і Товариства "С." мали бути досліджені в повному обсязі господарським судом у межах провадження з даної справи.

Суд звернув увагу на те, що Преамбулою Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначено, що він охороняє особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: виключне право на використання твору; виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Стаття 52 цього Закону визначає грошову компенсацію як один із способів цивільно-правового захисту авторського права і суміжних прав, а ст. 10визначено, що не є об'єктом авторського права, зокрема, видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади.

Попередніми судовими інстанціями встановлено і сторонами не заперечувалося, що Товариство "С." здійснювало розповсюдження Бази даних "І." При цьому позивач наполягав на факті протиправного включення до її складу створеної фізичною особою Л. Бази даних "С", співвласником майнових авторських прав на яку було Товариство "І." Водночас Товариство "С." стверджувало про розповсюдження ним іншого об'єкта інтелектуальної власності Бази даних "І.", автор фізична особа Н. Згідно з п. 4ч. 1 ст. 8 Закону України "Про авторське право і суміжні права" бази даних е об'єктами авторського права. Відповідно до ст. 1 цього Закону база даних (компіляція даних) - це сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, в тому числі - електронній, підбір і розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці, і складові частини якої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп'ютера) чи інших засобів. З огляду на наведене попереднім судовим інстанціям, на думку ВГС України, належало з'ясувати, чи мало місце з боку Товариства "С." використання твору База даних С. за відповідним свідоцтвом України, що мало бути здійснено шляхом порівняльного аналізу Бази даних "С." та Бази даних "І. " (її складових частин). Проте цього ними зроблено не було.

Між тим лише після з'ясування зазначених фактичних обставин суди мали визначитись стосовно порушення Товариством "С." прав Товариства "І." При цьому роз'яснення згаданих питань щодо встановлення фактичних обставин використання Товариством "С." такого об'єкта авторського права, як база даних потребує спеціальних знань, а тому господарському суду відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України належало призначити судову експертизу, не перебираючи на себе не притаманні суду функції експерта.

У вирішенні питань, пов'язаних з призначенням судової експертизи, господарському суду слід враховувати викладене в роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" від 11 листопада 1998 р. № 02-5/424, рекомендаціях президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах ЗІ спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності" від 29 березня 2005 р. № 04-5/76 та рекомендаціях президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" від 10 червня 2004р. № 04-5/1107. З огляду на наведене справу було передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Перелік об'єктів авторських прав в ЦК України невичерпний, тому до об'єктів авторських прав можуть належати і інші об'єкти.

Перелік об'єктів авторського права та їх загальні ознаки містяться також у ст. В Закону України "Про авторське право і суміжні права". Зазначені переліки є орієнтовними і невичерпними. Якщо творчий результат, не названий у законодавстві, відповідає умовам, визначеним ЦК України і Законом України "Про авторське право і суміжні права", - він визнається твором і користується такою ж охороною, як і прямо зазначені твори.

Отже, об'єктом авторського права є твір науки, літератури чи мистецтва, виражений у будь-якій об'єктивній формі.

Законодавство України, так само як і інших країн, не містить чіткого визначення поняття "твір". Доктринальне тлумачення цього терміна зводиться до розуміння його як результату творчої праці автора, комплексу ідей, образів, поглядів тощо (О. А. Підопригора); як результату творчої діяльності автора, вираженого в об'єктивній формі (Є. П. Гаврилов) і до підкреслення складності у визначенні твору як предмета авторського права (Г. Ф. Шершеневич) тощо. Між тим, можна визначити основні ознаки твору, які одночасно є критеріями його охороноздатності:

творчий характер результату наукової, літературної, мистецької тощо діяльності;

об'єктивна форма виразу результату такої діяльності.

За відсутності одного із цих критеріїв твір не може набути правової охорони як об'єкт авторського права.

Отже, об'єктом авторського права може бути лише твір, який є результатом творчої праці автора. При цьому авторське право охороняє твори різного художнього рівня, мети, незалежно від їх призначення, тобто авторське право визнається за