Цивільне право України - Харитонов Є.О. - 1. Поняття зобов'язання

Глава 20. Загальні положення про зобов'язання

1. Поняття зобов'язання

Термін "зобов'язання" має декілька значень. Зокрема, він використовується для позначення: 1) документа, що видається боржником кредитору; 2) окремого обов'язку; 3) обов'язку, що відповідає правомочностям певної особи; 4) сукупності обов'язків з відповідними їм правомочностями.

Якщо права на речі опосередковують статику суспільних відносин (стан належності речей) у сфері цивільного обігу, то зобов'язання, передусім, засвідчують його динаміку, регулюючи обов'язки з передачі речей від однієї особи до іншої, виконання дій, надання послуг.

Зобов'язання є одним з видів цивільних правовідносин і мають усі ознаки останніх. Разом з тим вони мають і специфічні риси, що дозволяють виокремити їх із загальної сукупності цивільних правовідносин і, зокрема, відокремити від речових відносин.

До визначальних ознак зобов'язальних правовідносин можна віднести:

1) те, що сторонами зобов'язання є конкретно визначені особи: кредитор - особа, якій належить право вимоги, і боржник (дебітор) - особа, яка несе обов'язок, відповідний праву вимоги кредитора. Цим зобов'язання (відносні правовідносини) відрізняються від абсолютних правовідносин (правовідносин власності тощо), в яких уповноваженій особі протиставлене не конкретне коло зобов'язаних осіб, а "усі й кожен";

2) те, що об'єктами зобов'язальних правовідносин можуть бути дії, пов'язані з передачею майна, виконанням робіт тощо, або утримання від здійснення дій, в той час як об'єктами речових правовідносин є речі;

3) те, що здійснення суб'єктивного права кредитора у зобов'язальних правовідносинах можливе тільки у разі здійснення боржником дій, що становлять його обов'язок, тоді як у речових правовідносинах уповноважена особа може здійснювати свої суб'єктивні права самостійно, не звертаючись за допомогою до інших осіб;

4) те, що зобов'язання опосередковують динаміку цивільного обігу. Речові права - це його статика.

З урахуванням названих ознак, зобов'язання у цивілістичній літературі найчастіше визначають як цивільні правовідносини (або "закріплені цивільним законом суспільні відносини"), пов'язані з переміщенням майнових та інших результатів праці, внаслідок яких одна особа (кредитор) має право вимагати від іншої особи (боржника) вчинення або утримання від вчинення певних дій'.

Практично так само виглядає і легальне визначення зобов'язання, котре міститься у ст. 509 ЦК, за якою зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Звісно, таке визначення може використовуватися на практиці. Проте враховуючи ту обставину, що позначення "зобов'язання" є багатозначним і може враховуватися в різних галузях права та інших сферах гуманітарних знань, здається доцільним вести мову не взагалі про "зобов'язання" і "правовідношення", а саме про "цивільно-правові зобов'язання" і "цивільні правовідносини".

Крім того, недоліком запропонованих визначень зобов'язань є некоректна вказівка на те, що одна їхня сторона (кредитор) має права, а інша (боржник, дебітор) - обов'язки. Проте такий найпростіший правовий зв'язок на практиці зустрічається досить рідко (у договорах простого дарування, безоплатної позики, позички, довічного утримання, а також у зобов'язаннях про відшкодування шкоди). Набагато частіше йдеться про взаємну пов'язаність сторін зобов'язання правами і обов'язками. Наприклад, у договорі купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцю певну річ, і в цьому відношенні він є боржником. Натомість, він має право вимагати від покупця сплати покупної ціни, і в цьому відношенні є кредитором. Покупець, у свою чергу, виступає як кредитор, вимагаючи передачі речі, і як боржник - виконуючи обов'язок заплатити за покупку.

З'ясування того, чи діє сторона у конкретній ситуації як боржник чи як кредитор, має велике значення для правильного застосування інших норм (наприклад тих, що встановлюють наслідки прострочення боржника чи прострочення кредитора). Отже, й ця обставина має бути врахована при визначенні поняття цієї категорії. З врахуванням цих уточнень визначення зобов'язання у цивільному праві може виглядати так.

Цивільно-правове зобов'язання - це цивільне правовідношення, учасники якого мають права та/або обов'язки, спрямовані на опосередкування динаміки цивільних відносин: передачу майна, виконання роботи, надання послуг, сплату грошей тощо.

Варто звернути увагу на те, що ЦК не лише дає загальне визначення зобов'язання, але й визначає його засади. Зокрема, у ч. З ст. 509 ЦК зазначено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Оскільки ці категорії названі серед загальних засад цивільного законодавства (ст. З ЦК). можна зробити висновок, що у Кодексі зобов'язання розглядаються як результат реалізації цивільного законодавства. Така точка зору знаходить підтвердження при аналізі джерел цивільного законодавства та підстав виникнення зобов'язань, про що йдеться далі.

З наведених вимог до зобов'язань випливають деякі їхні особливості, що мають безпосереднє практичне значення.

Зокрема, ст. 511 ЦК встановлює, що зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. Таке положення закону обумовлене тим, що встановлення обов'язків для третіх осіб, які не є учасниками зобов'язання, не відповідало б засадам справедливості, на яких мають ґрунтуватися зобов'язання.

Разом з тим у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права боржника т? (або) кредитора. Це можливе, наприклад, у випадку укладення договору на користь третьої особи (ст. 636 ЦК).