Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 2. Елементи договору комісії

Сторони в договорі комісії наливаються "комітент" та "комісіонер". Комісіонером є уповноважена особа, яка вчиняє правочини в інтересах комітента. Суб'єктами комісійного правовідношення можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, а серед них - учасники підприємницької діяльності.

На форму договору комісії поширюються загальні правила про форму договорів. Проте досить часто для оформлення договору використовуються квитанції або типові форми, що розробляються і затверджуються у встановленому порядку.

Безумовна оплатність договору комісії має подвійне значення. По-перше, за відсутності в договорі умови про оплату комісіонер вправі її вимагати, керуючись положенням ст. 1011 ЦК України. Якщо ж у договорі не передбачено розмір оплати, то використовуються "звичайні ціни". За відсутності положень щодо порядку оплати сторона вправі розраховувати на отримання коштів після виконання зобов'язання. У зарубіжному законодавстві щодо моменту виникнення права на оплату можна зустріти інші підходи. У польському цивільному праві комісіонер набуває право на виплату "провізії" у той момент, коли комітент отримує товар чи сплачує купівельну ціну. Якщо договір виконується частинами, то комісіонер отримує право на винагороду відповідно до ступеня виконання договору. Комісіонер може вимагати виплати винагороди і тоді, коли договір не виконаний через причини, що торкаються комітента. Положення про оплатність носить імперативний характер, а отже, сторони не можуть передбачити інше.

Різні позиції в літературі висловлювалися щодо того, яким є договір комісії: реальним чи консенсуальним1. З якого часу договір комісії вважати укладеним: із моменту досягнення сторонами згоди чи з моменту передачі речі? Прибічники реальності договору комісії пояснюють це тим, що якщо комітент зобов'язався здати речі на комісію і не здав, то в такому випадку немає прострочення і відповідальності комітента. Може бути інший випадок, коли комітент узагалі вирішив відмовитися від передачі речей, оскільки інтерес до результату в нього пропав. В укладенні договору зацікавлений більше комітент, аніж комісіонер. Нам видаються такі судження досить поверховими, без глибокого аналізу предмета договору комісії та сфер його використання. У першу чергу, слід підкреслити, що предметом договору комісії є укладення правочинів, і не обов'язково при цьому передбачається передача товару. Адже про результат виконання договору комісії судять через призму надання послуг із вчинення правочинів. Твердження про існування інтересу у виконанні договору комісії тільки у комітента, а не у комісіонера також не є однозначним, у першу чергу з огляду на використання його в підприємницькій діяльності. По-друге, якщо за договором було передбачене вчинення комісіонером певних фактичних дій, спрямованих на виконання договору, як-от оренда складу, переїзд до іншого місця тощо, і він приступив до їх виконання, то хіба можна заперечувати його консенсуальність? Гадаємо, що ні. Відповідно, договір комісії є консенсуальним правочином.

Договір комісії може бути укладеним на визначений або на невизначений строк. Тоді сторони припинення договору приурочують до укладення певної кількості правочинів чи укладення правочинів щодо певної кількості (суми) товару.

Наведений аналіз дозволив окреслити основні конститутивні ознаки договору комісії, які виділяють його в окрему договірну конструкцію. Водночас, аналізуючи регулювання відносин за договором комісії, треба звернути увагу на певну модифікацію загальних "комісійних" норм залежно від того, яким є матеріальний об'єкт договору комісії. Договори комісії в підприємницькій сфері можуть укладатися спеціалізованими підприємствами для реалізації вживаних товарів, для реалізації автомобілів, мотоциклів1, а також для продажу товарів на біржах, у зовнішньоекономічній діяльності тощо. Окреме місце серед комісійних відносин посідає комісійна діяльність із цінними паперами. Під нею слід розуміти укладення цивільно-правових угод щодо цінних паперів, які передбачають їх оплату при передачі новому власнику на підставі договору комісії. Потрібно зазначити, що названу діяльність обслуговує також договір доручення. При здійсненні комісійної діяльності з цінними паперами торговці можуть укладати як разовий договір, так і договори на певний строк. Договір на виконання разового замовлення передбачає виконання операції з конкретними цінними паперами, а строковий - укладення низки договорів протягом певного періоду. Як додаток до такого договору комітент конкретизує свій інтерес у конкретному замовленні й надсилає його комісіонеру. При виконанні операцій з цінними паперами під час здійснення комісійної діяльності за договорами з клієнтом торговці зобов'язані:

1) діяти в інтересах клієнта (домагатися якнайкращого виконання замовлень клієнта, враховуючи умови, передбачені в договорі, кон'юнктуру ринку цінних паперів, ризик вибору контрагента);

2) попереджати клієнтів (крім випадків володіння інформацією, що становить комерційну таємницю) про ризики конкретного правочину з цінними паперами;

3) виконувати договори на купівлю в порядку надходження замовлення, якщо інше не передбачено договором;

4) у першу чергу виконувати замовлення від клієнтів, а потім здійснювати власні операції з такими самими цінними паперами2.

Усі перелічені правила додатково підтверджують, що економічні критерії, такі як особливий матеріальний об'єкт договору, сфера застосування договору, можуть вплинути тільки на додаткові умови договорів, окресливши їх як особливі, а не на правову конструкцію договірної моделі в цілому;