Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Глава 45. Агентський договір

1. Поняття агентського договору

В умовах розвитку підприємництва зростає роль посередника-професіонала, для якого заміщення собою іншого суб'єкта підприємництва стає особливим видом підприємницької діяльності. На сьогодні посередницькі договори, які містяться в чинному Цивільному кодексі, а це - договори доручення, комісії та довірчого управління, стають "тісними" і не охоплюють своїм регулюванням усієї різноманітності зв'язків, які виникають у процесі діяльності підприємців. Це можна відчути в міру того, як дедалі більшим попитом користується потреба в обслуговуванні, яке припускає стійкі довготривалі зв'язки між контрагентами. У зв'язку з цим сторони прагнуть створити таку модель посередницьких відносин, яка давала б можливість максимально зняти обмеження та вимоги, що пред'являються до зобов'язань за договорами комісії й доручення. Важливого значення набуває той фактор, що бізнес швидкими темпами поширюється на різні регіони, втрачаючи свою "національність". Активізація відносин у зовнішньоекономічній сфері стала другим фактором поширення агентських відносин у правозастосовчій практиці України. Одночасно ускладнюються різноманітні за своїм характером послуги, які надаються одним контрагентом іншому в сфері торгового обороту, при цьому не розмежовуючи, чи це дії фактичного, чи юридичного характеру. Таким чином, поступово створюються умови для виокремлення ще одного виду посередницького договору - агентського. Під агентським договором (agency) розуміють договір на здійснення однією особою - агентом - юридичних дій в інтересах іншої особи - принципала.

Вважається, що агентський договір є прикладом запозичення окремих інститутів англо-американської правової системи. Безперечно, агентський договір, у першу чергу, відомий праву США, Англії, а також державам, які сприйняли цивільно-правові інститути цих країн. Він своїм регулюванням охоплює інститути, які в країнах континентальної Європи та Японії регулюються договором доручення та комісії. У США й Англії агентський договір базується на правилах, що створені судовою практикою. Відмічаючи наявні відмінності у визначенні правової природи агентських правочинів у праві різних країн, А. Томазі справедливо писав: "У більшості випадків це залежить від того, що у внутрішньому праві держав правова природа представництва пов'язана із загальною юридичною системою і тому є її частиною. Кожна правова система має свою власну концепцію договорів, які укладають посередники. Існуючі в різних країнах інститути виконують одну і ту ж економічну функцію, але мають неоднакову юридичну природу"1.

Усе вищезазначене, з одного боку, окреслює особливості цього інституту в країнах загального права, а з іншого - осіб, які діють за договорами доручення та комісії у праві континентальних країн, можна назвати "агентами", а договори, на підставі яких вони діють, - "агентськими угодами". Адже відносини, що регулюються в англо-американському праві агентським договором, у континентальному праві охоплюються договорами доручення і комісії. Таким чином, якщо укладається агентський договір, то до правовідносин, що виникають із нього, застосовуються норми, що регулюють договори доручення та комісії.

Тому виходячи з наведеного можна зробити висновок, що для англо-американського права характерним є розуміння агентського договору як родового, при якому доручення і комісія виступають спеціальними видами, що підпорядковуються інституту агентування.

Новий Цивільний кодекс Російської Федерації, прийнятий Державною думою 22 грудня 1995 p., містить гл. 52, яка називається "Агентування". Стаття 1005 названого Кодексу дає поняття агентського договору, згідно з яким одна сторона (агент) зобов'язується за винагороду здійснити за дорученням іншої сторони (принципала) юридичні чи інші дії від свого імені, але за рахунок принципала, або від імені і за рахунок принципала. Це при тому, що у цьому кодифікованому акті врегульовані як самостійні і договір доручення, і договір комісії. Жоден із них не виступає загальним для інших, оскільки всі вони юридично рівні. Ясність із цього приводу вносить думка авторів монографії "Договірне право", які зазначили, що не йдеться про повне запозичення цього інституту з англо-американського правопорядку, хоч вплив останнього не можна заперечувати.

На сьогодні новий ЦК України не легалізував агентського договору як конструкції, яка має право на самостійне існування. Тому слід звернутися до Господарського кодексу України, який присвятив агентським відносинам гл. 31. Усе комерційне посередництво у сфері господарювання в ГК ототожнюється з агентськими відносинами. Під агентським договором розуміють зобов'язання, за яким одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок. У загальному вигляді можна було б погодитися з таким визначенням, якби не положення про те, що агент повинен виступати тільки від імені представлюваного і що всі посередницькі відносини у сфері господарювання є агентськими (п. З ст. 295 ГК України). А як тоді бути з правом посередника виступати і від власного імені? Чи тоді такі відносини будуть регулюватися положеннями ЦК України щодо договору комісії? Чи це не зробить їх некомерційними? Перелік запитань можна продовжити, однак причина такого становища у безсистемному регулюванні. Свідченням цього є факт закріплення у параграфі 3 гл. 35 права посередників при здійсненні операцій з цінними паперами виконувати доручення "від імені та за рахунок емітента" і "від свого імені та за рахунок іншої особи". Не можна продовжувати ігнорувати регулювання інституту, який вже певною мірою склався на практиці і з приводу якого існують розрізнені положення в різного роду нормативних актах. На можливість надання агентських послуг указує ст. 4 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р., п. 2.1.4 ст. 2, пункти 13.1 і 13.9 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 р. з наступними змінами; ст. 2 Закону "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг" від 16 липня 1995 р.; п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" від 4 квітня 1997 р. Окремо регламентується морське агентування: статті 116-119 Кодексу торговельного мореплавства; Умови й правила здійснення агентування та фрахтування морського торговельного флоту і контроль за їх дотриманням, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 17 травня 1994 р. № 247і. Цей перелік нормативних актів, де не стільки регулюються, скільки перераховуються агентські договори як окремий договірний вид, можна було б продовжувати. Але відсутність чітко визначеного місця агентського договору в системі цивільно-правових зобов'язань призводить або до ототожнення агентського договору з договором доручення, або до комерційного представництва, що, з урахуванням необхідності надання таким відносинам форми договору, одне і те саме. На практиці агентський договір часто ототожнюють із договором доручення та застосовують щодо нього положення, аналогічні до тих, що регулюють договір доручення. Так, постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок провадження діяльності страховими посередниками" від 18 грудня 1996 р. визначає агентську угоду (договір про надання страхових агентських послуг) як письмову угоду (правочин) між страховиком і страховим агентом, у якій визначаються права й обов'язки сторін щодо порядку укладення, обслуговування та виконання договорів страхування, порядок внесення страхових платежів, умови здійснення взаєморозрахунків між ними, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов зазначеної угоди, а також інші умови за згодою сторін. Тут же визначається агентська діяльність як діяльність суб'єктів підприємницької діяльності, уповноважених діяти від імені та на підставі доручення одного або більше страховиків щодо рекламування, консультування, пропонування страхувальникам страхових послуг і проведення робіт, пов'язаних з укладенням і виконанням договорів страхування (підготовка й укладення договорів страхування, виконання робіт з обслуговування договорів, у тому числі оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхових сум або страхового відшкодування, а також здійснення цих виплат).

Наведена конструкція, з урахуванням предмета договору (дії юридичного і фактичного характеру), відповідає одному з варіантів побудови агентського договору. Однак нова редакція Закону України "Про страхування"3 визначає дещо інший предмет діяльності агента. Відповідно до ст. 15 цього Закону страхові агенти - це громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані зі здійсненням страхових виплат і страхових відшкодувань. Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком (потрібно зазначити, що стара редакція цієї статті залишала сторонам право вибору договірної моделі, і відносини між страховиком і агентом могли набувати форми агентського договору). Слід звернути увагу, що перераховані дії, які має вчиняти агент, виходять за межі договору доручення, оскільки це дії не тільки юридичного характеру, а й фактичного. Аналогічно висловився з приводу використання договірної моделі доручення і Національний банк для оформлення агентських відносин, зазначивши в листі №13-135/1537 від 8 серпня 1998 р., що агентська угода за своєю суттю є договором доручення. Звичайно, така позиція виправдана з огляду на те, що відсутнє законодавче регулювання цього договору. Але вона звужує межі застосування агентських відносин або змушує дещо неадекватно регулювати їх.

Співвідносячи модель агентського договору і договорів комісії й агентування, Г. Є. Авілов звернув увагу на те, що спосіб участі агента у відносинах із третіми особами, який є конструктивним для договорів доручення і комісії і який покладено в основу їх розмежування, для агентського договору, навпаки, значення не має. Суть агентських відносин полягає у тому, що діяльність у будь-якому випадку породжує для принципала правові наслідки. А щодо характеру взаємовідносин агента з третіми особами, то сторони вправі обрати будь-який з варіантів або їх поєднання'. І хоч легальна конструкція договору поєднує елементи договорів доручення і комісії, однак він не може бути віднесений до категорії змішаних, оскільки принциповою ознакою його самостійності є те, що вибір форми посередництва залишається за учасниками. Так, якщо договір укладений агентом від свого імені, то стороною договору буде власне він, а якщо договір укладений від імені принципала, то він і стає зобов'язаним за цим договором.

Відмінності договорів доручення, комісії, агентського правочину обумовлені сферою застосування, предметом, змістом прав та обов'язків сторін. Головним чинником, що підкреслює посередницькі функції агента, є здійснення ним дій за рахунок принципала. Однак агентський договір може здійснюватися у більш широкій сфері відносин, ніж комісія і доручення. Це є наслідком охоплення його предметом дій будь-якого характеру, за умови їх правомірності й базуванні на наданих повноваженнях. Сказане свідчить про те, що інститут агентського договору, з огляду на його роль у правовій системі України, має базуватися на таких принципах:

1) він спрямований на надання однією особою сприяння в реалізації суб'єктивних прав та обов'язків і реалізацію цих прав у відносинах із третіми особами;

2) межі правових можливостей агента визначаються повноваженнями - можливістю реалізувати своє суб'єктивне право щодо здійснення правомірних дій в інтересах іншої особи незалежно від імені, від якого вона виступає, але з юридичними наслідками для неї;

3) вчиняючи дії в інтересах іншої особи (принципала), агент завжди виражає власну волю;

4) агентом може бути тільки правосуб'єктна особа. Основа його повноважень - це юридичний факт укладення договору, на підставі якого він може заміщати іншу особу в усіх випадках, крім тих, коли законом вимагається особиста участь;

5) агентські відносини - це відносини з надання будь-яких посередницьких послуг, окрім тих, що охоплюються договором доручення, комісії, довірчого управління майном. Тому з предмета договору мають бути виключені відносини, які вже врегульовані нормами інших договірних інститутів;

6) ознакою агентського договору є те, що відносини між сторонами порівняно з правовідносинами за договорами комісії та доручення носять триваючий характер. Це є підставою стверджувати, що одна сторона за договором - агент - завжди є суб'єктом підприємницької діяльності.

Проведений аналіз дозволяє констатувати, що агентський договір є самостійною договірною моделлю, котра має низку особливих рис, які відрізняють його від суміжних, таких як договір комісії і доручення. Одночасно за своєю юридичною природою агентський договір є видом договорів про надання посередницьких послуг, де агент діє завжди в інтересах принципала, на підставі наданих ним повноважень і за його рахунок. Предметом агентського договору охоплюються будь-які правомірні дії посередника.

Вищесказане є свідченням того, що немає досить вагомих аргументів проти включення в цивільне законодавство України норм, присвячених регулюванню агентських договорів. Це, у свою чергу, дало б змогу легалізувати відносини, які склалися в комерційному обороті, але внаслідок недосконалості законодавства примусово звужуються до меж існуючих правових конструкцій, таких як доручення і комісія; або примушують за аналогією застосовувати норми права; або ж узагалі розмивають правову природу цього інституту, "розтягуючи" його по різних відомчих актах.