Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 3. Зміст договору консигнації

Укладення договору передбачає вчинення сторонами взаємних дій щодо вироблення та узгодження умов договору. Договір консигнації вважається укладеним з моменту досягнення між сторонами згоди за всіма істотними умовами, що на практиці виражається у підписанні договору другою стороною.

На виконання договору консигнації посередник-консигнатор укладає договори на відчуження майна консигнатора з третіми особами. Такі правочини набувають форми договору купівлі-продажу, поставки, міни тощо. Крім того, не існує обмежень для того, щоб консигнатор виступав посередником консигнанта не тільки як продавець, а й як покупець товару для консигнанта. Як і для всіх посередницьких договорів, збереження права власності за консигнантом до моменту реалізації майна має велике практичне значення для розподілу ризику випадкової загибелі речі, визначення майнової відповідальності сторін тощо. Згідно з договором консигнант-власник передає, а консигнатор приймає на себе передачу абсолютних прав консигнанта - елементів права власності. Оскільки консигнатор виступає від свого імені, то зовні він діє наче власник - носій речових прав.

Консигнант за договором передає консигнатору право володіння і розпорядження своїм майном - елементи речового права. І тому у випадку неправомірного порушення володіння консигнатор як титульний володілець вправі подати позов до незаконного володільця. За договором консигнації, на відміну від договору управління майном, консигнатор не має права користуватися консигнаційним товаром. Консигнатору передається право розпорядження майном, унаслідок чого він, наче власник, може відчужувати його третім особам. Зобов'язальним правовідношенням консигнатор уповноважений здійснювати такі дії, в результаті яких припиняється право власності консигнанта, а річ передається у власність третьої особи.

У правовій літературі щодо договору комісії висловлювалися думки, що "правовим результатом договору комісії є перенесення права власності". В угоді консигнатора з третіми особами має місце акт відчуження речі. Уповноважений відчужувач своїми діями припиняє право власності консигнанта і передає не право, а річ у власність набувача, в якого виникає своє право власності. Якщо при купівлі-продажу власник передає не право, а річ у власність покупця, то консигнатор тим більше не може "переносити право власності" від консигнанта до покупців.

Право власності завжди є правом на індивідуально визначену річ. Унаслідок цього на речі, визначені в договорі родовими ознаками, право власності від відчужувача до набувача не може перейти до того моменту, поки не пройде їх індивідуалізація (виділення з маси інших речей того самого роду). Індивідуалізація частіше за все відбувається в момент передачі речі. Якщо майно індивідуально визначене, то перехід права власності можливий і в момент укладення угоди, і в момент передавання речі.

Якщо речі визначені родовими ознаками, то в процесі передавання проходить їх індивідуалізація і право власності переходить до набувача або в момент передачі, або, за згодою, сторони можуть визначити наступний момент - наприклад момент повної оплати їх вартості. Ось чому норма, що регулює момент виникнення права власності, носить диспозитивний характер (ст. 334 ЦК України). У ній закріплено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передавання речі, якщо інше не передбачене законом або договором. Під поняттям "передача речі" слід розуміти передачу у володіння набувачеві. До передачі прирівнюється здача речі перевізнику, вручення коносаменту, фактичне володіння річчю до моменту укладення договору тощо.

Треті особи при укладенні угод із консигнаторами не мають жодного відношення до консигнанта-власника товару. Із зовнішнього боку консигнатор виступає перед третіми особами як власник, як "повноцінна" сторона договору відчуження майна. За консигнантом право власності на консигнаційні товари зберігається до того моменту, поки вони не продані консигнатором і не перейшли у власність третіх осіб. Момент переходу права власності на майно, що передається згідно з консигнаційною угодою, буде визначатися відповідно до закону.

Особливістю консигнаційного договору є спроможність сторін передбачити умову про можливість придбання товару, що поставлений консигнатором і перебуває на консигнаційному складі. За такої умови вважається, що сторони обрали "неповоротну" консигнацію. При укладенні договору неповоротної консигнації у ньому передбачаються умови, що регламентують порядок переходу товару у власність консигнатора після закінчення строку консигнації та проведення розрахунків між сторонами. Частково зворотна консигнація означає, що консигнатор після закінчення строку консигнації зобов'язується купити нереалізовані товари, наприклад на певну суму або в певній кількості.

Консигнаційні відносини передбачають виконання консигнатором чітко визначених як юридичних, так і фактичних дій, які б забезпечували якнайвигіднішу реалізацію товару зі складу шляхом укладення договорів із покупцями про о платну реалізацію майна. Такі відносини консигнатора з третіми особами не обмежуються лише формою договору купівлі-продажу. Саме поняття "реалізація майна" включає в себе весь спектр договорів щодо оплатного відчуження майна, у тому числі договорів поставки, міни, субконсигнації. Доручення у внутрішніх правовідношеннях сторін посідає лише ключове положення. Для досягнення мети договору консигнатор укладає цілу низку допоміжних правочинів, які є субсидіарними до основного зобов'язання. їх укладення зумовлене наявністю консигнаційного договору. На виконання повноваження укладаються договори оренди складських приміщень, холодильного обладнання, найму працівників, укладення договору охорони складських приміщень, договору про надання рекламних послуг, договорів перевезення тощо. Укладення допоміжних угод може передбачатися у договорі консигнації або випливати з власних міркувань консигнатора, до яких призводить бажання якнайкраще надати послугу. Усі такі угоди є похідними від основного зобов'язання, хоч консигнатор завжди виступає в них незалежною та самостійною стороною.

Аналізуючи правову модель договору консигнації, можна відмітити в ньому цілу низку особливих умов. Істотною умовою договору консигнації є визначення номенклатури та кількості товару, що буде поставлений для реалізації. Згода сторін із цього питання обумовлюється специфікацією, що є невід'ємною частиною договору. Асортимент товару строго конкретизується, а також указується максимальна кількість товару, що може знаходитися на консигнації. Наявність у договорі погодженої специфікації, в якій дається характеристика якості товару, підкреслює присутність у ньому елементів купівлі-продажу. А те, що відносини між контрагентами носять тривалий характер і кількість консигнаційних товарів повинна підтримуватися на узгодженому рівні шляхом періодичності завозу товарів певними партіями, доводить наявність у договорі консигнації ознак договору поставки. Присутні у договорі консигнації й умови, що є характерними для всіх договорів про оплатну передачу майна. Це - обумовлення суми договору, ціна за одиницю товару, порядок розрахунків за одержаний товар, розподіл витрат на транспортування, умови щодо приймання товару за кількістю та якістю, умови про транспортування товару, вимоги щодо тари, упакування тощо.

З моменту одержання товару на склад консигнатор володіє ними і розпоряджається в рамках, установлених у договорі. Правомочність володіння товаром свідчить про обов'язок зберігати товар. Переданий на консигнацію товар у випадку нереалізації підлягає поверненню консигнанту в цілості. Такий обов'язок у консигнатора настає з моменту отримання майна і завершується передачею товару третій особі або придбанням його у власність самим консигнатором.

Обов'язок зберігання виступає як додатковий елемент прийнятих на себе контрагентами основних зобов'язань, на відміну від договору зберігання, за яким ця функція складає основний зміст. Консигнатор, приймаючи на свій склад товари консигнанта, фактично виступає в ролі охоронця, несе аналогічні охоронцю обов'язки. Виходячи з цього консигнатор повинен вживати всіх заходів щодо не тільки зовнішньої охорони, а й якісного збереження майна (товарів). Він повинен дбати про консигнаційний товар як про свій власний. Відповідальність за не збереження майна консигнанта за договором консигнації будується на тих самих принципах, що й для інших посередницьких договорів.

Права й обов'язки сторін виникають із моменту укладення договору. До передачі товарів консигнант зобов'язаний підготовити товар, забезпечити збереження якості товару, належну Його кількість та асортимент, доставити його на консигнаційний склад. Консигнатор повинен підготувати склад для зберігання товарів, провести рекламну кампанію, найняти обслуговуючий персонал.

На визначення предмета договору консигнації має вплив предмет і зміст правочинів, які консигнатор уклав із третіми особами. Безпосереднє укладення договору не є результатом діяльності консигнатора. Важливими є вся посередницька послуга, виконання всіх умов договору, які спрямовані на досягнення позитивного результату від учинених правочинів, а не тільки правочин як результат діяльності. Це - істотна відмінність договору консигнації від договору комісії, де комісіонер учиняє за дорученням комітента один або кілька правочинів (ст. 1011 ЦК України).

Правовідносини, які складаються у процесі виконання договору консигнації, є досить складними. Ними опосередковуються різні за своєю сутністю правовідносини: речові і зобов'язальні, внутрішні і зовнішні. Розмежування внутрішніх і зовнішніх правовідносин є характерним для всіх посередницьких договорів, у яких виконавець послуги виступає від свого імені. Внутрішні відносини формуються між консигнантом і консигнатором, а зовнішні - між консигнатором і третіми особами. Внутрішнє зобов'язання є основним і виражає сутність консигнаційного зобов'язання. Це підтверджується такими особливостями договору консигнації: 1) консигнатор діє самостійно в межах наданих повноважень; 2) здійснює діяльність в інтересах власника і 3) з найменшим ризиком для нього.

Переважна більшість правил, що регулюють внутрішні відносини, є похідними від правил, що регулюють договори доручення та комісії. Серед них правила, які обумовлюють обов'язки консигнатора: дотримання вказівок консигнанта, подання звіту, передача всіх прав та обов'язків щодо угод із третіми особами після закінчення договору консигнації тощо.

Внутрішнє правовідношення базується на повноваженні як і в усіх посередницьких договорах. І договір доручення, і договір консигнації закріплюють коло тих повноважень, у межах яких діє повірена сторона. Дії повіреного за цими договорами повинні бути виконані відповідно до вказівок довірителя. Але, на нашу думку, вказівки довірителя в договорі доручення більш суворо регламентують усю діяльність повіреного, пов'язану з виконанням доручення. У договорі консигнації ці вказівки не носять такого імперативного характеру і повірена сторона (консигнатор) має більше свободи самостійно обирати модель поведінки.

Для такої правової конструкції, як договір консигнації, важливо виділити ще й матеріальний об'єкт зобов'язання. Його можна з'ясувати і через поняття "товар". Цей термін широко використовується у країнах з дуалістичною системою права і, в першу чергу, в такій сфері діяльності, як торгівля, де відбувається обмін результатами господарської діяльності. В більш широкому розумінні під поняттям "товар" розуміють все те, що здатне бути об'єктом торговельних угод, відповідно, не тільки рухомі й нерухомі речі, а й цінні папери. У вузькому значенні під товаром розуміють матеріальні об'єкти торговельних угод, на противагу іншим об'єктам, таким як цінні папери1. Найбільш визначеним і повним слід вважати визначення товару, що дається в Єдиному торговельному кодексі СІЛА, в п. 1 ст. 2-105 якого зазначено: "Товар - це всі речі (включаючи спеціально виготовлені), які є рухомі на момент їх індивідуалізації для даного договору продажу, за винятком грошей, якими повинна бути сплачена покупна ціна, цінних паперів і прав вимоги". Товар в такому розумінні можна вважати матеріальним об'єктом договору консигнації, який обслуговує сферу торгівлі. Послуги з продажу таких речей, як нерухомість, речей єдиних у своєму роді, оформляються іншими видами договорів, такими як доручення чи комісія. Це повністю відповідає сутності консигнаційної угоди, для якої характерна систематичність поставок і наявність довготривалих зв'язків. Цінні папери та майнові права також не виступають предметом договору консигнації в силу заздалегідь відомої обмеженої кількості.

Виділення консигнаційних товарів серед інших речей відбувається на таких етапах виконання договору, як видача замовлення, поновлення кількості товарів на складі консигнатора, доставка замовлених товарів. Для врегулювання відносин між сторонами на етапі виконання договору консигнації найбільше використовуються норми, що регулюють договір поставки. Тому видається обґрунтованим проведення аналогії з цим договором, а відповідно, і твердження, що його предметом (як і поставки) є речі, що характеризуються родовими ознаками. Виключення складають випадки поставки машин і обладнання індивідуального виготовлення чи спеціально замовленого. Індивідуально визначені речі є юридично незамінні.

Особливістю консигнації є чітке визначення в договорі порядку розрахунків і строку платежів між сторонами. Це - важлива умова безконфліктних відносин. Однією з ланок у цьому складному механізмі розрахунків можливе договірне закріплення гарантії з боку консигнатора. Відповідно до принципу оплатності консигнатор має право на винагороду за надані послуги, незалежно від обумовлення цієї умови в договорі, тобто достатньо самого факту укладення угоди.

Поряд із платою за послуги в договорі можуть передбачатися компенсаційні та додаткові виплати. Перші - це виплати, пов'язані з виконанням додаткових послуг, що не випливають із виконання основного зобов'язання, але пов'язані з ним, а додаткові - це винагорода за досягнення додаткового, не передбаченого договором позитивного результату.

За виконання умов договору стосовно оплати товару третіми особами в договорі консигнації може передбачатися, зазвичай, властиве договорам поруки і комісії правило: консигнатор за додаткову матеріальну винагороду бере на себе зобов'язання відповідати за невиконання умов договору щодо оплати товару третіми особами або в разі їх неплатоспроможності. Забезпечувальний механізм делькредере полягає у перенесенні відповідальності на консигнатора за умови настання певних умов, а саме: в разі невиконання умов договору щодо оплати товару третьою особою. Якщо проводити аналогію з договором комісії, то законодавець стоїть на захисті інтересів не тільки власника (консигнанта), а й консигнатора, закріплюючи за ним право притримувати речі або певні грошові суми, належні консигнанту для забезпечення своїх вимог. Така умова в договорі консигнації є елементом притримання як способу забезпечення зобов'язань (ст. 594 ЦК України). Притримання в даному випадку виникає на підставі закону.

Однією з особливих умов договору консигнації є територія (ринок), на якій консигнатор буде реалізовувати товар консигнанта. Територія діяльності консигнатора має бути чітко обумовлена, адже дублювання сфер діяльності різко знижує економічний ефект від послуги. Наявність певним чином визначеного ринку збуту консигнаційного товару часто обумовлює присутність у договорі консигнації умов щодо проведення маркетингових досліджень і рекламування продукції.

Саме таке поєднання вищезазначених умов у рамках єдиного зобов'язання і визначає особливість договору консигнації як окремої договірної конструкції. При цьому найближчими до консигнаційних є правовідносини за договором комісії. А при такій ситуації, коли законодавче регулювання консигнаційних відносин відсутнє, сторони повинні керуватися основними положеннями, що регулюють договори про надання послуг і, за аналогією, нормами договору комісії.