Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Примусова ліцензія

Чинне законодавство України про промислову власність містить припис, за яким у разі невикористання об'єкта промислової власності без поважних причин протягом трьох років, починаючи від дати публікації відомостей про видачу охоронного документа, або від дати, коли використання об'єкта промислової власності було припинено, на цей об'єкт може бути видано так звану примусову ліцензію. Будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати даний об'єкт, може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на його використання. Суд може прийняти рішення про надання такого дозволу (примусової ліцензії) за таких умов:

1) із власником охоронного документа не вдалося дійти згоди про укладення ліцензійної угоди;

2) власник охоронного документа не зміг довести, що факт невикористання об'єкта зумовлений поважними причинами;

3) примусова ліцензія надається на умовах невиключної ліцензії. Примусова ліцензія, видана судом, має містити обсяг використання, строк дії дозволу та порядок виплати винагороди власнику охоронного документа.

В умовах воєнного та надзвичайного стану, а також в інтересах суспільства Кабінет Міністрів України має право дозволити визначеній ним особі використовувати об'єкт промислової власності дозволу власника охоронного документа. Такий дозвіл також надається на умовах невиключної ліцензії, але з виплатою власникові документа відповідної компенсації.

Видача примусової ліцензії на секретний об'єкт промислової власності може мати місце лише за умови, що зацікавлена особа має дозвіл на доступ до цього об'єкта від Державного експерта.

Якщо зазначена особа не може дійти з власником охоронного документа згоди щодо надання ліцензії, то Кабінет Міністрів України має право дозволити особі, визначеній Державним експертом, використовувати секретний об'єкт без згоди власника на умовах невиключної ліцензії з виплатою йому відповідної компенсації.

Спори щодо видачі ліцензій і виплати компенсацій та їх розміру вирішуються в судовому порядку.

Чинне законодавство України про промислову власність вирізняє ще одну ліцензію - так звану залежну. її суть полягає в тому, що за певних умов власник одного патенту може просити дозволу використати об'єкт промислової власності, патент на який належить іншій особі.

Дозвіл (залежна ліцензія) надається в обсязі, необхідному для використання об'єкта промислової власності власником пізніше виданого патенту.

При цьому власник раніше виданого патенту, в свою чергу, має право одержати ліцензію на прийнятних умовах для використання об'єкта промислової власності, що охороняється пізніше виданим патентом.

Особливостями об'єктів, права на використання яких передаються згідно з ліцензійними договорами, є:

o новизна, що означає їх первинне розроблення, винахід;

o офіційне визнання та закріплення, тобто їх власник (ліцензіар) повинен мати на них виключне право власності, а саме - право володіння, користування та розпорядження.

Чинне законодавство України досить детально регламентує питання укладення та виконання ліцензійних договорів на такі об'єкти промислової власності:

o винаходи та корисні моделі - Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (пункти 2, 7 ст. 28), наказ Міністерства освіти і науки України "Про затвердження Інструкції про надання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу прав власності на винахід (корисну модель) та видачу ліцензії на використання винаходу (корисної моделі)" від 16 липня 2001 р. № 521;

o сорти рослин - Закон України "Про охорону прав на сорти рослин" (ст. 4, п. З ст. 9), наказ Міністерства освіти і науки України "Про затвердження Інструкції про розгляд та реєстрацію договору про передачу права на патент на сорт та ліцензійного договору про використання сорту" від 16 січня 2002 р. № 24;

o знаки (міжнародні знаки) для товарів і послуг (далі -- товарні знаки) - Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" від 15 грудня 1993 р. № 3689-12, Інструкція про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг, затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 3 серпня 2001 р. № 576.

Окрім зазначених вище, до законодавчих актів з питань укладення ліцензійних договорів про передачу прав на використання товарних знаків національне законодавство включає й міжнародні договори та конвенції.

Серед основних міжнародних правових актів, які регулюють відносини у даній сфері, можна назвати Договір про закони щодо товарних знаків від 27 жовтня 1994 р. (чинний на території України з 1 серпня 1996 р.); Договір про патентне право; Договір про патентну кооперацію від 1970 р. Лісабонську угоду про охорону назви місця походження товарів та їх міжнародну реєстрацію 1958 р.; Міжнародну конвенцію з охорони нових сортів рослин; Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р. (Україна є її учасницею з 25 грудня 1991 р.) та Протокол до неї від 28 червня 1989 р. (ратифікований Україною 29 грудня 2000 р.); Паризьку конвенцію про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р. (ратифіковану Україною 17 листопада 1999 р.).

Порядок передачі права на використання товарних знаків можна умовно розділити на такі етапи:

o укладення ліцензійного договору;

o реєстрація ліцензійного договору;

o припинення дії ліцензійного договору та визнання його недійсним.