Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 2. Класифікація договорів про надання фінансових послуг

Недостатня чіткість і невизначеність фундаментальних (загальних) положень щодо зобов'язань з надання послуг в цивільному законодавстві і доктрині обумовили дискусійність питань класифікації зазначених зобов'язань.

Сприяти виявленню поняття і сутності зазначеного цивільно-правового різновиду правочину покликана класифікація договорів про надання фінансових послуг, яка, безумовно, повинна грунтуватися на класифікації договорів про надання послуг.

Залежно від характеру діяльності О. С. Іоффе запропонував поділити зобов'язання з надання послуг на три групи: 1) зобов'язання, спрямовані на надання фактичних послуг (договір схову); 2) зобов'язання, спрямовані на надання послуг юридичного характеру (договори поруки і комісії); 3) зобов'язання, що поєднують послуги юридичні та фактичні (договір експедиції)1.

До зобов'язань з надання послуг належать перевезення, зберігання, доручення, експедиція, комісія.

Однак наведений перелік в сучасних умовах має розглядатися як приблизний, оскільки не враховує їх нових видів.

У нині чинному ЦК України представлена більш розгалужена система договорів з надання послуг, порівняно з ЦК УРСР 1963 р., що видається логічним з огляду на об'єктивні процеси ускладнення й урізноманітнення господарської діяльності.

М. М. Сібільов, один із розробників нині чинного ЦК України, виділяє дві групи послуг: 1) послуги у сфері підприємницької діяльності; 2) побутові послуги. Зазначений автор цілком слушно звертає увагу на те, що перехід до ринкової економіки зумовив значне збільшення обсягів різноманітних послуг. Насамперед йдеться про представницькі, посередницькі, консультаційні та інші послуги у сфері підприємництва. Зростають обсяги і побутових послуг (медичних, туристичних тощо), змінюється їх характер, з'являються нові види послуг.

Більш дрібною структури за цією і повнотою наділена класифікація, розроблена А. Є. Шерстобитовим, який запропонував доповнити зобов'язання з надання послуг фактичного характеру договором перевезення та договором з надання оплатних послуг; зобов'язання з надання юридичних послуг залишити незмінними; зобов'язання з надання фактичних та юридичних послуг доповнити агентським договором і договором довірчого управління майном. Крім того, зазначений автор запропонував виділити четверту групу зобов'язань з надання послуг грошово-кредитного характеру, до яких належать позика і кредит, банківський рахунок, банківський вклад, безготівкові розрахунки, страхування.

Проте щодо четвертої групи зобов'язальних відносин існують і протилежні думки. Так, М. В. Кротов вважає, що банківський вклад та банківський рахунок не входять до зобов'язань з надання послуг. Віднесення їх до зобов'язань з надання послуг, на думку автора, - це данина традиції, оскільки вони завжди були серед послуг непобутової сфери або сфери обслуговування.

З наведеною тезою важко погодитися, оскільки вона з позицій доктрини цивільного права теоретично недостатньо обґрунтована і суперечить реальному стану речей.

Окремі зобов'язання з надання фінансових послуг (наприклад, банківський рахунок, деякі інші) охоплюються сферою обслуговування, хоча й належать до непобутової сфери. Наведене дає підстави для висновку про неприпустимість будь-якої абсолютизації однієї зі сторін економічного критерію, що грунтується на понятті побутової сфери і сфери обслуговування, які не завжди виступають однородовими поняттями.

Договір про надання фінансових послуг посідає важливе місце в системі договірних зобов'язань, що обумовлює актуальність питань співвідношення зазначених послуг з іншими видами зобов'язань про надання послуг.

Відзначальними ознаками договору про надання фінансових послуг виступають особливий предмет (фінансові активи), ошатний характер зустрічного надання і підприємницький статус послугонадавача (фінансових установ або у випадках, встановлених законом, інших суб'єктів господарювання), що обумовлює грошово-кредитний характер зазначених зобов'язань. Наявність у цього договору вказаного характеру зумовили виділення договорів про надання фінансових послуг в самостійну групу зобов'язань з надання фінансових та інших послуг грошово-кредитного характеру, поряд із зобов'язаннями з надання фактичних і юридичних послуг.

Враховуючи наведене вище, класифікацію договорів про надання фінансових послуг можна проводити за такими критеріями: а) за характером фінансових послуг; б) суб'єктами і предметом надання цих зобов'язань; в) за моментом придбання фінансових активів; г) за юридичними наслідками діяльності послугонадавачів.

Залежно від характеру фінансових послуг окремі види договорів про надання фінансових послуг можуть бути поділені на три групи: 1) зобов'язання з надання фінансових послуг юридичного характеру (факторинг, банківська гарантія, комісія щодо фінансових активів тощо); 2) зобов'язання з надання фактичних фінансових послуг (зберігання фінансових активів); 3) зобов'язання з надання юридичних і фактичних фінансових послуг (довірче управління фінансовими активами, агентські послуги щодо фінансових активів тощо); 4) зобов'язання з надання фінансових та інших грошово-кредитних послуг.

За суб'єктами і предметом надання зобов'язання з надання фінансових послуг ділять на банківські і небанківські (парабанківські). Кожен вид такого зобов'язання поділяється на певні підвиди. Так, до зобов'язань з надання банківських послуг належать депозитні, кредитні, розрахункові, довірчі (фідуціарні) зобов'язання тощо. Видами зобов'язань з надання небанківських фінансових послуг виступають зобов'язання з надання страхових послуг, фінансових послуг кредитних спілок, лізингових компаній, установ недержавного пенсійного забезпечення, довірчих товариств, інших суб'єктів господарювання, які мають право надавати фінансові послуги.

Беручи до уваги норму ст. 980 ЦК України, зобов'язання з надання страхових послуг можна поділити на зобов'язання з надання послуг майнового страхування, особистого страхування та страхування відповідальності. Правовий режим реалізації цих зобов'язань регулюється гл. 67 ЦК України та Законом України "Про страхування".

Зобов'язання про надання послуг на фондовому ринку класифікуються: а) за місцем їх надання - біржові та позабіржові; б) за предметом - зобов'язання, пов'язані з цінними паперами, валютними цінностями тощо. В літературі зазначену групу послуг називають інвестиційними послугами, або фінансовими послугами в сфері інвестиційної діяльності.

Поділ договорів про надання фінансових послуг залежно від моменту придбання фінансових активів здійснюється за двома групами: 1) договори про надання фінансових послуг на первинному фінансовому ринку; 2) договори про надання фінансових послуг на вторинному фінансовому ринку.

Під первинним ринком фінансових послуг розуміють придбання фінансових активів їх першими володільцями. Вторинний ринок фінансових послуг - це обіг раніше випущених фінансових активів (зокрема цінних паперів) та сукупність цих актів купівлі-продажу або інших форм переходу відповідного фінансового активу від одного володільця до іншого. Прикладом вторинного ринку фінансових активів є обіг цінних паперів, що передбачає можливість переходу права власності на нього та інших прав, що випливають з нього, від першого власника до другого, третього і т. д. Першим власником цінного паперу може бути фізична або юридична особа, яка придбала відповідні цінні папери (наприклад акції, облігації) у емітента, що їх випустив. Відповідно до Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" вторинний ринок починає діяти після завершення процесу розміщення цінних паперів та вчинення емітентом необхідних дій в зв'язку з цим і отримання в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку відповідного документа (наприклад, після завершення розміщених емітентом облігацій він повинен зареєструвати у вказаній Державній комісії звіт про результати розміщення таких цінних паперів та отримати свідоцтво про реєстрацію випуску облігацій). Таким чином, лише після вчинення емітентом зазначених дій закон дозволяє першим власникам цінних паперів здійснювати їх відчуження третім особам. Отже, з цього моменту починає діяти вторинний ринок цінних паперів (п. 3 ст. 2 Закону України "Про цінні папери і фондовий ринок").

На первинному ринку надаються послуги, пов'язані з емісією корпоративних активів і надання кредитів з метою сприяння послугонадавачами як фінансовими посередниками інвестуванню коштів у різні галузі економіки (наприклад, залучення коштів у вигляді депозитів та надання позик і кредитів, що здійснюють комерційні банки, небанківські установи (кредитні спілки тощо). Такими послугами вважають також андеррайтинг або допомогу емітентам в організації та проведенні емісій фінансових активів, що завершується розміщенням емітованих активів на ринку. При емісії державних боргових зобов'язань та при наданні державного кредиту вони сприяють залученню коштів для забезпечення потреб державного бюджету.

На вторинному ринку фінансові посередники забезпечують стабільне функціонування ринку, а також задовольняють інтереси юридичних і фізичних осіб щодо інвестування коштів у фінансові активи та вилучення їх із процесу інвестування шляхом укладення угод щодо купівлі-продажу фінансових активів, надання інформаційних, консультаційних, управлінських послуг2.

За юридичними наслідками діяльності різновидами договорів про надання фінансових послуг виступають такі три групи: 1) договори про надання основних (базових) банківських послуг; 2) договори про надання фондових та інших інвестиційних послуг; 3) договори про надання страхових послуг.