Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 2. Порядок відшкодування (компенсації) заподіяної шкоди

Відшкодування шкоди, заподіяної майну особи

Загальні положення про відшкодування шкоди, заподіяної майну потерпілого встановлені у ст. 1192 ЦК. Даною статтею передбачені два основних способи відшкодування майнової шкоди:

а) відшкодування шкоди в натурі (передача речі такого ж роду і такої ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо). Даний спосіб може бути застосований, якщо відшкодування шкоди в натурі взагалі є можливим;

б) відшкодування завданих збитків у повному обсязі. Визначення збитків надається ст. 22 ЦК України, відповідно до якої збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Право вибору способу відшкодування шкоди належить потерпілому. Саме за його заявою суд виносить рішення про покладення на відповідальну особу обов'язку відшкодувати шкоду в натурі або відшкодувати завдані збитки в грошовій формі.

Відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я фізичної особи

У ЦК України питання відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я потерпілого регулюються § 2 гл. 82. У ст. 1195 ЦК закріплене загальне правило, відповідно до якого фізична або юридична особа, що завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Шкода, яка підлягає відшкодуванню за правилами ст. 1195 ЦК, поділяється на дві складові.

А. Заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності.

Шкода у вигляді втраченого заробітку (доходу) визначається з урахуванням двох факторів, а саме:

1. Середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Визначення середньомісячного заробітку здійснюється за правилами ст. 1197 ЦК. Для обчислення розміру втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, необхідно мати такі дані: 1) середньомісячний заробіток (дохід), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я; 2) ступінь втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

Порядок визначення середньомісячного заробітку потерпілого залежить від того, чи працював потерпілий на момент заподіяння йому шкоди. Якщо потерпілий працював за трудовим договором, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за дванадцять або за три останніх календарних місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Потерпілий сам вправі обрати період (12 або З місяці), який береться для обчислення середньомісячного заробітку. Відповідно, для визначення середньомісячного заробітку сукупний дохід потерпілого за обраний період ділиться на 12 або на 3. При цьому, якщо виходить, що середньомісячний заробіток потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Якщо потерпілий на момент заподіяння йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, за його бажанням, виходячи з його заробітку до звільнення (знову таки за три або дванадцять останніх календарних місяців до звільнення) або виходячи із звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості.

2. Ступінь втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

Ступінь втрати працездатності (у відсотках), потребу в додаткових видах допомоги визначають: МСЕК - якщо шкода заподіяна у зв'язку з виконанням працівником трудових обов'язків (у тому числі на шляху до роботи і з роботи); судово-медична експертиза - в решті випадків (п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди").

Б. Додаткові витрати, пов'язані із заподіянням шкоди здоров'ю.

Стаття 1195 ЦК встановлює приблизний перелік таких витрат, до яких включені витрати на лікування, в тому числі санаторно-курортне, посилене харчування, придбання ліків, протезування, сторонній догляд тощо.

Потерпілому внаслідок ушкодження здоров'я може бути призначені пенсії або інші соціальні виплати. Такі виплати не можуть бути втрачені у зв'язку із відшкодуванням заподіяної шкоди. У зв'язку з цим розмір відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, обчислюється без урахування пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку потерпілий одержував до цього, а також інших доходів.

Шкода, заподіяна каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи під час виконання нею договірних зобов'язань (договір перевезення тощо), підлягає відшкодуванню на загальних підставах, встановлених статтями 1166 та 1187 ЦК.

Якщо фізична особа мала статус суб'єкта підприємницької діяльності, розмір втрачених нею доходів визначається за правилами ст. 1197 ЦК, яка передбачає визначення щомісячного розміру доходу фізичної особи - підприємця, втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, виходячи і її річного доходу за попередній господарський рік.

Якщо фізична особа - підприємець отримувала дохід менше ніж дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом обчислення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців. Тобто, якщо фізична особа займалася підприємницькою діяльністю протягом семи місяців, її середній дохід обраховується за сім місяців та поділяється на сім для визначення середньомісячного доходу.

Особливості відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я малолітньої або неповнолітньої особи, визначні ст. 1199 ЦК.

Малолітньою вважається фізична особа віком до 14 років (ст. 31 ЦК). Оскільки малолітня фізична особа не може бути прийнятою на роботу і є абсолютно непрацездатною в розумінні трудового права (ст. 188 КЗпП), в разі завдання їй шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я відшкодуванню підлягають лише фактичні витрати на відновлення її здоров'я, а саме витрати на лікування, сторонній догляд, спеціальне харчування тощо. Про втрачений дохід у даному випадку не йдеться, оскільки як такого доходу малолітня особа ще не має.

Неповнолітня особа - це фізична особа віком від 14 до 18 років. У цьому віці фізичні особи вже отримують право реалізовувати свою здатність до праці та мати власний заробіток. У зв'язку з цим у разі досягнення потерпілим 14 років особа, винна у заподіянні йому шкоди, зобов'язана також відшкодувати потерпілому шкоду, пов'язану з втратою або зменшенням його працездатності.