Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Відшкодування шкоди, заподіяної малолітньою особою

Деліктну відповідальність за заподіяну шкоду можуть нести тільки особи, які здатні розуміти значення своїх дій та оцінювати їх можливі наслідки. Така властивість особи в науці цивільного права отримала назву "деліктоздатність" і, за загальним правилом ЦК України, з'являється у фізичної особи з 14 років (статті ЗІ, 33 ЦК). Проте з метою захисту інтересів потерпілого шкода, заподіяна особою до 14 років (малолітньою особою), також підлягає відшкодуванню.

У ЦК України особливості відшкодування шкоди, заподіяної малолітньою особою, закріплені у ст. 1178. ЦК визначив перелік осіб, які зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану діями малолітнього, та умови звільнення їх від відповідальності.

Так, відшкодування шкоди, заподіяної малолітніми, здійснюють такі особи:

- батьки (усиновлювачі), опікуни малолітньої особи або інша фізична особа, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи (бабуся, дідусь тощо). Оскільки обов'язок здійснювати виховання дитини покладається рівною мірою на обох батьків, обидва батьки рівною мірою зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою. При цьому відповідальність покладається на них незалежно від того, чи проживають вони разом з дітьми, чи ні.

Окремо вирішено питання про відшкодування шкоди батьками, позбавленими батьківських прав (ст. 1183 ЦК). У зв'язку з тим, що звичайно підставою для позбавлення батьківських прав є безвідповідальне ставлення батьків до виховання дітей, зловживання своїми правами, жорстоке ставлення до дитини, не може не відбитися на поведінці дитини, в тому числі і стосовно третіх осіб. Оскільки, однак, батьки, позбавлені батьківських прав, не можуть брати участь у вихованні дітей, їх обов'язок відшкодувати шкоду, завдану дітьми, обмежується трирічним строком. Після спливу цього строку відповідальність батьків, позбавлених батьківських прав, виключається.

Батьки (усиновлювачі), опікуни малолітньої особи або інша фізична особа, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, звільняються від обов'язку відшкодування шкоди, завданої малолітнім, якщо доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою;

- навчальний заклад (школа, дитячий садочок), заклад охорони здоров я (лікарня, санаторій), інший заклад, що зобов'язаний здійснювати нагляд за малолітньою особою (табір відпочинку); особа, яка зобов'язана здійснювати нагляд за малолітньою особою на підставі цивільно-правового договору (няня, гувернантка тощо). Вищезазначені особи звільняються від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, якщо доведуть, що шкоду було завдано не з їх вини (ч. 2 ст. 1178 ЦК). Під виною зазначених осіб слід розуміти нездійснення ними всіх залежних від них заходів щодо нагляду за малолітнім, залишення його без догляду, відсутність уваги до дитини тощо;

- заклад, який за законом здійснює функції опікуна малолітньої особи (дитячі будинки, школи-інтернати та інші заклади освіти та охорони здоров'я, що визнаються опікунами малолітніх осіб, які там перебувають). Такі заклади звільняються від обов'язку відшкодувати завдану малолітнім шкоду, якщо доведуть, що шкоду завдано не з їх вини.

Якщо доведено, що шкода завдана малолітньою особою з вини як батьків (усиновлювачів), опікунів, так і закладу або особи, що зобов'язані здійснювати нагляд за нею, ці особи зобов'язані відшкодувати шкоду в частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду (ч. 4 ст. 1178 ЦК).

Обов'язок осіб, перелічених у ст. 1178 ЦК, відшкодувати шкоду, завдану малолітнім, настає за наявності як загальних, так і спеціальних умов відшкодування недоговірної шкоди. До загальних умов відносяться протиправна поведінка малолітнього (причому для даного делікту має значення виключно поведінка у формі дії), причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою.

Вина малолітнього як умова відшкодування шкоди часто заперечується дослідниками деліктних відносин на підставі того, що малолітня особа ще не взмозі адекватно розуміти та оцінювати свої дії. Разом з тим, завдання малолітнім шкоди під впливом обставин, які виключають вину особи (випадок, непереборна сила, умисел потерпілого) також тягне звільнення особи, відповідальної за дії малолітнього, від обов'язку відшкодування шкоди.

Обов'язок визначених у ст. 1178 ЦК осіб з відшкодування шкоди, завданої малолітнім, не припиняється з набуттям останнім повної дієздатності або отриманням власного майна, достатнього для відшкодування шкоди. Разом з тим, ЦК України допускає можливість того, що обов'язок з відшкодування шкоди потерпілому може бути покладений на самого завдавача шкоди. Так відповідно до ч. 5 ст. 1178 ЦК після досягнення повноліття особа-заподіювач шкоди може бути зобов'язана судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до чотирнадцяти років життю або здоров'ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а особи, які визначені ч. 1 цієї статті (батьки, усиновлювачі, опікуни тощо), є неплатоспроможними або померли. Рішення про покладення на завдавача шкоди обов'язку її відшкодувати приймається судом за позовом зацікавленої особи. До таких осіб можна віднести потерпшого або фізичну особу, відповідальну за дії малолітнього.

Особи, на яких покладається обов'язок відшкодувати шкоду, завдану діями малолітнього, позбавлені права регресної вимоги до малолітнього завдавача шкоди по досягненні ним повноліття (ч. 4 ст. 1191 ЦК).

Якщо шкода заподіяна спільними діями кількох малолітніх осіб, вона відшкодовується їхніми батьками (усиновлювачами), опікунами в частці, яка визначається за домовленістю між ними, а в разі неможливості досягнення домовленості - за рішенням суду. При цьому суд може брати до уваги вік малолітнього, участь кожного малолітнього у заподіянні шкоди, можливе часткове відшкодування шкоди в добровільному порядку тощо. Якщо в момент завдання шкоди кількома малолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад відшкодовує завдану шкоду в частці, яка визначається за рішенням суду (ч. 2 ст. 1181 ЦК).