Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Глава 65. Здійснення права на спадкування

1. Відкриття спадщини

Здійснення права на спадкування передбачає реалізацію спадкоємцем суб'єктивного спадкового права, тобто прийняття ним спадщини. У суб'єктивному розумінні спадкове право перш за все являє собою право спадкоємця, на користь якого відкрилася спадщина, прийняти її або відмовитись від її прийняття. Спадкоємець, який реалізував належне йому право на прийняття спадщини, наділяється низкою додаткових правомочностей: поділити спадщину, змінити розмір частки у спадщині, оформити право на спадщину. Ці права є центральними, навколо яких законом формується правовий статус спадкоємця. Інші права, якими наділяються спадкоємці (змінити черговість спадкування законом на підставі ч. 1 ст. 1259 ЦК, здійснити тлумачення заповіту (ч. 1 ст. 1256 ЦК), не прийняти спадщину (ч. 1 ст. 1268 ЦК тощо) є похідними від зазначених, оскільки засновуються на них.

Таким чином, спадкоємець має можливість реалізувати право на спадкування після відкриття спадщини на його користь. Відкриття спадщини - це настання тих юридичних фактів, якими обумовлюється виникнення спадкових правовідносин. Підставою для відкриття спадщини є сукупність юридичних фактів (юридичний склад), до яких належать: 1) факт смерті спадкодавця, до якого за юридичними наслідками прирівнюється факт оголошення спадкодавця померлим (ст. 46 ЦК); 2) ті обставини, які слугують підставою для закликання певних осіб до спадкування за заповітом (факт складання заповіту) або за законом (факти спорідненості зі спадкодавцем, перебування з ним в зареєстрованому шлюбі, проживання однією сім'єю протягом встановленого законом строку або перебування на утриманні, що дають підстави для закликання даної особи до спадкування у певній черзі спадкоємців за законом (статті 1261-1265 ЦК України).

Елементом юридичного складу закликання до спадкування можуть виступати також інші юридичні факти. Так, для того, щоб спадщина відкрилася на користь спадкоємця за законом наступних черг за відсутності заповіту, яким було б охоплено все майно, необхідно, щоб спадкоємці попередніх черг не прийняли спадщину, відмовилися від її прийняття, або були б усунені від спадкування (ст. 1224 ЦК), або позбавлені права на спадкування (ч. 2 ст. 1235 ЦК).

Для закликання до спадкування спадкоємця за обов'язковою часткою (ст. 1241 ЦК України) необхідно, щоб дана особа була: а) пов'язана зі спадкодавцем спорідненістю по прямій лінії першого ступеня або перебувала зі спадкодавцем у зареєстрованому шлюбі, тобто дитиною, другим з подружжя або батьком (матір'ю) спадкодавця; та б) неповнолітньою (діти) або непрацездатною (батьки та другий з подружжя спадкодавця).

Центральне юридичне значення відкриття спадщини полягає в тому, що на цей час визначається те коло осіб, які одержують право прийняти спадщину і стати таким чином правонаступниками спадкодавця. До моменту відкриття спадщини закликання до спадкування окремих осіб, хоч і може бути передбачено у заповіті або законі, але має лише значення імовірності.

Відповідно, до настання смерті спадкодавця потенційні правонаступники не вправі оспорювати дії власника щодо розпорядження належним йому майном і права третіх осіб, що засновані на таких діях. Ці права виникають для зазначених осіб лише з моменту відкриття спадщини. Відповідно, з цього моменту починається перебіг строків позовної давності. Крім того, будь-які правочини, укладені можливими спадкоємцями щодо невідкритої спадщини (зобов'язання подарувати або продати частку у спадщині, відмова від спадщини, поділ майбутньої спадщини тощо), визнаються недійсними, оскільки не допускається розпорядження правом, яке ще не виникло взагалі, не належить цій особі і невідомо, чи буде належати їй у майбутньому. Цей висновок є сталим з позиції доктрини спадкового права і не може бути поставлений під сумнів навіть з урахуванням того, що чинне законодавство дозволяє укладати договори, предметом яких є розпорядження майном, яке стане власністю відчужувача в майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦК, ч. 2 ст. 576 ЦК).

З метою більшої чіткості регулювання спадкових відносин закон передбачає, що спадщина відкривається в певний час та в певному місці. Значення визначення часу відкриття спадщини обумовлюється таким:

1) спадкоємцями визнаються фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1222, ч. 3 ст. 1223 ЦК);

2) з часу відкриття спадщини починає вираховуватись строк для прийняття спадщини або на відмову від її прийняття (ч. 1 ст. 1270 ЦК, ч. 1 ст. 1273 ЦК);

3) незалежно від того, коли спадкоємці прийняли спадщину, остання належить їм з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК);

4) на час відкриття спадщини встановлюються наявність юридичних обставин, що є підставою для закликання до спадкування або для усунення від спадкування (наявність права на обов'язкову частку (ч. 3 ст. 1235 ЦК), позбавлення батьківських прав (абзац перший ч. 3 ст. 1224 ЦК);

5) встановлюється чинність заповіту щодо складу спадщини (ч. 4 ст. 1236 ЦК);

6) з часу відкриття спадщини виникає право вимоги відказоодержувача до спадкоємця, частка якого обтяжена відказом (ч. 4 ст. 1238 ЦК). Хоча реалізувати своє право відказоодержувач може тільки тоді, коли такий спадкоємець прийме спадщину;

7) юридична сила заповіту з умовою зберігається лише якщо умова, визначена у заповіті, існуватиме на час відкриття спадщини (абзац другий ч. 1 ст. 1242 ЦК);

8) смерть першого призначеного у заповіті спадкоємця до відкриття спадщини є підставою для виникнення права на спадкування у підпризначеного спадкоємця (ч. 1 ст. 1244 ЦК);

9) до моменту відкриття спадщини нотаріус, інша посадова, службова особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту (ст. 1255 ЦК);

10) спадкоємці за законом набувають право укласти договір про зміну черговості одержання права на спадкування (ч. 1 ст. 1259 ЦК);

11) відсутність у живих на час відкриття спадщини осіб, визначених у частинах 1 -4 ст. 1266 ЦК, дає можливість для закликання до спадкування спадкоємцю за правом представлення;

12) спадкоємець, який постійно на час відкриття спадщини проживав разом зі спадкодавцем, вважається таким, що прийняв спадщину автоматично, якщо він не заявив про свою відмову від неї (ч. 3 ст. 1268 ЦК);

13) з часу відкриття спадщини відказоодержувач набуває права відмовитись від вимоги за заповідальним відказом (ст. 1271 ЦК);

14) з часу відкриття спадщина починає вираховуватись річний строк, сплив якого за умови відсутності спадкоємців є підставою для звернення органу місцевого самоврядування до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою (частини 1, 2 ст. 1277 ЦК);

15) на час відкриття спадщини встановлюється наявність підстав для одержання спадкоємцями переважного права на виділ їм спадкового майна у натурі (ч. 1, 2 ст. 1279 ЦК);

16) з часу відкриття спадщини починає вираховуватись мінімальний шестимісячний строк для видачі свідоцтва про право на спадщину (ч. 1 ст. 1298 ЦК).

На час відкриття спадщини мають визначатися і засади застосування спадкового законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦК акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Однак таке положення в аспекті регулювання спадкових відносин має розглядатися лише як загальне. Справа в тому, що п. 5 Прикінцевих та Перехідних положень передбачено можливість застосування нового ЦК до відносин, які виникли до набрання ним чинності. Згідно з цією нормою правила книги шостої ЦК застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Таким чином, навіть якщо спадщина відкрилася до 1 січня 2004 p., проте не була прийнята жодним із спадкоємців, порядок та умови її прийняття, оформлення спадкових прав та інші питання спадкування визначатимуться за правилами нового ЦК.

Згідно з ч. 2 ст. 1220 ЦК часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. У разі визнання особи померлою у судовому порядку (ст. 46 ЦК України, глава 4 розділу IV ЦПК України) висновок суду про факт її смерті має характер припущення. Саме тому днем смерті вважається день вступу в силу судового рішення про оголошення її померлою.

При розгляді судом справи про оголошення фізичної особи померлою може бути встановлено, що така особа пропала без вісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від нещасного випадку; в судовому засіданні може бути визначена конкретна дата настання смерті. У такому разі часом відкриття спадщини вважається день гаданої загибелі спадкодавця, вказаний у судовому рішенні. Визнання судом днем смерті особи календарної лати її гаданої загибелі є, очевидно, більш наближеним до реальності, оскільки відповідне рішення грунтується на аналізі обставин, що фактично склалися і дають підстави передбачати можливість настання смерті внаслідок певного нещасного випадку. Вказане, проте, не надає такому рішенню значення стовідсоткової вірогідності та не позбавляє визнання особи померлою характеру припущення - припущення, що може бути спростовано у випадку з'явлення цієї особи.

Факт відкриття спадщини і час відкриття підтверджуються свідоцтвом органів реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) про смерть спадкодавця, що видається відповідно до статей 158, 159, 169-172 КпШС України (розділ V КпШС "Акти громадянського стану" зберігає свою чинність у частині, що не суперечить СК України, до прийняття спеціального закону на підставі СК України), Закону "Про органи реєстрації актів громадянського стану" та Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року. У випадку відмови органів РАЦС у видачі свідоцтва про смерть особа, якій було відмовлено, вправі вирішити це питання в судовому порядку, заявивши вимогу про встановлення факту смерті особи у визначений час і при визначених обставинах. Якщо судом часом смерті громадянина визнається день його гаданої загибелі, ця дата записується у свідоцтво про смерть, що видається на підставі рішення суду.

Важливим є регулювання питання про можливість спадкування у випадках одночасної (в межах однієї доби) смерті осіб, кожна з яких могла б стати спадкоємцем після смерті іншої (так званих комморієнтів). У такому разі виникає питання про юридичну долю спадкових прав: чи перейдуть вони до власних спадкоємців кожної з померлих осіб або до правонаступників лише тієї з них, яка померла пізніше, якщо є переконливі докази цього.

До вступу в силу нового ЦК України відповідь на поставлене питання була сформульована у судовій практиці. Згідно з абзацом першим п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами справ про спадкування" від 24 червня 1983 р. № 4 часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. З цього випливає, що "особи, які померли в один і той же день (незалежно від часу смерті), не спадкують один після другого" (абзац другий п. 5 зазначеної постанови).

Наведена позиція найвищої судової інстанції України одержала своє остаточне схвалення і легальне закріплення в новому ЦК України. За змістом ч. 3 ст. 1220 ЦК України особи, які могли б спадкувати одна після одної, але померли протягом однієї календарної доби, не спадкують одна після одної. Частина 4 цієї статті встановлює презумпцію одночасності настання смерті тих осіб, які померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо).

Таким чином, між комморієнтами, які померли в межах однієї календарної доби, спадкового правонаступництва не виникає навіть у випадку, коли існують переконливі докази неодночасності настання їх смерті (різниця може бути значною і становити більше двадцяти трьох годин). Оскільки ніхто з них не став спадкоємцем після смерті іншого, спадщина відкривається одночасно і переходить окремо до кожного з їх власних спадкоємців. До того з комморієнтів, який помер, хоча і пізніше спадкодавця, але протягом тієї ж доби, право на прийняття спадщини не переходить.

Це правило є універсальним і не залежить від виду спадкування. Тому при одночасній (в межах однієї календарної доби) смерті заповідача і особи, на користь якої складено заповіт, для останньої та її спадкоємців такий заповіт анулюється, не маючи юридичної сили і не породжуючи юридичних наслідків.

Водночас, у разі смерті першого з комморієнтів наприкінці однієї доби, а другого - на початку наступної, внаслідок того, що йдеться про настання біологічної смерті в межах різних діб, друга особа вважається спадкоємицею першої, а її спадкоємці матимуть право на успадкування майна особи, що померла раніше, за правилами спадкової трансмісії (ст. 1276 ЦК України).

Поряд з часом відкриття спадщини, не менш важливе значення для реалізації спадкових прав має також встановлення місця відкриття спадщини. За місцем відкриття спадщини відбувається оформлення спадкової справи: визначається та нотаріальна контора, до якої мають звернутися спадкоємці із заявою про прийняття спадщини або про відмову від її прийняття і яка вживає заходів по охороні спадкового майна та видає свідоцтво про право на спадщину1 (статті 1269, 1273, 1283, 1296, 1297 ЦК України, пункти 186, 205, 207 Інструкції "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України").

Крім того, місце відкриття спадщини має велике значення і для кредиторів спадкодавця. За цим місцем визначається територіальна підсудність по спадкових спорах за позовами кредиторів до прийняття спадщини спадкоємцями (ч. 3 ст. 114 ЦП К України). Відповідно до п. 189 Інструкції "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" нотаріус за місцем відкриття спадщини в строк, установлений ст. 1281 ЦК України, приймає претензії від кредиторів спадкодавця.

Місцем відкриття спадщини ЦК визнає останнє місце проживання спадкодавця (ч. І ст. 1221). За ч. І ст. 29 ЦК місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Таким чином, аналіз ч. 1 ст. 1221 ЦК у взаємозв'язку з ч. і ст. 29 ЦК не дозволяє чітко визначити місце відкриття спадщини, адже останнє може розглядатися і як останнє постійне, і як останнє переважне, і як останнє тимчасове місце проживання спадкодавця.

Варто зазначити, що в основному нормативному акті, що визначає порядок виконання дій нотаріусами, - Інструкції "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" - збережена апробована практикою норма законодавства УРСР про те, що місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (п. 187). В абзаці другому цього пункту спеціально наголошується, що після смерті військовослужбовців строкової служби, а також осіб, які навчалися в навчальних закладах, що знаходяться поза постійним місцем їх проживання, місцем відкриття спадщини визнається те місце, де вони постійно проживали до призову на строкову військову службу або до вступу до відповідного навчального закладу.

На практиці при визначенні місця відкриття спадщини береться до уваги саме останнє постійне місце проживання фізичної особи-спадкодавця, а не місце фактичного настання його смерті. Це є цілком слушним і правильним, оскільки значно зручніше регулювати спадкові відносини в тому місці, де спадкодавець постійно проживав, через більш тісний зв'язок місця постійного, ніж місця фактичного проживання, зі спадковим майном та спадкоємцями.

Перелік документів, наведених Інструкцією, - свідоцтво органів РАЦС про смерть, якщо останнє постійне місце проживання і місце смерті спадкодавця збігаються, довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, а також запис у будинковій книзі (абзац сьомий п. 212) - підтверджує те, що місце відкриття спадщини визначається як останнє постійне, а не останнє фактичне місце проживання спадкодавця.

Водночас, слід звернути увагу на те, що за змістом Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 р. реєстрація здійснюється на підставі заяви особи. Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону для реєстрації місця проживання крім письмової заяви подають: 1) паспортний документ; 2) квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; 3) два примірники талона зняття з реєстрації. Вимагати подання заявником інших документів для реєстрації місця проживання забороняється (ч. 3 ст. 6 Закону). Стаття 1 Закону "Про свободу пересування..," місце проживання визначається як адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Тому місце реєстрації особи і місце реального постійного проживання можуть не збігатися. Проте для цілей спадкового законодавства місцем останнього постійного проживання спадкодавця вважається місце, визначене у вищенаведених документах, а відсутність особи за цим місцем не означає зміну місця відкриття спадщини.

Важливо, що у питанні про місце відкриття спадщини Верховний Суд України у постанові Пленуму "Про судову практику у справах про спадкування" уточнив, що останнє визначається не лише за правилами статей 1221, 29 ЦК України, як це було зроблено у проекті постанови, а й зосередив увагу на тому, що "якщо спадкодавець мав кілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця" (абзац третій п. З постанови).

Згідно з ч. 2 ст. 1221 ЦК, якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Якщо до складу спадщини входять кілька об'єктів нерухомості, місцезнаходження яких є різним, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження одного з цих об'єктів за вибором спадкоємця (абзац сьомий п. 212 Інструкції "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України"). Якщо до нотаріуса звернувся спадкоємець із заявою про вжиття заходів до охорони спадкового майна, прийняття спадщини тощо нотаріус зобов'язаний перевірити наявність уже відкритої спадкової справи після смерті даного спадкодавця за даними Спадкового реєстру, який запроваджений наказом Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2000 р. У разі підтвердження факту наявності вже заведеної спадкової справи нотаріус відмовляє у прийнятті заяви (іншого документа), рекомендуючи заявнику подати її за місцезнаходженням цієї справи, а в разі потреби - витребовує цю справу для подальшого провадження (абзац третій п. 231 Інструкції). Таким чином, при знаходженні різних об'єктів нерухомості-спадщини в різних місцевостях і за наявності принаймні двох спадкоємців спадкова справа оформлятиметься тим нотаріусом, до якого першим звернувся один із спадкоємців.

Слід наголосити на тому, що під "об'єктами нерухомості" в якості критеріїв для встановлення місця відкриття спадщини за відсутності відомостей про місце проживання спадкодавця розуміються лише ті об'єкти, власником яких був спадкодавець і які переходять у спадщину. Місцезнаходження нерухомого майна, володільцем (користувачем) якого був спадкодавець, не розглядається як місце відкриття спадщини.

За відсутності об'єктів нерухомості місцем відкриття спадщини є місцезнаходження рухомого майна, належного спадкодавцеві. Проте, як свідчить аналіз абзацу сьомого п. 212 Інструкції, місцезнаходження не будь-якого рухомого майна може бути доказом місця відкриття спадщини для оформлення прав на неї у безспірному нотаріальному порядку. Таким майном може бути лише те майно, права на яке підлягають державній реєстрації і документ про реєстрацію якого може представити спадкоємець (свідоцтво про державну реєстрацію транспортного засобу, витяг з реєстру прав власників на цінні папери тощо).

За неможливості визначити останнє місце проживання спадкодавця та за відсутності нерухомого та рухомого майна місце відкриття спадщини встановлюється судом у порядку окремого провадження (розділ IV ЦП К України). Заява про встановлення місця відкриття спадщини подається до суду за місцем проживання заявника (ст. 257 ЦП К України).