Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 6. Оформлення права на спадщину

Спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право поділити її за згодою між собою. Необхідність укладення угоди про поділ пояснюється тим, що спадкові частки, належні спадкоємцям, які прийняли спадщину, є переважно не реальними, а ідеальними, тобто вираженими чисельно (1/2, 1/3 тощо). Лише у випадку чіткого визначення у заповіті того майна, яке переходить до спадкоємців, це майно поділу не підлягає, а є об'єктом особистої власності того спадкоємця, якому воно призначено.

Частина 1 ст. 1278 ЦК встановлює законодавчу презумпцію рівності часток спадкоємців, яка може бути спростована лише волею спадкодавця, вираженою у заповіті. Слід відзначити, що ст. 1267 ЦК, навпаки, дозволяє спадкоємцям за законом за угодою між собою змінити розмір частки у спадщині когось із них (частини 2, 3). У нотаріальній практиці укладення спадкоємцями за законом правочину про зміну розміру частки у спадщині за ст. 1267 ЦК і правочину про поділ спадщини розглядається як окремі юридичні дії. Таким чином, спадкоємці за законом мають право змінити розмір спадкових часток на підставі окремого договору про це. Водночас, змістом договору про поділ є визначення конкретного майна, яке відповідає часткам спадкоємців і належить кожному з них. У договорі про поділ спадщини спадкоємці позбавлені права вказувати про зміну часток у спадщині.

У разі якщо вартість майна, яке належить спадкоємцеві в результаті поділу, та вартість спадкової частки є різними, за згодою спадкоємців допускається грошова компенсація.

Стаття 1279 ЦК встановлює два випадки, коли спадкоємець має переважне право на отримання певного майна у натурі при здійсненні поділу в межах своєї спадкової частки: а) предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку - якщо спадкоємець протягом не менш як одного року до часу відкриття спадщини проживав разом із спадкодавцем однією сім'єю; б) майна, яке було об'єктом спільної часткової або спільної сумісної власності спадкоємця зі спадкодавцем.

За відсутності згоди спадкоємців щодо поділу спадщини поділ здійснюється в судовому порядку і оформляється судовим рішенням, яке вступило в законну силу.

6. Оформлення права на спадщину

Спадкоємці, які прийняли спадщину у встановлений строк і встановленими законом способами (статті 1268-1270 ЦК), можуть оформити свої спадкові права шляхом одержання у нотаріуса за місцем відкриття спадщини свідоцтва про право на спадщину. З цією метою вони подають до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини письмову заяву про видачу свідоцтва.

При оформленні свідоцтва про право на спадщину нотаріус перевіряє наявність юридичних фактів, які є підставою спадкування у осіб, що подали заяву про його одержання, - факту смерті спадкодавця, наявності родинних зв'язків певного ступеня, перебування у шлюбі зі спадкодавцем або на його утриманні протягом встановленого законом строку при спадкуванні за законом, факту складання заповіту при спадкуванні за заповітом, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин нотаріус вимагає від спадкоємців відповідні документи (пункти 212, 214 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

У разі якщо спадщина була прийнята кількома спадкоємцями, свідоцтво видається кожному з них. У свідоцтві, що видається спадкоємцеві, зазначається не лише частка спадкоємця, на ім'я якого видається свідоцтво, а й перераховуються всі інші спадкоємці із зазначенням належних їм спадкових часток. Якщо свідоцтво про право на спадщину видається нотаріусом не всім спадкоємцям і не на все майно, у його тексті зазначається, яка частка спадщини залишається відкритою.

У свідоцтві про право на спадщину не зазначається нерухоме майно, свідоцтво на яке оформлюється окремо за спеціальними правилами (ст. 1297 ЦК, абзаци другий, третій п. 206, абзац четвертий п. 216 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). На кожен об'єкт нерухомого майна оформляється окреме свідоцтво про право на спадщину, яке за умови подальшої реєстрації права власності в БТІ перетворюється на правовстановлювальний документ. Винятком з цього правила донедавна вважалися випадки оформлення прав власності на земельну ділянку. Оскільки згідно з ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126 ЗК право власності на земельні ділянки виникало з моменту одержання державного акта про право власності на землю, у разі переходу у спадщину кількох земельних ділянок останні могли бути оформлені одним свідоцтвом про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину в даному разі не вважалося правовстановлювальним документом: після одержання свідоцтва спадкоємці зверталися до органів Державного комітету із земельних ресурсів (Держкомзему) за одержанням державного акта, який і вважався правовстановлювальним документом.

Змінами, внесеними до ЗК України 5 березня 2009 р., встановлено, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125), а документами, якими посвідчується дане право, поряд з державним актом про право власності на землю та цивільно-правовими угодами щодо відчуження земельної ділянки, виступає також свідоцтво про право на спадщину (ч. 2 ст. 126).

Таким чином, оскільки свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку, зареєстроване у Держкомземі, вважається правовстановлювальним документом, слід дійти висновку про подальшу неможливість оформлення одним свідоцтвом права власності на дві чи більше земельних ділянок

У випадку смерті одного з учасників спільної власності нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину лише після виділення (визначення) частки померлого у спільному майні (абзац перший п. 224 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них видається нотаріусом з урахуванням особливостей, визначених у пунктах 241, 242 Інструкції.

Якщо свідоцтво видається на ім'я малолітньої, неповнолітньої, недієздатної особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена, нотаріус зобов'язаний повідомити орган опіки і піклування за місцем проживання такого спадкоємця для охорони його майнових інтересів (п. 225 Інструкції).

Закон встановлює тільки один випадок, коли спадкоємці зобов'язані звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва - якщо до складу спадщини входить нерухоме майно (ч. 1 ст. 1297 ЦК). Необхідність у видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно зумовлена тим, що право власності на успадковану нерухомість виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього права (ч. 2 ст. 1299 ЦК), а для проведення державної реєстрації спадкоємцеві необхідно мати правовстановлювальний документ. Водночас, оформлення свідоцтва може бути доцільним також у разі коли до спадкоємців переходить інше майно, права на яке потребують державної реєстрації (транспортні засоби, цінні папери), права вимоги до боржників тощо.

Чинне законодавство не встановлює строку, протягом якого спадкоємці, які прийняли спадщину, повинні оформити свідоцтво. Спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право оформити свідоцтво про право на спадщину у будь-який час, проте, як випливає із змісту ч. 1 ст. 1298 ЦК, не раніше завершення строку для прийняття спадщини, встановленого для даного спадкоємця. Словосполучення "після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини", яке вживається у ч. 1 ст. 1298 ЦК, має тлумачитися широко, оскільки шестимісячний строк - це лише загальний строк для прийняття спадщини, встановлений для спадкоємців, на користь яких спадщина відкрилася вперше (ч. 1 ст. 1270 ЦК). Для інших спадкоємців, для яких право на спадкування виникає в результаті неприйняття або відмови від прийняття спадщини іншими спадкоємцями, ч. 2 ст. 1270 ЦК встановлюється спеціальний строк для прийняття спадщини, який не може бути меншим, ніж три місяці. Таким чином, посилання у ч. 1 ст. 1298 ЦК на те, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини, має розумітися, як заборона нотаріусам видавати свідоцтво до завершення строку для прийняття спадщини, встановленого законом для даного спадкоємця.

Винятком, очевидно, є випадок, коли спадкоємцеві згідно з ч. 3 ст. 1272 ЦК було надано судом додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Оскільки закон не передбачає право спадкоємця, який після надання йому додаткового строку, подав заяву про прийняття спадщини, відкликати останню, такий спадкоємець може вважатися таким, що прийняв спадщину, а відтак, нотаріус має повне право оформити йому свідоцтво про право на спадщину.

Слід відзначити, що свідоцтво може бути видане лише після встановлення нотаріусом наявності юридичних фактів, що є підставою для спадкування у даної особи, а також після подання документів, які встановлюють (підтверджують) наявність прав на майно у спадкодавця.

За змістом абзацу четвертого п. 210 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якщо заповідачем, спадкоємцями або нотаріусом був призначений виконавець заповіту в порядку статей 1286-1288 ЦК, видача свідоцтва про право на спадщину за заповітом здійснюється після припинення нотаріусом його повноважень (статті 1294, 1295 ЦК).

Оскільки дитина, зачата за життя спадкодавця і народжена після його смерті, може бути призначена спадкоємцем у заповіті, а також входить до першої черги спадкоємців за законом (ст. 1261 ЦК), закон з метою охорони її спадкових прав не допускає оформлення свідоцтва про право на спадщину і поділ спадщини до народження дитини.

Якщо дитина, зачата за життя спадкодавця, народиться мертвою, належна їй частка у спадковому майні буде поділена між іншими спадкоємцями, які прийняли спадщину.

В умовах істотного розширення черг спадкоємців за законом та надання спадкоємцеві, який пропустив строк для прийняття спадщини, можливості прийняти її (частини 2, 3 ст. 1272 ЦК) цілком можливе настання таких випадків, коли після оформлення свідоцтва спадщину приймають нові спадкоємці. Такі випадки можуть тягнути внесення змін до свідоцтва про право на спадщину.

Зміст ст. 1300 ЦК дозволяє визначити два способи внесення змін до свідоцтва: позасудовий та судовий. Позасудовий порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину застосовується у разі згоди на це всіх спадкоємців, які прийняли спадщину. Внесення змін до свідоцтва за судовим рішенням вимагається у разі відсутності на це згоди хоча б одного із спадкоємців з числа тих, які прийняли спадщину.

Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину відбувається у формі заміни нотаріусом попередньо виданих спадкоємцям свідоцтв на нові на підставі п. 227 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Згідно із ст. 1301 ЦК свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Таким чином, підставами для визнання свідоцтва недійсним згідно з цією статтею можуть бути: 1) відсутність права спадкування у особи, на ім'я якої було видане свідоцтво (наприклад, у разі якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, які давали б їй підстави для закликання до спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване);

2) інші випадки, встановлені законом, до яких, зокрема, можна віднести оформлення свідоцтва не за місцем відкриття спадщини; не уповноваженою на це посадовою особою; недодержання встановленої законом форми свідоцтва; видача свідоцтва, якщо серед імовірних спадкоємців за законом або заповітом є ненароджена дитина спадкодавця, зачата за його життя, тощо.

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" серед додаткових прикладів підстав для визнання свідоцтва недійсним наводяться: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від прийняття спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва прав інших осіб тощо (абзац третій п. 27 постанови). Разом з тим, нескладно помітити, що три з чотирьох вказаних у постанові підстав охоплюються підставою, наведеною у ст. 1301 ЦК України, - особа, на ім'я якої оформлене свідоцтво, не має права на спадкування.

Оформлення свідоцтва про право на спадщину регламентується главою 89 ЦК та розділом 22 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Інформація щодо видачі свідоцтва про право на спадщину підлягає обов'язковій реєстрації у Спадковому реєстрі згідно з Положенням про Спадковий реєстр, яке затверджено наказом Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2000 р. за № 51/5.