Цивільне право. Том 2 - Борисова В.І. - 1. Загальні положення про страхування

ГЛАВА 52. Страхові зобов'язання

1. Загальні положення про страхування

У процесі життєдіяльності людина постійно перебуває під впливом різноманітних шкідливих факторів: хвороб, нещасних випадків, стихійних лих, дорожньо-транспортних пригод тощо. Разом з тим у житті людини можуть мати місце певні події, які не мають шкідливого характеру, але з настанням яких виникає необхідність у додатковій матеріальній допомозі: досягнення пенсійного віку, вступ до навчального закладу, одруження та ін. Здійснення підприємницької діяльності також пов'язане із постійною загрозою втрат матеріального характеру. У таких випадках виникає нагальна необхідність у забезпеченні інтересів фізичних та юридичних осіб внаслідок настання тих чи інших подій. Захист їх інтересів може забезпечуватися за допомогою різних інструментів, серед яких особливе місце займає страхування. Страхування є універсальним засобом, спрямованим на усунення (або, у крайньому випадку, мінімізацію) негативних (небажаних) наслідків, викликаних різними причинами. Воно належить до репресивних способів боротьби з негативними наслідками. Разом з тим страхування дозволяє особі одержати певну матеріальну допомогу при настанні подій позитивного характеру, які не тягнуть за собою настання небажаних (негативних) наслідків (наприклад, досягнення повноліття).

Легальне визначення страхування міститься у Законі України "Про страхування"1, відповідно до ст. 1 якого страхування-це вид цивільно-правових відносин2 щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Матеріальну основу страхування складає так званий страховий фонд, який є джерелом відшкодування випадкових матеріальних втрат (здійснення страхових виплат). Створення цього фонду є економічно необхідним. Історично склалися різноманітні форми його організації. За особливостями свого предмета страховий фонд може створюватись у грошовій або натуральній формі3.

За принципами його організації можливі три його форми: самострахування, створення централізованих страхових фондів (резервів) та власне страхування.

Перша з них полягає в тому, що страховий фонд створюється в межах одного суб'єкта (здебільшого - юридичної особи). Це децентралізована форма організації страхового фонду: він створюється та використовується окремими суб'єктами самостійно, незалежно один від одного4. Втрати, які виникають у цього суб'єкта, компенсуються виключно за його рахунок, розподіляючись на весь час створення страхового (резервного) фонду. При цьому розподіл втрат здійснюється не в "ширину", а лише в "глибину", не в "просторі", а лише "у часі"1. Самострахування може застосовуватися здебільшого великими учасниками цивільних відносин або тими суб'єктами, які складаються із декількох самостійних частин (наприклад, судноплавні компанії, авіакомпанії тощо).

Друга форма - створення централізованих страхових фондів (резервів) за рахунок державного бюджету або місцевих бюджетів. Характерними її рисами є те, що страховий фонд існує та використовується як єдиний фонд для певного кола суб'єктів (у межах держави в цілому або її окремої адміністративної одиниці) та створюється в централізованому порядку за рахунок централізованих державних, місцевих та інших ресурсів, а не окремими суб'єктами. Виплати з цього фонду призначені для компенсації втрат багатьох осіб, що відповідають обумовленим вимогам (територія, вид діяльності тощо) і які не завжди беруть участь у його створенні2.

Особливе значення має третя форма організації страхового фонду - власне страхування. На відміну від перших двох форм створення страхового фонду, страхування характеризується двома ознаками: страховий фонд формується у децентралізованому порядку за рахунок внесків окремих його учасників, а розподіляється централізовано страховиком, але виключно серед його учасників (осіб, які беруть участь у його формуванні). Втрати, що виникають у окремих його учасників, розподіляються виключно серед осіб, які створили цей фонд.

Економічна сутність страхування полягає в розкладанні збитків, заподіяних одній особі, серед якомога більшого кола суб'єктів, для кожного з яких окремо матеріальні втрати при цьому ледь відчутні, а становище потерпшого відновлюється швидко і досить повно. З цієї точки зору страхування виступає у вигляді системи перерозподільчих відносин його учасників шляхом формування за рахунок їх грошових внесків цільового фонду, призначеного для відшкодування можливих надзвичайних та інших втрат, надання грошової допомоги або накопичення грошових коштів.

Страхування як вид цивільно-правових відносин підлягає спеціальному правовому режиму. Основу законодавства про страхування складають акти цивільного законодавства, які регулюють найважливішу частину страхових відносин - страхові зобов'язання. Головне місце серед правових актів, що регулюють страхові зобов'язання, належить ЦК2, у якому страхуванню присвячена окрема глава-67 ("Страхування"). Особливу увагу в ЦК приділено питанням правового регулювання договору страхування. Разом з тим за загальним правилом (якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства) положення ЦК застосовуються також щодо відносин, що випливають із обов'язкового страхування (ч. 2 ст. 999 ЦК). З цього слідує, що до відносин, які випливають із обов'язкового страхування, положення ЦК мають субсидіарне застосування поряд із спеціальними актами цивільного законодавства.

Другим за значущістю правовим актом, присвяченим страховим зобов'язанням, є Закон України "Про страхування" (далі - Закон), який регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів юридичних та фізичних осіб. Указаний Закон містить загальні положення правового регулювання страхових зобов'язань, а також основні страхові поняття та категорії, як-от: страховики, страхувальники, страховий ризик, страховий випадок, страхова сума, страхове відшкодування тощо.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, крім названих, регулюються також Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"3, який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпших при експлуатації наземних транспортних засобів на території України, а також іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

До актів цивільного законодавства, що регулюють страхові зобов'язання, також належать укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України (ст. 11 ЦК).

Важливе значення для регулювання страхових відносин мають нормативно-правові акти спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю (далі - Уповноважений орган), який видає вказані акти в межах повноважень, передбачених законом1.

При здійсненні добровільного страхування важливу роль для врегулювання відносин між страхувальником та страховиком відіграють правила страхування, які визначають загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування. Вони розробляються страховиком самостійно для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування2. Законом встановлені чіткі вимоги щодо їх змісту3. Якщо подані правила страхування (або зміни чи доповнення до них) суперечать чинному законодавству, порушують чи обмежують права страхувальника або не відповідають встановленим вимогам, Уповноважений орган має право відмовити у видачі ліцензії та реєстрації правил чи змін та (або) доповнень до них.

Порядок та правила проведення окремих видів обов'язкового страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України та затверджуються його відповідними постановами, які є обов'язковими для виконання (ст. 7 Закону).

Взаємовідносини між страховиком та страхувальником мають дворівневу структуру. По-перше, загальні умови добровільного страхування містяться в правилах страхування. По-друге, конкретні (безпосередні) його умови визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Кожний страховик зобов'язаний дотримуватися загальних умов страхування, допускаючи лише їх конкретизацію та незначні відступи. У цьому проявляється здійснення державою безпосереднього матеріального контролю за загальними умовами страхування. При укладенні договору страхування сторони вправі самостійно визначати його умови (зміст), але не допускаючи істотної зміни положень, що містяться в правилах страхування.

Обов'язкове страхування має здійснюватися на підставі типового договору, форми якого встановлюються Кабінетом Міністрів України.