Цивільний процес України - Логінов О.А. - 3. Зміни у позовному спорі

Одним із проявів принципу диспозитивності у цивільному судочинстві є те, що сторони вільно розпоряджаються наданими їм процесуальними правами, за допомогою яких вони можуть впливати на хід процесу Так, згідно із ст. Зі ЦПК позивач має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, змінити підставу або предмет позову. У свою чергу, відповідач може визнати позов повністю або частково чи пред'явити зустрічний позов. Сторони також мають право укласти мирову угоду.

Зміна підстав позову можлива, якщо у процесі розгляду справи встановлюється невідповідність між фактами, що обґрунтовують позов, і обставинами, за якими така вимога може бути задоволена. Зміна підстави позову означає, що замість юридичних фактів, які обґрунтовують позовну вимогу, викладені нові.

Зміна предмета позову має місце, коли у процесі розгляду справи позивач замість первісних вимог заявляє нові матеріально-правові вимоги. При уточненні, доповненні чи конкретизації формулювання вимоги предмет позову залишається незмінним, а змінюється, як правило, зміст позову - збільшується або зменшується спірна сума або пред'являється альтернативна вимога. Зміна предмета позову можлива у межах спірних правовідносин, якщо така зміна слугує захисту інтересів і відповідає дійсним взаємовідносинам сторін у справі.

У заявленому в суді позові позивач має право змінити або тільки предмет позову, або тільки його підставу. Одночасна зміна підстав та предмета позову у процесі призводить до зміни позову в цілому і має бути оформлена окремою позовною заявою за правилами ст. 119 ЦПК.

Для захисту своїх прав позивач може також збільшити або зменшити розмір позовних вимог. У такому випадку предмет і підстава позову залишаються незмінними, змінюється лише розмір матеріального об'єкта позову. У разі збільшення розміру позовних вимог позивач, до звернення в суд з відповідною заявою, повинен сплатити несплачену суму судового збору (ч. З ст. 80 ЦПК). Якщо позивачем зменшений розмір позовних вимог, сплачена ним сума судового збору повертається за ухвалою суду в розмірі переплаченої суми (ст. 7 ЗУ "Про судовий збір").

Відмова від позову - це відмова позивача не лише від матеріально-правової вимоги до відповідача, а й від використання процесуальних засобів захисту цих вимог. Такі дії є волевиявленням позивача, яке реалізується в усній чи письмовій формі. За відмови позивача віл позову суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, а також перевіряє повноваження на такі дії представника позивача, якщо він бере участь у справі та висловив такий намір.

При прийнятті відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою одночасно закриває провадження у справі. Але, якщо суд прийняв від відповідача зустрічний позов, то справу належить розглядати по суті.

Позивач може скористатися своїм правом змінити підставу або предмет позову лише до початку розгляду справи по суті, а збільшити чи зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову - протягом усього часу розгляду судом справи.

Визнання позову відповідачем - це висловлена у судовому засіданні згода відповідача з пред'явленими до нього позовними вимогами позивача.

Право відповідача визнати позов може бути реалізовано протягом усього часу розгляду справи шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка приєднується до справи, або зробивши усну заяву.

У разі визнання відповідачем (або його представником - за відсутності у дорученні відповідних обмежень) позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.

Якщо у справі беруть участь кілька відповідачів, то ухвалення рішення про задоволення позову можливе лише у разі визнання позову всіма відповідачами.

Суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує розгляд справи, якщо для ухвалення рішення про задоволення позову немає законних підстав.

Визнання позову відповідачем у справі, в якій його представляє законний представник, не приймається судом, якщо дії представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Слід розрізняти визнання відповідачем позову від визнання ним обставин позову, що згідно з ч. 1 ст. 61 ЦПК звільняє позивача лише від доведення цих обставин.

Мирова угода - це укладена у цивільному процесі угода між сторонами у справі про умови припинення спору на основі взаємних поступок.

Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Відповідно до ч. 1 ст. 175 ЦПК мирова угода, укладена сторонами, може стосуватися лише прав та обов'язків сторін і предмета позову. Наприклад, якщо предметом спору є поділ спільного майна, то взаємні поступки сторін можуть мати місце лише в межах прав та обов'язків кожного з них щодо цього майна. Якщо сторони виявили намір укласти мирову угоду, то, за необхідності, їм може бути надана можливість оформити умови мирової угоди, для чого суд оголошує перерву в судовому засіданні. Суд повинен роз'яснити сторонам наслідки укладення мирової угоди, а також перевірити, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення. У разі коли умови мирової угоди не суперечать закону, не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб (не сторін), суд визнає мирову угоду і закриває провадження у справі.