Цивільний процес України - Логінов О.А. - 2. Зміст процесуальних дій з підготовки справи до судового розгляду

Більшість процесуальних дій, що складають зміст стадії підготовки справи до судового розгляду, вчиняється у попередньому судовому засіданні. Останнє як процесуальна форма підготовки справи до судового розгляду проводиться суддею одноособово за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, з додержанням загальних правил, установлених нормами ЦПК для судового розгляду, за винятками, передбаченими гл. З розд. III ЦПК. Зокрема, обов'язковими є повідомлення осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання технічними засобами, роз'яснення учасникам процесу їхніх прав та обов'язків на цій стадії процесу, наприклад права заявлення відводу, обов'язку подання доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також наслідків невиконання цього процесуального обов'язку. При проведенні попереднього судового засідання сторони та свідки не допитуються (сторони лише дають пояснення з приводу того, чи підтримують свої вимоги та заперечення, чи є підстави для примирення), вирішуються питання щодо прийняття доказів, але вони не досліджуються та не оцінюються, судові дебати не проводяться тощо.

Попереднє судове засідання має бути призначено й проведено протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі. Попереднє судове засідання проводиться суддею за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, і його мета - з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи.

З метою врегулювання спору до судового розгляду суд повинен з'ясувати: чи відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду. Зазначені процесуальні дії можуть бути вчинені лише в позовному провадженні та не повинні здійснюватися формально; суди мають вживати дієвих заходів для примирення сторін та врегулювання спору до судового розгляду, зберігаючи при цьому об'єктивність і неупередженість. Зокрема, вони повинні роз'яснювати сторонам можливості розгляду справи у третейському суді та порядок виконання його рішень, суть і процедуру здійснення кожної дії та її наслідки.

У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. При визнанні відповідачем позову за наявності законних підстав суд постановляє рішення про задоволення позову. Якщо визнання позову суперечить закону чи порушує права інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання позову відповідачем і продовжує судовий розгляд, У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Якщо мирова угода суперечить закону чи порушує права інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд. При укладенні сторонами договору про передачу спору на вирішення третейського суду суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду.

Ухвалюючи в попередньому судовому засіданні рішення у зв'язку з визнанням позову відповідачем або закриваючи провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову чи визнанням укладеної між сторонами мирової угоди, суд повинен враховувати положення статей 174,175 ЦПК і до ухвалення відповідного судового рішення роз'яснити сторонам наслідки вчинення відповідних процесуальних дій.

Якщо у зазначеному порядку спір не врегульовано, суд у попередньому судовому засіданні постановляє ухвалу про визначення процесуальних дій (в якій зазначаються дії як суду, так і учасників процесу, строки їх здійснення), котрі необхідно вчинити до судового розгляду для забезпечення об'єктивного та оперативного вирішення справи. З цією метою суд:

1) уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову. Для цього він визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює і яким належить керуватися при вирішенні спору. У позивача суд з'ясовує предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав). У відповідача з'ясовуються суть заперечення проти позову та характер такого заперечення (процесуальний та/або матеріально-правовий). Якщо при проведенні попереднього судового засідання виявиться, що у позивача є до того чи іншого відповідача (відповідачів) вимоги, які випливають з пред'явленого позову і не зазначені в ньому, або у відповідача є зустрічні вимоги до позивача, суд згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК повинен роз'яснити право як на пред'явлення позивачем додаткових позовних вимог, так і на пред'явлення відповідачем зустрічного позову. Разом з тим, при пред'явленні позову до частини відповідачів (наприклад, за солідарного обов'язку боржників згідно зі ст. 543 ЦК) суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Суд зобов'язаний вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і стосовно тих відповідачів, які в ньому зазначені. Лише у разі неможливості розгляду справи без участі співвідповідача чи співвідповідачів у зв'язку з характером спірних правовідносин (наприклад, при розгляді справ про захист гідності, честі та ділової репутації за участю засобів масової інформації) суд залучає його чи їх до участі у справі за своєю ініціативою (статті 32, 33 ЦПК). Мотиви, з яких суд визнав неможливим розгляд справи без зазначених осіб, мають бути викладені в ухвалі, копія якої разом з копією позовної заяви негайно надсилається залученим особам;

2) вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, виходячи з характеру спірних правовідносин, визначеної ним норми матеріального права, яка підлягає застосуванню, та з матеріально-правового інтересу у вирішенні справи. Суд не вправі вирішувати питання щодо залучення осіб до участі у справі як співпозивачів, якщо з'ясується, що позов пред'явлено не всіма особами, яким належить таке право, оскільки згідно з принципом диспозитивності особа, якій належить право вимоги, розпоряджається своїми правами на власний розсуд. З'ясовується також можливість залучення до участі у справі суб'єктів захисту прав, свобод та інтересів інших осіб, питання про участь інших учасників процесу, які сприятимуть здійсненню правосуддя тощо;

3) з урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, що підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і з'ясовує, які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню;

4) з'ясовує, які докази подані чи подаються на попередньому судовому засіданні кожною стороною для обгрунтування своїх доводів чи заперечень щодо невизнаних обставин. Вирішуючи це питання, суд виходить з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом, зокрема ст. 61 ЦПК. Але у деяких випадках тягар доказування регулюється нормами матеріального права. Наприклад" згідно з ч. З ст. 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. На виконання вимог, встановлених ст. 131 ЦПК, сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а у разі його непроведення - до початку розгляду справи по суті. У зв'язку з цим суд повинен роз'яснити сторонам наслідки неподання доказів у вказані строки. Зокрема, докази, подані з порушенням встановленого строку, не приймаються, якщо сторона не доведе, що їх подано несвоєчасно з поважних причин (ч. 2 ст. 131 ЦПК). Докази, які не стосуються справи й предмета доказування (ст. 58 ЦПК), або одержані з порушенням порядку, встановленого законом, або якими не можуть бути підтверджені певні обставини справи (ст. 59 ЦПК), судом не приймаються;

5) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання: про витребування доказів, коли є складнощі щодо їх отримання (ст. 137 ЦПК); про виклик свідків (ст. 136 ЦПК); про залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу (статті 54, 55, 56 ЦПК); про судові доручення щодо збирання доказів (ст. 132 ЦПК). Судові доручення щодо збирання доказів (допит свідків, проведення огляду на місці речових доказів, роз'яснення експертом його висновку, допит сторін або третьої особи тощо) даються тільки суду, а не будь-якому іншому органу, в разі якщо відповідні дії не можуть бути проведені судом, який розглядає справу, або для нього це становить труднощі. У порядку судового доручення не повинні збиратися письмові або речові докази, що можуть бути представлені сторонами або, за їх клопотанням, витребувані судом, який розглядає справу. Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і розгляд яких потребує спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може призначити експертизу, якщо необхідність експертного висновку випливає з обставин справи і поданих доказів. У випадках, коли вирішення справи залежить від психічного стану особи в момент вчинення нею певної дії, наприклад при розгляді справ про визнання правочинів недійсними

з мотивів укладення їх фізичною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла ними керувати (ст. 225 ЦК), і не подано клопотання про призначення експертизи, суд згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК повинен роз'яснити позивачу його право на заявлення такого клопотання і наслідки невчинення цієї процесуальної дії;

6) у невідкладних випадках проводить огляд на місці, огляд письмових і речових доказів у порядку, встановленому статтями 140-142 ЦПК;

7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову згідно з правилами, встановленими статтями 151-155 ЦПК;

8) вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду. Зокрема, за заявою особи, яка бере участь у справі, суд може вирішити питання про забезпечення доказів, якщо для цієї особи подання потрібних доказів є неможливим або у неї є труднощі у поданні цих доказів (статті 133-135 ЦПК).

Слід зауважити, що перелік процесуальних дій, встановлений ч. 6 ст. 130 ЦПК, не є вичерпним. Вони визначаються характером матеріально-правового спору, законодавством, яке підлягає застосуванню, та обставинами справи і можуть здійснюватися у різній послідовності.

Призначене до проведення попереднє судове засідання може бути відкладено за заявою однієї або обох сторін чи їх представників за умови встановлення судом наявності поважних причин для їх неявки до суду (ч. 8 ст. 130 ЦПК). Відкладення попереднього засідання допускається лише один раз і не може застосовуватися в разі неявки на попереднє засідання належно повідомлених третіх осіб.

Якщо сторона не з'явилася у попереднє судове засідання без поважних причин або не повідомила причини своєї неявки, обставини справи будуть з'ясовуватись судом на підставі лише тих доказів, які подано до або під час попереднього судового засідання. У подальшому прийняття інших доказів залежить від поважності причин, через які вони були подані несвоєчасно (ч. 9 ст. 130 ЦПК).

Під час проведення попереднього судового засідання не виключається можливість оголошення перерви у зв'язку з необхідністю повідомлення чи подання доказів (наприклад у разі пред'явлення зустрічного позову), для врегулювання спору до судового розгляду, пред'явлення зустрічного позову чи позову третьої особи із самостійними вимогами. Як відкладення проведення попереднього судового засідання, так і оголошення в ньому перерви мають здійснюватися в межах установленого строку його проведення (ст. 129 ЦПК).

Після проведення всіх дій, необхідних для розгляду справи, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, які саме підготовчі дії ним було

проведено, а також вказує час і місце судового розгляду. Справа має бути призначена до розгляду не пізніше семи днів після закінчення дій з підготовки до судового розгляду (ч. 2 ст. 156 ЦПК). Після призначення справи до судового розгляду суд повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про час і місце судового засідання, а також викликає інших учасників процесу в порядку, передбаченому гл. 7 розд. І ЦПК.

Окремі процесуальні дії, які здійснюються при підготовці справи до судового розгляду, в разі необхідності можуть здійснюватись і при розгляді справи по суті, наприклад: вирішення клопотань, розгляд питання про призначення експертизи, прийняття позову від третіх осіб із самостійними вимогами тощо. (Див. рис. 14)