Цивільний процес України - Логінов О.А. - 13. Розгляд судом справ про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу, про встановлення режиму окремого проживання

Згідно з ч. З ст. 234 ЦПК суди в порядку окремого провадження можуть розглядати справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановленим режиму окремого проживання за заявою подружжя.

Справи про падання права на шлюб. За загальним правилом, право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку, який для чоловіків і для жінок встановлюється у вісімнадцять років. Ллє за заявою особи, яка досягла шістнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо встановлено, що це відповідає її інтересам (ст. 23 СК). Відповідна заява розглядається у судовому засіданні за участю заявника, одного або обох батьків (усиновлювачів) неповнолітньої особи, піклувальника, особи, з якою передбачається реєстрація шлюбу, а також інших заінтересованих осіб. Заперечення батьків (піклувальників) проти падання права на шлюб не є підставою для відмови в задоволенні заяви, оскільки головним критерієм для задоволення такої заяви є встановлення судом факту, що підтверджує відповідність такого права інтересам заявника. Резолютивна частина рішення має відповідати вимогам ч. 2 ст. 23 СК, згідно з якою суд надає право па шлюб (а не знижує шлюбний вік), а також містити прізвище, ім'я та по-батькові особи, право па шлюб з якою надається судом.

Справи про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей. Розгляд таких справ провадиться в окремому провадженні у випадку, коли існує взаємна згода подружжя па розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 2 ст. 110 11.11К заява про розірвання такого шлюбу подається до суду за місцем проживання другого з подружжя, а також може подаватися за місцем проживання заявника, якщо на його утриманні перебувають малолітні або неповнолітні діти або він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання другого з подружжя. За домовленістю між подружжям справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого з них. Разом з заявою про розірвання шлюбу подружжя подає до сулу письмовий договір, у якому повинно бути зазначено, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей (ч. 1 ст. 109 СК).

При розгляді справи суд встановлює, чи відповідає заява про розірвання шлюбу дійсній волі дружини та чоловіка, та чи не будуть після розірвання шлюбу порушені їх особисті та майнові права, а також права їх дітей. Для захисту інтересів неповнолітніх дітей суд перевіряє зміст письмових договорів. Договір про розмір аліментів на дитину (дітей) поданий до суду має бути нотаріально посвідчений. У ньому сторони передбачають способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину тим із них, хто проживає окремо від дитини. Сторони передбачають у договорі також порядок, умови та форми (грошова і (або) натуральна) надання утримання одним із батьків (п. 8 постанови Пленуму ВСУ "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. № 11; далі - постанова ВСУ від 21.12.2007 р. № 11).

При розірванні шлюбу за спільною заявою подружжя, яке має дітей, суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подачі заяви, якщо її не відкликав хоча б один із подружжя (ч. 4 ст. 109 СК).

Суди в порядку окремого провадження також розглядають справи про розірвання шлюбу за заявою будь-кого з подружжя, якщо один із нього засуджений до позбавлення волі. Особи, засуджені до позбавлення волі, мають можливість розірвати шлюб в органах державної реєстрації актів цивільного стану за взаємною згодою з другим із подружжя та уразі відсутності спільних дітей або ініціювати питання розірвання шлюбу в судовому порядку.

В останньому випадку справа про розірвання шлюбу за заявою особи, засудженої до позбавлення волі, може бути розглянута судом за участю представника такої особи. При цьому судом мають враховуватися вимоги засудженої особи щодо реалізації її майнових прав, участі у вихованні дітей тощо.

У зазначених вище категоріях справ про розірвання шлюбу рішення суду має містити відомості щодо вибору прізвища тим із подружжя, який змінив прізвище при державній реєстрації шлюбу, що розривається (ч. 8 ст. 235 ЦПК).

У разі розірвання шлюбу в судовому порядку рішення суду, яке набрало законної сили, надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб (ст. 115 СК).

Відповідно до ч. 8 ст. 15 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" від 1 липня 2010 р. відмітка про розірвання шлюбу за рішенням суду робиться в паспортах або паспортних документах осіб, шлюб між якими розірвано, у разі їх звернення до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Справи про встановлення режиму окремого проживання. У и. 12 постанови ВСУ від 21Л 2.2007 р. №11 зазначається, що інститути окремого проживання та розірвання шлюбу мають самостійний характер. Рішення про розірвання шлюбу суд приймає, якщо його подальше збереження є неможливим, суперечить інтересам одного з подружжя чи їхніх дітей, у той час як підставою для встановлення режиму окремого проживання подружжя є неможливість чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно.

Виходячи із змісту ст. 119 СК рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання може бути ухвалено судом не тільки при зверненні до нього з позовом одного з подружжя, а й за заявою подружжя, яке досягло спільної згоди в порядку окремого провадження.

Вирішуючи заяву, суд повинен встановити фактичні взаємини сторін і переконатися у доцільності сепарації, щоб узаконений спосіб окремого проживання не став формальним засобом вирішення спірних майнових питань. Виходячи з мети встановлення режиму окремого проживання останній встановлюється судом без визначення його тривалості, оскільки ч. 2 ст. 119 СК передбачено, що режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.