Цивільний процес України - Харитонов Є.О. - Принцип здійснення судочинства державною мовою

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК цивільне судочинство здійснюється державною мовою. Згідно з ст. 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою. Мова судочинства визначається також ст. 21 Закону У PCP від 28 жовтня 1989 р. "Про мови в Українській PCP". Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 р. № 8-рп/2008 у справі про мову судочинства визнання української мови як державної є складовою конституційного ладу держави нарівні з її територією, столицею, державними символами.

Державною мовою здійснюються ведення судового процесу, складання судових документів та інші процесуальні дії.

Норми процесуального законодавства гарантують громадянам, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, право користуватися в судовому процесі їх рідною мовою або мовою, якою вони володіють (ч. 2 ст. 7 ЦПК). Відповідно до ст. 12 Закону "Про судоустрій і статус суддів" суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють. У судах, разом з державною, можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин відповідно до Закону України від 15 травня 2003 р. "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" в порядку, встановленому процесуальним законом. Використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою та забезпечується за рахунок коштів державного бюджету України.

Незалежно від того, якою мовою провалиться судочинство, на суд покладено обов'язок всі судові документи складати державною мовою.

Таким чином, як і раніше, судочинство здійснюється тільки українською мовою, тобто суддя веде справу та складає документи українською мовою. Іншим учасникам процесу закон дозволяє використовувати мови нацменшин, що традиційно використовуються в межах певної території держави, і подавати до суду документи на них. Якщо мову нацменшини в суді не розуміють, то відповідно до процитованої ст. 12 Закону "Про судоустрій і статус суддів" має бути залучений перекладач за державний рахунок (сьогодні подібні витрати не передбачені державним бюджетом).

Принцип диспозитивності (від лат.— розпоряджаюся) є одним з основних демократичних принципів процесу, який передбачає можливість розпоряджатися процесуальними засобами захисту, є втіленням свободи прав особи, гарантованої Конституцією.

Принцип диспозитивності — це принцип, відповідно до якого заінтересовані особи, які беруть участь у справі, мають можливість вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів, державних і громадських інтересів.

Тобто розгляд цивільного спору в порядку цивільного судочинства виникає, як правило, з ініціативи заінтересованих осіб, і суд вирішує тільки ті вимоги за суттю, про вирішення яких заявляють сторони, і не може вийти за межі цих вимог. Дії суду залежать від вимог позивача і заперечень відповідача, суд вирішує справу в обсязі заявлених сторонами вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін.

Диспозитивний характер мають права сторін, передбачені ЦПК. В літературі відзначають, що принцип диспозитивності характеризується такими положеннями: 1) хто хоче здійснити своє право, повинен сам потурбуватися про це — vigilantibus jura scripta sum; 2) особа, якій належить право, може від нього відмовитись — volentum поп fil injuria; 3) нікого не можна примушувати пред'явити позов проти своєї волі — nemo inventus cogère cogiiur, немає судді без позивача — nemo judex sine actore; 4) суд не повинен виходити за межі вимоги сторін — judex ne eat ultra petita partium, ultra petita non cognoscitur, за винятками, встановленими законом; 5) правом розпоряджатися об'єктом процесу — res in judicum dedueta.