Юридична деонтологія - Гусарєв С.Д. - 3. Прийоми та засоби юридичної практичної діяльності.

Прийоми і засоби, що використовуються в юридичній практичній діяльності об'єднуються поняттям професійної юридичної техніки, яка містить:

¨ прийоми і засоби інтелектуальної діяльності - прийоми професійного мислення, понятійний апарат; засоби аналізу і обробки інформації;

¨ прийоми і засоби предметної діяльності - технічні засоби пошуку, обробки і зберігання інформації, засоби зв'язку (наприклад, документи, речові докази, інформаційно-пошукові системи і т.д.), правила і прийоми їх використання.

Різноманітні прийоми і засоби юридичної практичної діяльності можуть бути об'єднані в такі групи:

¨ процедурні - методики, рекомендації, програми, нормативно-правові акти і т.д., що включають найбільш оптимальні алгоритми здійснення юридичної практичної діяльності, її видів та окремих юридичних дій;

¨ пізнавальні - наукові (теорії, гіпотези, концепції), нормативні (правові принципи, презумпції, визначення та обмеження, що містяться в законі) або прагматичні конструкції (тактичні або інші рекомендації) - системи відповідних юридичних знань або логічно пов'язаних блоків інформації;

¨ вербальні — понятійний апарат юриста, розповсюджені і визнані мовні обороти і стилістичні прийоми, засоби аргументації і формулювання думки юриста, результатів діяльності.

¨ регулятивні — правові приписи, в тому числі обмеження, стимули, їх юридична сила (обов'язковість) і офіційність;

¨ інформаційно-технічні - комп'ютерна техніка, інформаційно-пошукові системи, програмні засоби і т.д.;

¨ організаційно-технічні - копіювачі, засоби зв'язку і передачі інформації і т.д.

Використання пізнавальних, вербальних та інших прийомів і засобів професійної юридичної техніки забезпечує:

¨ синтез широти і варіативності мислення з конкретністю і визначеністю викладення і формулювання висловлювань (усних і письмових);

¨ повноту осмислення проблеми, аналіз альтернативних, в тому числі протилежних варіантів її вирішення, непротирічність, безпрогальність, обґрунтованість та аргументованість висновків, логічну послідовність викладення, зв'язок між положеннями висловлювань;

¨ стислість, зрозумілість і компактність висновків та суджень, ясність, простота, доступність і разом з тим образність мови їх викладення.

Визначальне та загальне значення серед усіх прийомів і засобів інтелектуальної діяльності має правильне використання юридичних термінів як словесних позначень певних правових і інших понять.

Юридичні терміни (наукові, нормативні, практично-професійні) є основою, засобами, елементами і формами як мислення, так і формулювання приписів в нормативно-правових, індивідуально-правових актах і договорах, змісту правових документів, усних висловлювань юристів. Невдалі формулювання, неточне вживання терміну, невірні посилання та інші термінологічні помилки породжують додаткові запити, суперечки, необхідність додаткового тлумачення і роз'яснення.

Від загальновживаних (буденних), загально-наукових, спеціально-наукових або професійних термінів, юридичні терміни відрізняються офіційністю, формальною визначеністю, обов'язковістю використання, закріпленням в законах і інших нормативно-правових актах та правових документах.

Юридичні терміни мають свій, особливий сенс, зміст і обсяг, тому що позначають юридичні поняття, які, в свою чергу, виражають природу, структуру і зміст права, правових норм, юридичних конструкцій і т.д.

Правильне використання юридичної термінології передбачає необхідність для позначення одних і тих же правових понять використовувати тривалий час єдині терміни, що отримали визнання в юридичній науці, юридичній практиці, закріплення в нормативно-правових актах.

Предметом, засобом і формою закріплення результатів юридичної практичної діяльності є правові документи (нормативні і індивідуальні акти, договори, заяви, скарги, протоколи, довідки і т.д.), а також усні висловлювання юристів і інших суб'єктів (консультації, ради, виступи в судах і інших організаціях, опитування свідків, допит правопорушника і т.д.). що обумовлює особливі вимоги до професійної мови юриста, її стиля, використання мовних засобів і дотримання правил їх вживання, а також знання ним загального діловодства та особливостей юридичних документів.

До особливостей юридичної мови відносяться: її офіційний характер, логічність, завершеність і послідовність викладення; навмисна стриманість; відсутність емоційної забарвленості; максимальна точність викладення; формалізація мови; ясність та простота формулювання юридичного припису або судження, висновку; економічність, лаконічність вираження думки; відсутність різко вираженої індивідуалізації стиля. Мовні засоби використовуються юристом при виконанні ним професійних функцій: при складанні різноманітних постанов та обвинувальних висновків, договорів й угод, при схваленні рішень і вироків.

Основними функціями мови є конструктивна (формулювання думок), комунікативна (функція спілкування, повідомлення), емоційна (вираз ставлення до предмету промови і безпосередня емоційна реакція на ситуацію), функція впливу на адресата, що реалізуються через мовлення як зовнішній прояв мови, послідовність одиниць мови, що організується за її законам і у відповідності з потребами інформації, що висловлюється, конкретне мовлення або конкретний письмовий текст. Це вимагає певних знань і вмінь використання всіх можливості професійної юридичної мови. Культура мовлення юриста передбачає правильність мови або уміння точно, без помилок передавати іншим думки в усній та письмовій формі, а також багатство мови або різноманітність словника і граматичних конструкцій, виразність, доступність і логічність мовлення, володіння офіційно-діловим стилем і т.д.

Особливе значення має культура мови при складанні текстів правових документів як зовнішньої форми вираження правової і професійної інформації, що забезпечує її тривале існування у часі, можливість використання широким колом осіб.

Текст правового документа має певні реквізити, структуру побудови інформації, стиль її викладення.

Реквізити — відомості, що містить правовий документ (нормативно-правовий акт, індивідуальний договір, протокол, постанова і т.д.), які є необхідними для визнання його дійсним: найменування акту (документа), час і місце його прийняття, найменування суб'єкту, який склав акт або документ, зміст питань що розв'язуються, підписи і т.д. З цим пов'язане, зокрема, застосування типових форм правових документів, які виражаються у формулярах або зразках актів-документів, що створюються практикою і наукою, інколи закріплюються в нормативних актах в вигляді типових бланків, таблиць, схем і т.д.

Заголовок правового документа як його зовнішній формальний реквізит є первинною одиницею його змісту, складником пошукового образу документа, слугує основним засобом правильного вибору стиля викладення, початковим етапом ознайомлення із змістом документа, важливим інструментом їх обліку і систематизації.

Вступ (преамбула) — самостійна органічна частина правового документа, що служить важливим доповненням до його основної частини. Воно відбиває мету і задачі правового документа, соціально-політичну обстановку, що примусила його підготувати або видати, є зв'язком для всіх структурних елементів документа.

Якщо правовий документ є об'ємним і складним за своєю побудовою, то він звичайно розбивається на блоки інформації із загальним значенням і змістом: частини, розділи, глави і т.д., які мають об'єктивну основу і зумовлені характером, змістом і структурою ситуації, що розв'язується та описується. Структура правового документа є джерелом інформації про його зміст, сприяє повному і точному його виявленню, спрощує користування ним, його систематизацію, проведення посилань, допомагає швидко орієнтуватися у змісті викладеного матеріалу.

В юридичній практиці навіть невеликі за обсягом правові документи, як правило, не містять суцільного тексту, а поділяються на пункти, статті, абзаци і інші елементи, що характеризуються єдністю і відносною завершеністю змісту, являють собою його основні осередки, клітини.

Основною клітиною нормативно-правового або індивідуально-правового акту є правовий припис, що містить загальне або індивідуальне правило поведінки будь-яких суб'єктів.

У юридичній практичній діяльності не використовуються як офіційні: правові документи, текст яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження; написані олівцем, або мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незастережені виправлення. Навпаки, вони повинні бути написані або надруковані ясно і чітко, числа і рядки мають бути позначені словами, назви юридичних осіб, нормативно-правових актів тощо вживаються без скорочень і з зазначенням їх реквізитів, прізвища, імена та по батькові громадян повинні бути написані повністю із зазначенням місць їх проживання тощо.