Юридична деонтологія - Гусарєв С.Д. - 2. Тлумачення правових текстів.

Загальновизнаною особливістю кваліфікованої практичної діяльності юриста є його спроможність за допомогою особливих правил і прийомів повно, точно й швидко тлумачити нормативні і інші правові акти та договори, тобто пізнати, виявити, достовірно встановити зміст і обсяг правових правил, що сформульовані в правових приписах. Іншими словами, юридичне професійне тлумачення (інтерпретація) правових актів і договорів — це діяльність юриста щодо встановлення змісту нормативних і індивідуальних приписів, яка спрямована на забезпечення їх практичної реалізації і складається зі з'ясування змісту правових правил для себе і роз'яснення їх для інших суб'єктів.

На відміну від тлумачення, яке використовується у філософії, літературознавстві, наукознавстві, історії та інших науках, що досліджують різноманітні форми письмової мови, тлумачення в юридичній практиці має спеціально-юридичні особливості, пов'язані з використанням засобів і прийомів юридичної техніки — особливої термінології, юридичних конструкцій, засобів формулювання правових правил, тому адекватне виявлення і роз'яснення змісту правових текстів вимагає відповідних юридичних знань і навичок.

Інколи в юридичній літературі тлумачення правових актів розглядається тільки як стадія правозастосовчої діяльності (судової, прокурорської, слідчої), що не зовсім коректно, бо тлумачення як з'ясування і роз'яснення обсягу і змісту правових правил є компонентом будь-якої юридичної діяльності і правової поведінки, що пов'язані з виданням правових актів або укладенням правових договорів, їх реалізацією, тобто це правотворча і правозастосовча діяльність, правореалізація як здійснення прав і обов'язків будь-якими суб'єктами права у формі їх правомірної поведінки, а також юридична наукова і юридична навчальна діяльність. Інша справа, що правове значення актів тлумачення може бути різноманітним - внутрішнім і зовнішнім, офіційним і неофіційним, професійним і непрофесійним і т.д.

Необхідність вивчення тлумачення правових актів як особливого виду юридичної діяльності і компоненту будь-якої юридичної діяльності зумовлена тим, що:

¨ основною зовнішньою формою існування права, правових правил є нормативні і правозастосовчі правові акти, а також договори, що словесно-документальним способом викладені в правових текстах (правових документах);

¨ нормативні правові акти і договори діють тривалий час, за який можуть змінюватися умови і обставини соціальних ситуацій, що регулюються ними, а це веде до необхідності додаткових уточнень змісту правових приписів;

¨ є певні недоліки в правотворчій діяльності, застосуванні юридичної техніки — недоліки нормативно-правового стилю, невизначеність або двозначність словесного викладення правових правил, протиріччя між приписами різноманітних нормативно-правових актів і т.д., а тлумачення є одним з засобів їх усунення.

Тлумачення за своїм загальним змістом — це один з видів пізнання як процесу почуттєвого сприйняття і діяльності мислення, одна з форм наукового пізнання права, конкретно-науковий прийом, що входить до складу формально-юридичного методу пізнання права, а за спеціально-юридичними особливостями -специфічна форма пізнання правових правил через вивчення приписів правових актів і договорів, викладених в правових текстах.

Тлумачення правових правил здійснюється за допомогою певних понять, правил і прийомів (філології, логіки, спеціальних юридичних знань, історії та ін.), що дозволяють розкрити їх обсяг і зміст на рівнях:

¨ словесного тексту правового акту або договору;

¨ словесно висловленого зв'язку правового припису з іншими подібними приписами;

¨ мови "права" як спеціальної термінології, юридичних конструкцій;

¨ логічної структури правового припису (логічного зв'язку елементів - гіпотези, диспозиції, санкції);

¨ соціального змісту правових приписів.

Тому при тлумаченні пізнання іде від почуттєвого сприймання тексту правового документа і його елементів, їх лінгвістичного і спеціально-юридичного аналізу до логічного осмислення структури правового припису, його соціального контексту і конкретно-соціального значення, тобто у напрямку, зворотному спрямованості правотворчої діяльності.

В процесі тлумачення можна виділити три основні рівні:

¨ аналіз словесного тексту або словесного викладення правових правил;

¨ догматичний аналіз - аналіз юридичних особливостей приписів, відбитих в специфічні правовий, формально-юридичний зміст правових правил;

¨ соціально-історичний аналіз - аналіз соціально-історичного змісту правових правил.

До основних способів тлумачення відносять: граматичний (лінгвістичний, філологічний), логічний, спеціально-юридичний (формально-юридичний, техніко-юридичний), систематичний, соціально-історичний (функціональний).

Слід відзначити, що виділення рівнів і послідовності застосування способів тлумачення має умовне значення, і у практичній юридичній діяльності вони використовуються водночас або в різній послідовності, однак першим і безумовно обов'язковим є словесний аналіз тексту, якого, як правило, виявляється достатньо для адекватного виявлення обсягу і змісту правового правила.

Оскільки тлумачення має своєю метою розкриття і уточнення змісту правового припису, то його результатом є повна визначеність змісту і обсягу останнього, тобто адекватність, точність, повнота, безсуперечність, безпрогальність, достовірність.

Результати тлумачення в ряді випадків можуть знаходити своє відбиття і закріплення в особливих актах-документах, актахроз'ясненнях або інтерпретацій них актах (наприклад, роз'яснення Верховної Ради або Конституційного Суду, Верховного Суду України), що мають офіційний і обов'язковий характер для відповідних суб'єктів права.