Юридична деонтологія - Гусарєв С.Д. - 2. Етична культура юристів

Зацікавленість суспільства до особливостей професії правознавця залишається постійною, незалежно від місця, яке займає юрист по роду своєї діяльності, оскільки з правосуддям суспільство співвідносить свої моральні критерії та ідеали. У зв'язку з цим, крім професійних знань, юрист повинен володіти високою культурою поведінки та ведення діалогу, мати глибокі навички аналітичного стилю мислення та інші важливі якості, про що вже говорилося у попередніх розділах.

Слід відрізняти в особі юриста соціальне, професійне та індивідуальне, але саме в єдності цих аспектів виявляється ідеальний образ, який шанується всім суспільством. При цьому особливу увагу привертає до себе етична сторона діяльності юриста, яка визначається як нормами права, так і нормами суспільної моралі. Сприйняття цих нормативів, користування ними у повсякденній роботі, у спілкуванні з оточуючими людьми називається проявом етичної культури юриста. В сучасному науковому уявленні, виходячи із ролі та соціального значення юридичної професії, видається можливим сформулювати основні положення правил етикету, які складають зміст етичної культури юриста:

¨ служіння суспільним інтересам шляхом зміцнення законності та правопорядку;

¨ безумовне виконання вимог закону та процесуальної норми в юридичній практиці;

¨ досягнення об'єктивної істини та справедливого рішення у юридичному спорі;

¨ співвідношення мети юридичної діяльності із моральними засобами її досягнення;

¨ пріоритет гуманістичної націленості в діяльності юриста, визнання людини найвищою соціальною цінністю;

¨ самокритичність, готовність до конструктивного діалогу з опонентом;

¨ самостійність мислення, розумний скептицизм та конструктивний критицизм у спілкуванні;

¨ коректність та шанобливе ставлення до співрозмовників.

Як було вище зазначено, юридична професія містить в собі рису конфліктності, що передбачає слідування цілому комплексу етичних вимог для досягнення найбільшої ефективності в роботі та збереження іміджу служителя Феміди. Але конфліктність проявляється по-різному, з різним ступенем гостроти, що передбачає використання різних форм та методів етичного спілкування.

Скажімо, в безконфліктній ситуації або в режимі слабкого конфлікту ведення дискусії з правових питань пріоритетним критерієм моральної оцінки спілкування є його логічність або алогічність, доказова аргументація або софістична спекуляція. Коли ж йдеться про юридичну полеміку в умовах загостреної конфліктності, наприклад, під час допиту у ході попереднього слідства, тоді чисто логічних критеріїв моральної оцінки юридичного діалогу буває недостатньо.

Позитивне вирішення спірного питання у більшості випадків в діяльності юристів залежить від тактичної, коректної поведінки учасників процесу. Всім відомо, що безтактний опонент в спорі, як правило, буває агресивним, безцеремонним, намагається нав'язати особисту точку зору, свою волю іншим учасникам діалогу, ігноруючи думку співрозмовників. Прояв безтактності в розмові має здатність порушити нормальний хід вирішення проблеми, призвести до деструктивності.

Наприклад, дуже важливим в юридичній практиці є дотримання такту ведення судового спору, що значною мірою впливає на рішення суду. Некоректна поведінка однієї із сторін може спрацювати не на користь порушника судового етикету. Законодавець передбачив, навіть, застосування ряду санкцій за неповагу до суду або судової процедури. Або, наприклад, в процесі юридичного консультування, якщо юрисконсульт проявив елемент безтактності, то це може викликати у клієнта почуття недовіри та стриманості, що ускладнює ефективність обговорення проблеми.

Такт ведення спору — це міра поведінки, яка може проявлятися в умовах конфлікту та безконфліктної ситуації. Людина, яка добре поводиться у звичайних обставинах, буває не в змозі витримати інтелектуальне та емоційне навантаження у ході боротьби думок. Говорячи про тактовність та коректність поведінки в спорі, необхідно перш за все відмітити поважне ставлення кожного учасника до особи опонента, арбітра, аудиторії слухачів. Марно сперечатися з опонентом, якого ти не поважаєш, також не має сенсу сперечатися з аудиторією слухачів, думкою яких нехтуєш, безглуздо апелювати до суду, до якого не маєш довіри.

Вступаючи в спір, слід відкинути будь-які особисті почуття неприязні, щоб не перетворити обговорення головного питання на взаємний обмін грубостями. Тільки коректність, витримка та спокійний тон можуть підсилити позиції, які треба відстояти. Тільки довіра та взаємна ввічливість благодійно впливають на хід дискусії. Повага до учасників спору проявляється також в умінні слухати співрозмовника, аналізувати його доводи, що має надзвичайний прагматичний ефект знаходження контакту у процесі спілкування з опонентом. Особливого значення ці правила набувають у ході ведення допиту, ділової розмови, переговорів або звичайної юридичної консультації. Необхідно також зауважити, що уміння вислухати опонента, прийняти до уваги його аргументацію, є моральним обов'язком кожного учасника дискусії.

Ступінь тактовності та коректності поведінки в процесі юридичного спілкування проявляється у формі відношення учасників обговорення до думки та аргументації опонента. Головна умова чесного спору - повага до переконань та вірувань опонента. Не можна в опоненті бачити ворога, навіть якщо зіткнення точок зору має конфліктний характер, бо його позиція може бути помилковою. І, в кінці кінців, треба пам'ятати, що прояв поваги до думки інших закріплює право на повагу власних переконань.

Під час ведення спору велике значення має самокритичне ставлення до себе, до власної позиції та аргументації. Почуття самокритичності дозволяє визнавати свої помилки та знаходити можливості припинення дискусії чи відкладення її до тих пір, поки не будуть знайдені більш ґрунтовні доводи. В юридичній, особливо у судовій практиці кримінального процесу, позиція самокритичності також сприяє ефективному провадженню справи. Наприклад, якщо з боку державного обвинувачення не знайдено достатню кількість доказів вини підсудного, то буде коректним відкрито заявити про це суду та зняти обвинувачення. В політичній дискусії або парламентських дебатах самокритичність опонуючих сторін є моральним гарантом плодотворного вирішення проблем.

В такті юридичного спілкування значну роль відіграє, культура мови. У випадку виникнення спору важливим є як зміст слова так і форма його виразу. Вміло знайдений тон, правильне акцентування, виразна дикція - все це благодійно виявляється на прагматиці процесу обговорення правових питань, на психологічному стані учасників співбесіди (спору), сприяє зниженню емоційної напруги. Від умілого використання лексичних можливостей мови, її виразності залежить ясність вираження думок, їх вірне сприйняття. Словесна неохайність чи обмеженість мовних засобів може зіпсувати не тільки авторитет виступаючого, але і престиж самої позиції, яку він представляє.

Діяльність суду, органів прокуратури, попереднього слідства, дізнання, адвокатури базується на законі. Це - правова діяльність, пов'язана з творчим застосуванням юридичних норм, але норми права завжди мають моральну основу, тобто завжди можна простежити взаємозв'язок правових та етичних норм. На цій підставі юристи у своїй діяльності повинні керуватися не тільки правовим законом, але й дотримуватися принципів моралі, які цілком узгоджуються з принципами права та принципами правового регулювання.

Проблема моральних цінностей, їх збереження та розвитку -одна з головних проблем судової етики. Етична культура судового процесу виконує також і виховні задачі по формуванню у громадян моральних якостей. Висока культура судового процесу це також і підвищення вимог до якості роботи суддів, прокурорів, адвокатів. На цій підставі домінуючою вважається точка зору, що етична сторона роботи юристів більш за все проявляється під час судового засідання, де необхідно висловити свою особисту думку, враховуючи наявність суперечності думок та принцип змагальності процесу.

Таким чином, характеристика особистої культури юриста може бути розкладена на окремі елементи, де обов'язковими частинами виступають моральність та етикет поведінки. Це виходить із об'єктивної взаємодії норм права та норм моралі, які формувалися паралельно, виходячи із уявлень суспільства про добро, зло, справедливість. І виконання одних приписів передбачає відповідно дотримання інших, які з різних обставин не знайшли свого досить чіткого формалізованого виразу. Тому, у підготовці фахівців права слід враховувати не тільки обов'язкове знання ними норм, що видаються від імені держави, але й тих нормативів, що складалися історично, протягом всього періоду розвитку суспільства.