В. І. Вернадський не був ознайомлений із наступним розвитком ідей Тайяра де Шардена (його "феномен людини" з'явився після смерті російського вченого). Він знав лише ту ще мало розвинуту ідею ноосфери, яку висунули Леруа і Тайяр де Шарден наприкінці 20-х років XX століття. Сам Володимир Іванович так розглядав духовну послідовність виникнення вчення про ноосферу: біогеохімічний підхід до біосфери, який він запропонував паризькій аудиторії, запліднює думку французьких філософів, які роблять наступний крок, котрий він, у свою чергу, уже сприйняв сам, сприйняв і обміркував далі. "Я приймаю ідею Леруа про ноосферу. Він розвинув глибше мою біосферу", — стверджував Вернадський. Обґрунтувавши у своїй "Біогеохімії" загальну схему еволюції верхньої оболонки нашої планети, В.І. Вернадський неминуче прийшов одного разу до необхідності аналізу ролі Людини в цих глобальних процесах. У результаті народжується вчення, яке пізніше одержало назву вчення про ноосферу.
Зміст учення В. І. Вернадського полягає в тому, що поява на Землі людини започаткувала якісно новий етап в еволюції планети. Активність людини багаторазово прискорює всі еволюційні процеси, темпи яких швидко зростають з розвитком продуктивних сил, зростанням технічної озброєності цивілізації. Подальший неконтрольований, некерований розвиток людської діяльності таїть у собі небезпеки, які нам важко передбачити. Саме тому незабаром повинен наступити час, коли подальшу еволюцію планети, а отже, і людського суспільства, повинен буде спрямовувати Розум. Біосфера поступово перетворюватиметься на сферу Розуму. Визначальною ідеєю вчення В. І. Вернадського про ноосферу є обґрунтування єдності людства й біосфери.
Однією із ключових ідей, що лежать в основі теорії Вернадського про ноосферу, є Шея, що людина не є самодостатньою живою істотою, яка живе за своїми особливими законами: вона співіснує усередині природи і є частиною її. Вернадський як біогеохімік намагався довести, що ця єдність зумовлена насамперед функціональною відокремленістю людини від навколишнього середовища. Людство саме по собі є природним явищем й очевидно, що вплив біосфери відображається не тільки на середовищі життя, алей на ході думок людини.
Але не тільки природа впливає на людину, існує і зворотний зв'язок. Причому він не поверхневий, що відбивало 6 лише фізичний вплив людини на навколишнє середовище, він набагато глибший. Це доводить той факт, що останнім часом помітно активізувалися планетарні геологічні сили. У "Філософських думках натураліста" Вернадський писав: "... ми все більше та яскравіше бачимо в дії навколишні геологічні сили. Це збіглося, навряд чи випадково, із проникненням у наукову свідомість переконання про геологічне значення Homo sapiens, з виявленням нового стану біосфери — ноосфери — і є однією із форм її вираження. Це пов'язано, звичайно, насамперед з уточненням місця природної наукової праці й думки в межах біосфери, де жива речовина відіграє основну роль. Так, останнім часом різко змінюється ступінь впливу живих істот на навколишню природу. Завдяки цьому процес еволюції переноситься у сферу мінералів. Різко змінюються ґрунти, води й повітря. Тобто еволюція видів сама перетворилася на геологічний процес, тому що в процесі еволюції з'явилася нова геологічна сила. Вернадський писав: "Еволюція видів перетворюється на еволюцію біосфери".
Геологічною силою є, власне, зовсім не Homo sapiens, а його розум, наукова думка соціального людства, У "Філософських думках натураліста" Вернадський зауважив: "Ми саме переживаємо її яскраве входження в геологічну історію планети. В останні тисячоліття спостерігається інтенсивне зростання впливу однієї видової живої речовини — цивілізованого людства — на зміну біосфери. Під впливом наукової думки й людської праці біосфера переходить у новий стан — у ноосферу".
Перебудова навколишнього середовища завдяки науковій людській думці за допомогою організованої праці навряд чи є стихійним процесом. Корені цього процесу — у самій Природі і були закладені ще мільйони років тому в ході природного процесу еволюції. "Людина... є неминучим проявом великого природного процесу, що закономірно триває протягом, принаймні, двох мільярдів років".
Заселяючи всі куточки планети, спираючись на державно організовану наукову думку і на її породження — техніку — людина створила в біосфері нову біогенну силу, що підтримує розмноження й подальше заселення різних частин біосфери. Разом із розширенням ареалу проживання людство починає перетворюватися на все більше згуртовану масу, тому що існуючі засоби зв'язку — засоби передавання думки — охоплюють усю земну кулю. "Цей процес — процес повного заселення біосфери людиною — зумовлений ходом історії наукової думки, нерозривно пов'язаний зі швидкістю зносин, з успіхами техніки пересування, з можливістю миттєвого передавання думки, її одночасного обговорення всюди на планеті". При цьому людина вперше реально зрозуміла, що вона як житель планети може й повинна мислити й діяти в новому аспекті, не тільки в аспекті окремої особистості, родини або роду, держав або союзів, а в планетарному аспекті. Вона, як і все живе, може мислити й діяти в планетарному аспекті тільки у сфері життя — у біосфері, у певній земній оболонці, з якою вона нерозривно, закономірно пов'язана й піти з якої вона не може. її існування є її функцією.
Вона несе її із собою всюди. І вона її неминуче, закономірно, невпинно змінює і з кожним днем соціальна, наукова й культурна єдність людства лише посилюється й збільшується. "Збільшення всеспільності, єдності всіх людських суспільств безупинно зростає і стає помітним протягом деяких періодів ледве не щорічно". Схоже, що ми вперше опинилися в умовах єдиного геологічного історичного процесу, який охопив одночасно всю планету. Вернадський бачив неминучість утвердження ноосфери, яка була підготовлена як еволюцією біосфери, так і історичним розвитком людства.
6.2.4 Умови, необхідні для становлення та існування ноосфери
6.2.5 Наука як основний чинник ноосфери
6.2.6 Проблеми становлення ноосфери
Рекомендовані теми рефератів
Список використаної літератури
ПЕРЕДМОВА
Частина І. Амбівалентність особистості як психологічний феномен
1.1. Поняття про амбівалентність особистості
1.2. Психологічні концепції та підходи до вивчення проблеми амбівалентності особистості