Концепції сучасного природознавства - Карпов Я. С. - 6.2.5 Наука як основний чинник ноосфери

В. І. Вернадський розглядав науку як геологічну й історичну силу, яка змінює біосферу й життя людства. Вона є тією основною ланкою, за допомогою якої поглиблюється єдність між біосферою і людством.

Наукова думка — таке ж закономірно неминуче, природне явище, що виникло в процесі еволюції живої речовини, як і людський розум. Розвивається вона все в тому ж полярному векторі часу і не може, на глибоке переконання Володимира Івановича,' ні повернути назад, ні зовсім зупинитися, приховуючи в собі потенцію фактично безмежного розвитку. Віра Вернадського в науку також, власне кажучи, безмежна. На його думку, і релігія, і філософія виявили свою історичну неспроможність стати духовною силою єднання. Такою силою може бути тільки наука з тільки їй властивими якостями "логічної обов'язковості й логічної незаперечності її основних досягнень і формою всеосяжності, в охопленні нею всієї біосфери, усього людства, з її глибоко демократичним характером. Більше того, учений переконує нас, що "наукове знання, яке виявляється як геологічна сила, що створює ноосферу, не може приводити до результатів, що суперечать тому процесу, творінням якого вона є".

У другій половині XIX ст. почався принципово новий етап у розвитку провідних галузей наукового природознавства — астрономії, фізики, хімії та біології Саме в природознавстві того часу — уже дисциплінарно й професійно організованому — були започатковані сучасні форми інтеграції і синтезу знань. Але з усією гостротою питання про інтеграцію і синтез знання постало лише у XIX столітті — в епоху, коли внаслідок ряду об'єктивних причин наука переросла свої первісні рамки й набула значно бипг шого значення, ніж раніше.

Науці XX століття Вернадський відводить особливе місце. Вона не тільки значно розширила обрії емпірично пізнаної частини Всесвіту, але й розкрила небачену картину взаємозумовленості й взаємопов'язаності матеріального світу. У прямому зв'язку із цим фундаментальним відкриттям у світоглядних засадах природознавства останньої чверті XX ст. відбуваються глибокі зрушення. Мова йде про зміну самого підходу природничих наук до пізнання природи, що тепер виражається в тенденціях до багатовимірного бачення досліджуваних наукою явищ, до розуміння місця свого предмета дослідження в органічній єдності системи наукових знань.

У системі сучасної наукової думки з'явився зовсім новий елемент — усвідомлення цілісності фізичного універсуму, зокрема, розуміння того, що поведінка матерії "у малому" (на рівні мікрокорпускул), у принципі, може бути обумовлена особливостями поведінки її "у великому" (на рівні астрономічного Всесвіту), тобто локально-фізичні рівні організації матерії можуть бути нерозривно пов'язані з глобально-космічними. Для духовного розвитку останньої чверті XX в. характерне усвідомлення необхідності органічного поєднання традиційних норм та ідеалів наукового дослідження з гуманістичними цінностями культури в най ширшому значенні цього слова.

Вернадський привернув увагу до гуманістичного змісту науки, до її ролі в розв'язанні завдань людства, до відповідальності вчених за використання наукових відкриттів. Ці та багато інших ідей Вернадського про роль науки у розвитку людства, у переході біосфери в ноосферу мають актуальне значення для нашого часу.

Вернадський розглядав науку як засіб розвитку людства. Тому дуже важливо, щоб наука не набувала абстрактних форм, що існують незалежно від потреб суспільства. Наука — свідомість людства і повинна служити на благо людства. "її зміст не обмежується науковими теоріями, гіпотезами, моделями, створюваною ними картиною світу: в основі вона головним чином складається з наукових факторів і їх емпіричних узагальнень, і головним — живим змістом — є в ній наукова праця живих людей". Так що наука — соціальний, вселюдський продукт, в основі якого лежить сила факторів, узагальнень і, звичайно, людського розуму.

Ми спостерігаємо, як наука все сильніше і глибше починає змінювати біосферу Землі, і сама наукова думка є провідним природним явищем. У наш час — час створення нової геологічної сили, наукової думки — різко зростає вплив живої речовини на еволюцію біосфери. Біосфера, змінена науковою думкою Homo sapiens, переходить у свій новий стан — ноосферу.

Уся історія наукової думки є історією створення в біосфері нової геологічної сили — наукової думки, якої раніше не було. І цей процес не випадковий, він закономірний, як і всі природні явища. "Біосфера XX століття перетворюється на ноосферу, яку створює насамперед наука, що розвивається, наукове розуміння і заснована на них соціальна праця людства". Необхідно підкреслити нерозривний зв'язок процесу формування ноосфери зі зростанням ролі наукової думки, що є першою необхідною передумовою цього процесу. Ноосфера може розвиватися лише за цієї умови.

Значення змін, що відбуваються на планеті на початку XXI століття, настільки велике, що відповідні за значенням процеси можна знайти хіба що тільки в далекому минулому, У даний момент навряд чи можна оцінити всю наукову й соціальну важливість цього явища, тому що науково зрозуміти — значить поставити явище в рамки існуючої космічної реальності. Ми бачимо, як наука перебудовується на наших очах. Біогенний ефект роботи наукової думки реально зможуть побачити тільки віддалені нащадки: він виявиться яскраво й очевидно тільки через сотні років.

Виникнення розуму й науки як результату його діяльності — найважливіший факт у розвитку планети, який, можливо, є навіть вищим за все інше, що спостерігалося дотепер. Наукова діяльність у наш час набула таких рис, як швидкі темпи, охоплення великих територій, глибинність досліджень, грандіозність упроваджуваних перетворень. Це дозволяє розглядати науковий рух як явище такого розмаху, якого в біосфері ще не було.

Але ще помітніші зміни відбуваються в основній методиці науки. Нові масштабні відкриття спричинили зміну самих основ нашого наукового пізнання та розуміння навколишнього світу. Такими зовсім несподіваними й новими сферами нагромадження наукових фактів є неоднорідності Космосу, усього реального світу та неоднорідність нашого пізнання. Вернадський писав, що треба розрізняти три реальності: реальність у сфері життя людини, тобто реальність, яку ми спостерігаємо; мікроскопічну реальність атомних явищ, що не спостерігається людським оком; реальність у глобальному космічному масштабі. "Розрізнення трьох реальностей має неоціненне значення як для розуміння зв'язку людства з біосферою, так і для аналізу закономірностей розвитку науки".

Людина невіддільна від біосфери, вона у ній живе і лише її саму та її об'єкти може досліджувати безпосередньо своїми органами чуття. "За межі біосфери вона може вийти лише завдяки своїм умовиводам..." Таким чином, наукова думка людства, працюючи та виявляючи себе тільки в біосфері, зрештою перетворює її в ноосферу, геологічно охоплює її розумом. Тільки тепер стало можливим виділення біосфери як об'єкта наукового дослідження, який є основною галуззю пізнання навколишньої дійсності.

Виникнення геохімії і біогеохімії відповідало потребам цілісного, синтетичного розгляду явищ складно організованої біосфери, вивчення взаємозв'язків живої і неживої речовини. Ці науки мають також першорядне значення для дослідження єдності біосфери і людства. Тим самим геохімія і біогеохімія з'єднують науки про природу з науками про людину. Ядром такої інтегрованої науки, на думку Вернадського, є вчення про біосферу.