Розділ 1. Змістові модулі

Модуль 1. Вікова психологія як наука і навчальний предмет

Лекція 1. Місце вікової психологи в системі наукового знання

Повага до істини - початок премудрості.

О.І. Герцен (1812-1870 )

1. Вікова психологія як галузь психологічної науки.

2. Принципи вікової психології.

3. Завдання вікової психології.

4. Місце вікової психології в системі наук.

5. Класифікаційні системи методів.

1. Вікова психологія як галузь психологічної науки.

Наприкінці XX ст. відбулися відчутні зміни в світосприйманні людини. Життєвий ритм особистості сьогодні часто характеризується слабкою прогностичністю в розвитку, невиправданим скептицизмом щодо старих зразків діяльності, поведінки, спілкування. Нерідко ця пізнавальна ситуація перетворюється на відверте критиканство, що означає на практиці спотворення фактів, їх замовчування з кон'юнктурних причин, легковажність пропонованих прогнозів, будь-яка відповідальність за аргументацію та наслідки яких відсутня тощо. До такого розвитку подій виявилося в цілому непідготовленими насамперед доросле покоління. Звичайно, помилковою є позиція, яка відстоює неправомірність усіх стереотипів недалекого минулого, і відрадно, що очорнення нашої історії вже має чітку тенденцію до спаду. Ностальгія за життєвою стабільністю, де однак, кожен громадянин був би не "гвинтиком" суспільного прогресу, а активним діячем, з кожним роком стає більш відчутною.

Відсутність у 1990-х роках у навчально-виховному процесі особистісно зорієнтованих зразків призвела до того, що на формування особистості дитини продовжує впливати різноманітний соціальний бруд, від якого дитяче світосприймання не зможе позбавитися найближчим часом навіть в умовах їх стрімкої локалізації. Доводиться констатувати, що в останній час прискорено закладалися основи індивідуалізму, розриву зв'язків між поколіннями, споживацького ставлення до навколишньої дійсності. Фактично сформувалася каста громадян, своєрідна "п'ята колона", яка тепер невизначено тривалий час буде дезорганізовувати моральність суспільства. їм байдужі чужі переживання, їхнє життя - це антисоціальний виклик іншим людям, які в ситуації загострення суспільної нестабільності можуть агресивно на них відреагувати. Такі громадяни активно впливають передусім на власне оточення (рідних , близьких), виховуючи подібних до себе, які, у свою чергу, не залишать без уваги вже своє оточення. Головне життєве кредо -збагачуйся, не гребуючи ніякими засобами. Розпочалася асоціальна споживацька, меркантильна, егоїстична ланцюжкова реакція, унаслідок чого навчально-виховна проблематика актуалізувалася як ніколи раніше. Існує безпосередня загроза державній стабільності як результат суспільної майнової та духовної поляризації.

Саме за відсутності зразків нового типу, які пропагували б загальнолюдські цінності, в умовах суспільної моральної дестабілізації на становлення дитини продовжують ефективно впливати різнопланові негативні соціальні чинники. Дітям кінця XX - початку XXI ст. на відміну від старших поколінь не потрібно пристосовуватися до сьогоднішнього життя, стилю діяльності тощо. Для них нові реалії вже існують, вони органічно вписані в них: "Діти тепер не ті, якими були раніше". Тенденція зростання розриву зв'язку між молодшими і старшими поколіннями посилюється вже тому, що на зміну старшим приходить генерація, яка від дня свого народження зростає в принципово нових соціально-економічних умовах, а отже, відрізняється від попередників. Така постановка проблеми призводить до усвідомлення давно існуючого парадоксу, що навчанням і вихованням часто займаються дорослі, які неспроможні пристосуватися до нових соціально-економічних реалій, тобто не знають сучасної соціальної ситуації розвитку дитини. У цьому полягає одна з причин того, що вихованці залишаються беззахисними віч-на-віч перед негативними проявами соціалізації. Сила співпраці між батьками і педагогами відчутно ослабла. Почастішали випадки взаємного не сприйняття, конфліктів, неприхованої агресії. За відсутності необхідного історичного та власного досвіду на об'єктивно кризовому етапі сучасного дитинства батьки і педагоги виявляють цілковиту беззахисність і безпорадність. Парадоксальність навчально-виховної ситуації полягає в тому, що для розуміння психології сучасної дитини використовуються знання про віковий розвиток, які було систематизовано до 1990-х років.

Формула "Діти тепер не ті, якими були раніше" окреслює проблему з'ясування психологічного змісту особистісних утворень дітей і приводить до розуміння, що й "педагоги повинні бути не такими, якими були раніше", оскільки йдеться про захист загальнолюдських цінностей у нових, часто жорстких, навіть жорстоких умовах сьогодення, що є актуальним питанням дня. Як наслідок, додатково актуалізується проблема експериментального вивчення вікового розвитку дитячої особистості, відомості про який в умовах суспільних трансформацій є більше невідомими, аніж відомими. Можна стверджувати, що існує кризовий стан проблематики вікової психології стосовно вивчення особистісного становлення дитини.

Відома буденна формула "Батьків не вибирають" має інший, менш відомий антипод "Дітей не вибирають", що засвідчує неминучість партнерства у відносинах, знання батьками не лише конкретних особливостей певного вікового періоду дитинства, а також власного. В іншому випадку це непорозуміння, конфлікти, зрештою - взаємна ненависть і передача аналогічного досвіду вже меншим поколінням, які змалку вже є потенційними руйнівниками власних майбутніх сімей, де стабілізаторами суспільного розвитку.