Вікова психологія - Павелків Р.В. - Розвиток уваги, пам'яті та уяви

Увага, пам'ять і уява в дошкільному віці мають подібність у розвитку: вони тривалий час не набувають самостійності. Дитина не володіє спеціальними діями, які дають можливість зосередитися на чому-небудь, зберегти в пам'яті побачене чи почуте, уявити собі щось, що виходить за межі раніше сприйнятого. Такі дії в дошкільному віці тільки починають складатися.

На початку дошкільного віку увага, пам'ять, уява носять мимовільний характер. Перелом наступає тоді, коли під впливом нових видів діяльності, нових вимог, які ставляться перед дитиною дорослим, виникають особливі задачі: зосередити і утримати на чомусь увагу, запам'ятати матеріал і потім його відтворити, побудувати задум гри, малюнка тощо. Тоді і починають формуватися спеціальні дії уваги, пам'яті, уяви, завдяки яким останні набувають довільного характеру.

Увага дитини на початку дошкільного віку відображає її інтерес До оточуючих предметів і дій, що виконуються з ними. Дитина зосереджується тільки до того часу, поки інтерес не згасне. Поява нового предмета відразу викликає переключення уваги на нього. Тому діти рідко тривалий час займаються однією справою.

Протягом дошкільного віку, в зв'язку з ускладненням діяльності дітей та їх просуванням в загальному розумовому розвитку, увага набуває більшої зосередженості та стійкості. Зростає стійкість уваги дітей і при розгляданні картинок, слуханні казок тощо.

Головні зміни уваги в дошкільному віці полягають в тому, що діти вперше починають керувати своєю увагою, свідомо спрямовувати її на певні предмети, явища, утримуватися на них, використовуючи для цього деякі засоби, одним з яких є мова.

Дошкільний вік характеризується інтенсивним розвитком здатності до запам'ятовування і відтворення. Якщо людині важко відтворити щось з раннього дитинства, дошкільний вік залишає значну кількість спогадів.

Пам'ять дошкільника носить переважно мимовільний характер. Запам'ятовування і пригадування відбувається незалежно від його волі і свідомості. Вони здійснюються в діяльності і залежать від її характеру. Дитина запам'ятовує те, на що зверталась увага в діяльності, що на неї вплинуло, що її зацікавило. Мимовільне запам'ятовування є непрямим, додатковим результатом виконуваних дитиною дій сприйняття і мислення.

Довільні форми запам'ятовування і відтворення починають складатися у віці чотирьох - п'яти років. Найбільш сприятливі умови для оволодіння довільним запам'ятовуванням і відтворенням створюються у грі, коли запам'ятовування є умовою успішного виконання дитиною взятої на себе ролі. Оволодіння довільними формами пам'яті включає кілька етапів. Спочатку дитина починає виділяти тільки задачу запам'ятати і пригадати, ще не володіючи необхідними прийомами. Дитина поступово вчиться повторювати, осмислювати, зв'язувати матеріал з метою запам'ятовування, використовувати зв'язки при пригадуванні. Врешті-решт діти усвідомлюють необхідність спеціальних дій запам'ятовування, оволодівають вмінням використовувати для цього допоміжні засоби.

Незважаючи на суттєвий розвиток довільного запам'ятовування, провідним видом пам'яті все ще залишається мимовільна пам'ять. Мимовільне запам'ятовування в дошкільному віці може бути точним і міцним. Якщо події цього віку мали емоційну значущість і справили враження на дитину, вони можуть зберегтися в пам'яті на все життя. Пам'ять дошкільника, незважаючи на її очевидну зовнішню недосконалість, в дійсності стає провідною функцією, зайнявши центральне місце.

Уява дитини складається у грі. Спочатку вона невіддільна від сприйняття предметів і виконання з ними ігрових дій. У грі трьох - чотирьохрічних дітей істотне значення має подібність предмета-замісника з предметом, який він заміняє. У дітей старшого віку уява може спиратися і на такі предмети, які зовсім не схожі на заміщувані. Це і є зародження уяви як особливого психічного процесу.

Формуючись у грі, уява переходить і в інші види діяльності дошкільника. Найяскравіше вона проявляється в малюванні і в складанні казок, віршів. Тут, так само, як і в грі, діти спочатку спираються на предмети, які безпосередньо сприймаються, чи штрихи на папері, що виникають під їхньою рукою.

Образи уяви у дітей можуть носити своєрідний характер, оскільки вони можуть бути близькі до ейдетичних образів, які при всій яскравості і стійкості характеризуються особливістю процесуальних образів - вони самі мимовільно змінюються з кожним новим моментом.

Водночас у дитини розвивається довільна уява, коли вона планує свою діяльність, оригінальний задум і орієнтує себе на результат. При цьому дитина навчається користуватися мимовільно виникаючими образами. Казки та історії, які складають діти, стають досить послідовними, оригінальними і завершеними.

Розвиток уяви і пам'яті має певну послідовність. Спочатку дитина не намагається поставити перед собою задачу уявити чи запам'ятати. Образи уяви і пам'яті з'являються в процесі гри, малювання, слухання казок і оповідань як супутній результат того, що відбувається, а не у зв'язку з діяльністю уяви і пам'яті. З трьох до чотирьох років при вираженому прагненні до відтворення дитина ще не може утримувати сприйняті раніше образи.

У старшому дошкільному віці уява дитини стає керованою. Формуються дії уяви: задум у формі наочної моделі; образ уявного предмету, істоти; образ дії істоти чи образ дії з предметом. Уява набуває самостійності, відділяючись від практичної діяльності. Уява починає передувати практичній діяльності, об'єднуючись з мисленням при розв'язанні пізнавальних задач.

Уява як цілеспрямована діяльність розвивається в процесі створення задуму, уявлення схеми уявного образу, явища, події. Дитина починає контролювати і визначати характер своєї уяви - репродуктивного або творчого. При цьому вона сама контролює рух образів уяви.

При всій значущості розвитку активної уяви в загальному психічному розвитку дитини мають місце різні складності. В деяких дітей уява починає "підмінювати" дійсність, створює особливий світ, в якому дитина без зусиль досягає задоволення будь-яких бажань. Такі випадки вимагають особливої уваги, оскільки призводять до аутизму (занурення у світ внутрішніх переживань з послабленням або втратою контакту з дійсністю, втратою інтересу до реальності) і можуть свідчити про викривлення в розвитку психіки дитини. Однак, у переважній більшості випадків, це - тимчасове явище, яке з часом безслідно зникає.