Вікова психологія - Павелків Р.В. - 12.5. Розвиток сімейних стосунків у старості

В будь-який віковий період соціальні відносини людини, що стосуються сімейних і особистих зв'язків, допомагають визначити її роль, обов'язки, міру задоволеності своїм життям. У сучасних умовах ці соціальні відносини в людей похилого віку змінюються так само часто, як і в молодих. Розлучення і повторні одруження тепер спостерігаються частіше. Стосунки з родичами набувають складніших форм. З'явилася більша кількість варіантів життя самотньої людини. Однак, тісні міжособистісні стосунки, так само визначають значну частину стресів і позитивних моментів у старості.

Задоволеність шлюбом, а також стосунки з дітьми і онуками найчастіше змінюються в постбатьківський період життя людини. Для більшості дорослих в цей період життя завершується виконання прямих батьківських обов'язків. Досить часто літні подружні пари відчувають більшу задоволеність своїм шлюбом після того, як діти залишають батьківський дім. Особливо це стосується людей, для яких шлюб є емоційним центром життя. Шлюб в цей період приносить їм спокій, емоційну підтримку та близькість. Щасливе подружнє життя, яке триває до старості, як правило, характеризується рівноправністю і згуртованістю стосунків.

Люди похилого віку відчувають необхідність посильної допомоги своїм дітям та онукам, хоч і турбуються про те, щоб не втручатися в їх життя надто часто. Окрім порад (бажаних чи небажаних), батьки часто надають своїм дорослим дітям фінансову допомогу, доглядають онуків.

Роль бабусі та дідуся вважається однією з найприємніших в похилому віці. Дослідження показують, що дідусі та бабусі часто утворюють міцні дружні зв'язки зі своїми онуками. Ці зв'язки формуються в процесі регулярного спілкування і створюють основу для любові і близьких стосунків.

Прабабусі та прадіди також отримують задоволення від власної ролі і надають їй емоційної значення. Дана роль може дати людини відчуття особистого і сімейного оновлення, відкрити нові аспекти життя, стати ознакою власного довголіття. Таким чином, прадід і прабабуся можуть отримати особливий статус у сім'ї.

Варто зазначити, що значення сімейних зв'язків у сучасних умовах знизилося, а самі вони дещо змінилися за останні десятиліття. Збільшення кількості розлучень і повторних шлюбів ускладнило структуру сімейних стосунків. Тому не дивно, що дідусі та бабусі найчастіше стверджують існування тісніших зв'язків з онуками в ситуаціях, коли їх власна доросла дитина є опікуном. Деякі бабусі та дідусі відчувають особливе значення своєї ролі, підтримуючи стабільність та моральні орієнтири в період руйнування сімейних стосунків.

В період старості перед людиною постає проблема втрати близьких членів сім'ї. Ця подія викликає глибоке почуття горя, переживаючи її людина потребує тривалого періоду адаптації до нових умов життя. В той же час вона отримує новий статус вдови чи вдівця. Для багатьох людей цей перехід надзвичайно складний, пов'язаний із серйозними змінами повсякденного способу життя та підвищеним ризиком соціальної ізоляції. Однак, певна частина літніх людей після смерті шлюбного партнера отримує можливість знову повноцінно контролювати власне життя, особливо коли раніше їм доводилося піклуватися про хворого чоловіка чи дружину.

Дослідження показують, що кількість повторних шлюбів жінок після смерті партнера значно менша, ніж у чоловіків. У деяких жінок, ще в період зрілого дорослого віку спостерігаються патологічні тривожні стани, пов'язані зі страхом залишитися вдовою в ситуаціях, коли чоловік старший за віком.

Якщо овдовіла людина живе самотньою, перед нею постає значна кількість практичних і психологічних проблем. Вона повинна самостійно вести господарство, підтримувати соціальні контакти і приймати фінансові рішення. Деякі люди легко справляються з цими завданнями, інші мають значні труднощі, якщо раніше ці обов'язки виконував партнер.

Вдовам та вдівцям доступні певні потенційні системи підтримки: сім'я, друзі, колеги, знайомі тощо. Дорослі діти часто повертаються в батьківський дім, якщо батькам потрібна допомога. І матері, й батьки приймають допомогу своїх дітей, особливо якщо її пропонують доньки. Після смерті одного з подружніх партнерів збільшується кількість контактів між родичами, підвищується рівень взаємодопомоги, яскравіше виявляються сімейні обов'язки. Стосунки між вдівцями та дітьми, стають тіснішими на початкових етапах (після смерті одного з партнерів), але з часом можуть порушуватися. Зв'язок між матір'ю та дітьми, як правило, залишається стабільним, зберігається взаємодопомога та фінансова підтримка. Стосунки батька та дітей менш передбачувані і можуть погіршитися, оскільки дуже часто саме дружина є берегинею сімейних стосунків.

Соціальне життя вдів, як правило, більш динамічне, оскільки саме жінки, зазвичай, підтримують інтенсивні контакти з членами своєї родини і друзями. Таким чином, вдівці частіше опиняються в ізоляції і переривають раніше встановлені контакти. Окрім того, після тяжкої втрати у вдівця можуть з'являтися сексуальні проблеми. Спроби відновити сексуальні стосунки можуть викликати у чоловіка сильне почуття провини (особливо, коли дружина померла після тривалої хвороби) і призводити до імпотенції, яка отримала назву імпотенція вдівця.

Таким чином, способи пристосування до овдовілого життя відрізняються у чоловіків та жінок. У Нідерландах були проведені дослідження, в яких брали участь самотні чоловіки та жінки, що овдовіли 3-5 років тому. Результати показали, що вдівці, зазвичай, мали високі прибутки, рівень освіти, менше проблем із здоров'ям та більшу кількість партнерських стосунків, ніж жінки. Однак, вони мали більше проблем, пов'язаних з емоційною сферою. Вдови мали менше таких проблем, оскільки вони ефективніше використовували систему соціальної підтримки: мали тісні контакти з близькими подругами, дітьми та сусідами. Найбільш самотніми були вдови, які не мали дітей і раптово втратили чоловіка.

В старості багато людей розбудовують ближчі стосунки зі своїми братами та сестрами. Вони можуть жити разом, підтримувати одне одного в кризові періоди життя, під час хвороб. Брати та сестри можуть ділитися численними спогадами, що допомагає їм зберегти цілісність "Его". В деяких випадках вони об'єднують свої зусилля по догляду за хворими батьками. Зв'язок з братами та сестрами допомагає вдовам відновити емоційну рівновагу після смерті чоловіка. Дослідження показують, що міра підтримки, яку отримує вдова від сестер та братів, визначається низкою чинників: стать і сімейний стан найближчих родичів, близькість стосунків з ними та власними дітьми. В деяких випадках найбільш продуктивні стосунки встановлюються між вдовою та її заміжніми сестрами. Звичайно не завжди стосунки між братами та сестрами є позитивними, однак, вони є важливою частиною соціальних зв'язків літніх людей. Такі сімейні стосунки особливо важливі для людей похилого віку, які потребують допомоги, але не мають дітей.

Дружба також забезпечує життєву стабільність і приносить задоволення літнім людям. Порівняльні дослідження сімейних та дружніх стосунків допомогли виявити низку значущих відмінностей. Більшість людей похилого віку сприймають родинні стосунки як постійні та стабільні. Ми можемо попросити родича взяти на себе довгострокові обов'язки, але не можемо вимагати цього у друзів. Друзі можуть надати оперативну допомогу, наприклад, у випадку раптової хвороби, але більш масштабну відповідальність можливо покладати тільки на родичів. Надзвичайно важливе значення має дружба для людей похилого віку, які не мають братів і сестер. Дружба є важливим аспектом соціальної підтримки людей похилого віку, які живуть у притулках.

В старості людина чітко усвідомлює цінність і мінливість людського життя і починає приділяти значну увагу тривалим стосункам з членами сім'ї та друзями, намагається зробити ці стосунки більш емоційно близькими.

Доведено, що кількість соціальних контактів зменшується в похилому віці. Однак, найближчі стосунки зберігаються, їх інтенсивність не зменшується з віком. Зниження динаміки соціальних зв'язків в старості пояснюється зменшенням кількості знайомств. Люди похилого віку зосереджуються на підтримці значущих контактів, ігноруючи нові знайомства. В старості загострюється відчуття плинності часу, яке надає емоційності бі-складнішого характеру. Так, наприклад, кожна зустріч з близьким другом сприймається як одна з останніх можливостей побути разом. Складне поєднання печалі та радості, яке формується в результаті усвідомлення плинності часу, дозволяє людям похилого віку стверджувати, що їх життя ніколи не було таким щасливим, як в ці роки.