Диференціальна психологія - Палій А.А. - Функціонально-рівневий підхід до розуміння інтелекту

У дослідженні природи і суті представники цього підходу послуговувалися структурно-рівневою теорією інтелекту і теорією функціональної організації пізнавальних процесів.

Розробник структурно-рівневої теорії Б. Ананьєв вважав, що інтелект - складна розумова діяльність, єдність пізнавальних функцій різного рівня, ефект між-функціональних зв'язків основних пізнавальних функцій. Емпірично було досліджено психомоторику, увагу, пам'ять, мислення як пізнавальні функції і компоненти інтелектуальної системи.

Структуру інтелекту описували на основі виявлення за допомогою кореляційного та факторного аналізу характеру зв'язків між різними властивостями окремої пізнавальної функції - обсягом, розподілом, переключенням, вибірковістю і стійкістю уваги (внутріфункціо-нальні зв'язки) і між пізнавальними функціями різного рівня - увагою і пам'яттю, пам'яттю і мисленням тощо (міжфункціональні зв'язки). Дослідники дійшли висновку, що загальна спрямованість інтелектуального розвитку залежно від віку характеризується єдністю процесів когнітивної диференціації (посиленням вираженості властивостей окремих пізнавальних функцій) і когнітивної інтегрованості (посиленням міжфункціональних зв'язків між пізнавальними функціями різного рівня), що задають архітектоніку цілісної структури інтелекту.

Було доведено залежність зміни характеру внутрішньо- і міжфункціональних зв'язків від віку:

1) у 18-25 років інтеркореляційні зв'язки між показниками уваги й мислення становлять 14,1%, у віці 26-33 років - 86%. Зв'язки з вербально-логічним мисленням ще сильніші - 9,7 і 90% відповідно;

2) у структурі інтелекту спостерігається тенденція до збільшення кількості та величини кореляційних зв'язків між різними властивостями однієї пізнавальної функції і між пізнавальними функціями різних рівнів. Цей факт було проінтерпретовано як прояв ефекту інтеграції різних форм інтелектуальної активності і показник становлення цілісної структури інтелекту (у контексті ідеї "загального інтелекту") на етапі дорослості;

3) з часом співвідношення основних компонентів у структурі інтелекту змінюється: у 18-25 років найбільшим, за даними кореляційного аналізу, є показник довготривалої пам'яті, за ним - показник словесно-логічного мислення; у 26-35 років на перше місце виходять показники словесно-логічного мислення, за ними - уваги, потім - довготривалої пам'яті.

На єдності теорії інтелекту і теорії особистості наголошував Б. Ананьєв. На його погляд, потреби, інтереси, установки та інші особистісні якості визначають активність інтелекту, а характерологічні властивості особистості і структура мотивів залежать від об'єктивності її ставлення до дійсності, досвіду і загального розвитку інтелекту.

Теорію функціональної організації пізнавальних процесів розробив Б. Величковський, який пропонував опис інтелекту як ієрархії пізнавальних процесів, що охоплює шість рівнів пізнавального відображення. Нижні "поверхи" інтелекту стосуються регулювання рухів у предметному середовищі, починаючи від найпростіших рухових реакцій і локалізації об'єктів (рівні А і В) аж до розгорнених предметних дій в умовах побудови предметного образу ситуації (рівні С і П). Для розуміння природи інтелекту найважливіші два вищі "поверхи" - вищі символічні координації, що відповідають за уявлення і зберігання знань (рівень £), і стратегії перетворення знань (рівень F).

Рівень Е представлений концептуальними структурами (наочно-типовими образами об'єктів - первинних понять, за І. Хоффманом, або фокус-прикладів, за Дж. Брунером) і когнітивними схемами (узагальненими, стереотипними уявленнями про різні предметні галузі - фрейми і сценарії). Рівень - уявлень - процедурами зміни наявного знання у вигляді операцій уяви, пропозиційних операцій, метаоператорів типу "якщо, то...", "припустимо, що..." і т. д. Завдяки цим процедурам створюються умови для породження нових смислових контекстів (ментальних просторів), які можуть заповнюватися новими дійовими особами та об'єктами, видозмінюватися, набуваючи гіпотетичного характеру.

За Б. Величковським, відчуття пов'язані з роботою трьох базових рівнів (А, В і С), сприйняття - двох (С і В), пам'ять і мислення - трьох (В, Е, Р), уява і розуміння - двох (ЕіР),& увага є результатом керівного впливу рівня .Р на Е і на О.

Теорія функціональної організації пізнавальних процесів заперечує наявність загального фактора інтелекту. Б. Величковський вважав, що кожний пізнавальний рівень формується та існує згідно з особливими законами за відсутності "верхніх" або "нижніх" централізованих впливів (гетерархічний (поліфонічний) принцип координації).

Можливо, пізнавальні процеси (сприйняття, пам'ять, логічне мислення тощо) - лише умовні терміни, які використовували на певному етапі розвитку психології пізнання. Однак є підстави вважати, що інтелект забезпечує актуалізацію і координацію пізнавальних процесів під час побудови пізнавального образу.