Експериментальна психологія - Максименко С.Д. - 1.5. Теорії. Компоненти теоретичного знання

На підставі виявлення законів формулюються узагальнення більш широкого типу, які отримали назву "теорія". Розглянемо, що розуміється під науковою теорією. Метою наукового дослідження є не тільки виявлення множинності простих закономірностей та узагальнення їх у вигляді законів, а й пошук закономірностей, які узагальнюють чи об'єднують декілька законів. Коли такі загальні закономірності розкриваються ученим, він формулює теорію.

Наукові теорії — це систематично взаємопов'язаний набір законів, які дають узагальнену характеристику якогось обмеженого діапазону явищ. "Хороша" теорія виконує дві основні функції:

шляхом інтегрування великого обсягу інформації, яка попередньо була сформульована в формі ізольованих законів, теорія робить внесок у змістовність і універсальність наукового знання і сприяє більш глибокому розумінню предмета дослідження;

теорія продуктивна у тому сенсі, що відкриває нові шляхи для подальших досліджень і може бути використана для формулювання нових емпіричних гіпотез.

Слід підкреслити, що висновки, які робляться шляхом перевірки нових гіпотез, можуть, у свою чергу, використовуватися для обґрунтування, модифікації та спростування елементів первинної теорії. Отже, теорія ніколи не є статичною, вона динамічна і може уточнюватись або змінюватись. У певному сенсі це призводить до дещо парадоксального висновку: щоб бути корисною і "хорошою", теорія має бути доступною для спростування.

Теорію визначають як внутрішньо несуперечливу систему знань про частину реальності, що складає предмет теорії. Елементи теорії логічно залежать один від одного, а її зміст виводиться за допомогою певних правил з деякої вихідної множинності суджень і понять, які складають базис теорії.

Існує багато форм фіксації теоретичного знання: закони, класифікації, типології, моделі, схеми, гіпотези. Теорія виступає в якості вищої форми наукового знання і включає такі основні елементи:

вихідну емпіричну основу, тобто факти, емпіричні закономірності;

базис — множинність умовних припущень (аксіом, постулатів, гіпотез), які описують ідеалізований об'єкт теорії;

логіку теорії, множинність правил логічного висновку, які допустимі в межах теорії;

множинність виведених з теорії тверджень, які відображають основні теоретичні знання.

Компоненти теоретичного знання мають різне походження. Емпіричні основи теорії виводяться з результатів інтерпретації даних експерименту і спостережень, а правила логічного висновку є похідними від метатеорії. Постулати і припущення — це наслідок раціонального опрацювання продуктів інтуїції, які не можна звести тільки до емпіричних даних. Скоріше постулати слугують для пояснення емпіричних основ теорії.

Ідеалізованим об'єктом теорії є знакова символічна модель частини реальності, а закони, що формуються у межах теорії, фактично описують не реальність, а її ідеалізований об'єкт.

Вірогідність корисності і адекватності теоретизування в науці залежить безпосередньо від того, наскільки чітко сформульовані існуючі твердження про вихідні закономірні зв'язки, і, звичайно, від складності явища, яке вивчається.

Теорії класифікують за рівнями складності, виділяючи теорії різного рівня узагальненості.

В методології наукового пізнання склалися уявлення про теорії верхнього. середнього та нижнього рівнів. Як стверджує автор російського підручника "Експериментальна психологія. Теорія і методи" Т. Корнілова [29], теорії нижнього рівня передбачають використання пояснювальних схем, в яких поняття максимально навантажені емпірично. В якості прикладу теорій нижнього рівня вона наводить аналіз динаміки малих груп у соціальній психології.

При існуючій різноманітності підходів і дискусій відносно того, чи належать до малих груп діади, різниця гіпотетичних конструктів в описанні емпіричних закономірностей не викликає сумніву. Отже, емпірична навантаженість понять, що використовуються для описання динаміки малих груп, дає підстави віднести цю теорію до групи теорій нижнього рівня.

На думку Т. Корнілової, теорії середнього рівня не прямо співвідносять загальні чи універсальні постулати відносно психологічних законів з емпіричними даними. Вони дозволяють висувати гіпотетично обмірковані висновки, які доступні емпіричній перевірці і представлені у вигляді експериментальних гіпотез. В якості прикладу теорії середнього рівня автор наводить теорію поля Курта Левіна. Курт Левін на своїх лекціях демонстрував студентам фільм, в якому дівчинка Ханна намагалася одночасно сісти на камінь і роздивитися його детальніше [29]. Дві квазіпотреби спрямовували її поведінку: бажання сісти на камінь і прагнення не випустити його з поля зору. В результаті вона крутилася навколо каменя, що для слухачів лекції було наглядною демонстрацією явища боротьби мотивів. Конструкти квазіпотреб і систем напружень в психологічному полі свідчили про множинність емпіричних закономірностей, у тому числі не доступних безпосередньому сприйманню, наприклад ефект Б. Зейгарник (ефект найкращого запам'ятовування перерваних дій) [25].

Проте узагальнення теоретичного плану і в цьому випадку передбачали чіткий перехід до емпіричної організації дослідження: створенню умов для виявлення закономірностей регуляції психічних процесів і поведінки людини з боку передбачуваних квазіпотреб, які формуються у психологічному полі. Термін "психологічне поле", в свою чергу, слугував представленню гіпотетичного конструкту, що конкретизував формулу Курта Левіна відносно поведінки як функції особистості і середовища.

На думку Т. Корнілової, теорії верхнього рівня відрізняються від теорій більш низьких рівнів з точки зору ставлення їх авторів до емпіричного підкріплення. З них, якщо використовувати термінологію Хольцкампа, неможливо безпосередньо вивести "емпірично навантажені" гіпотези, які б підлягали емпіричній перевірці. Іншими словами, теорії вищого рівня узагальненості не можуть бути основою для тверджень про емпіричні залежності як такі, що можна передбачати на підставі певних свідчень. Ці теорії зазвичай є методологічним базисом тих чи інших психологічних шкіл, у той час як самі по собі пізнавальні установки і методологічні основи цих теорій не піддаються експериментальній перевірці. Поняття, які використовуються в теоріях вищого рівня, мають статус категорій, тобто максимальний рівень узагальненості.

Теорії вищого рівня передбачають розробку інших теорій, співвіднесеність яких з їх емпіричним базисом задається системою психологічних понять, що піддаються наступній операціоналізації для емпіричної перевірки тверджень про ті чи інші закономірності. В психології, як вважає Т. Корнілова, теорій верхнього рівня можна віднести теорію діяльності О. Леонтьєва [35]. Співвіднесення понять дія та діяльність, ціль та мотив, яке запропоноване в цій теорії, є специфічним, тобто структурні зв'язки між поняттями дають інше їх наповнення, ніж, наприклад, в теорії діяльності С. Рубінштейна [55], що базується на тій самій методології.

З точки зору американських авторів підручників з експериментальної психології, розрізнення теорій за їх рівнями має здійснюватися з використанням інших критеріїв, ніж ті, які ми щойно розглянули, посилаючись на російський підручник. Так, вони стверджують, що рівень корисності теоретизування в науці безпосередньо залежить від того, наскільки чітко в ньому відображаються існуючі закономірні зв'язки і складність феномену, для вивчення якого вони були сформульовані. Ці автори вважають, зокрема, що значна частина теоретизування 3. Фрейда і К. Юнга у сфері особистості містить багато абстрактних понять, але дуже незначну кількість закономірних співвідношень між цими поняттями. Тому вони вважають, що ці теорії слід віднести до теорій нижчого рівня. Вони також стверджують, що більшість з них характеризується неспроможністю слугувати основою для продукування емпіричних наукових даних на підтримку основних пропозицій цих теорій. Наприклад, дуже мало даних свідчить про важливість едіпового комплексу як ознаки вікової кризи в становленні особистості, і основна проблема у даному випадку пов'язана з відсутності чіткого операційного визначення цього поняття. Оскільки фрейдистські і неофрейдистські теорії особистості мають тенденцію до уникнення операціоналізації, їх вплив на сучасні психологічні дослідження, на думку американських авторів [68], є мінімальним.

До теорій вищого рівня автори цього підручника відносять такі теорії, які характеризуються тим, що явище, яке вивчається:

включає велику кількість простих законів і пов'язаних з ними змінних; 2) ці закони і змінні можуть бути інтегровані у систему

шляхом використання абстрактних понять і принципів. На їхню думку, одним з найкращих прикладів теорії вищого рівня в психології може бути теорія Халла-Спенса, у якій зроблена спроба об'єднати цілу низку окремих законів класичного та інструментального обумовлення шляхом введення певних абстрактних постулатів і підсумовуючих узагальнень. Як бачимо, існують різні погляди на проблему рівнів теорії, тому розглянемо детальніше аргументацію щодо можливості віднесення теорії Халла-Спенса до теорій вищого рівня.