Експериментальна психологія - Максименко С.Д. - 4.3.2. Методи контролю побічних змінних, не пов'язані з плануванням експерименту

Вище ми розглянули методи контролю побічної варіативності, які можна забезпечити у межах плану експерименту. Проте існують "позапланові" методичні прийоми, що дозволяють запобігти небажаним побічним змінним або підтримати їх на постійному рівні. В англомовних підручниках з експериментальної психології для розрізнення зазначених груп методів контролю використовують терміни "Design control"— методи контролю, які забезпечуються планом експерименту і "Non-design control" — "позапланові" методи контролю побічних змінних.

Елімінація

Деякі побічні змінні можна повністю усунути. Наприклад, якщо дослідник вважає, що зовнішні шуми можуть впливати на результати дослідження, його можна провести в звукоізольованому приміщенні.

Інші побічні змінні, такі як упередженість експериментатора, або реактивні ефекти, що виникають у досліджуваних, можна подолати або значно зменшити за допомогою дезінформації — повідомлення мети дослідження, яка не відповідає істинній. Вважається, що краще дезінформувати досліджуваних, ніж зовсім не повідомляти про мету експерименту, оскільки в такому випадку його учасники намагатимуться розібратися самостійно, що створює перешкоди для виявлення особливостей тих психічних явищ, які досліджуються, через зміну мотивації досліджуваних.

Іноді використовується маскування експериментального впливу — "сліпий метод" — введення незалежної змінної не експериментатором, а іншою особою, яка не знайома з гіпотезою експерименту. У дослідженнях, проведених із застосуванням "сліпого методу", досліджувані можуть навіть і не підозрювати, що вони є учасниками експерименту і отримують певний експериментальний вплив. Паралельно з цим методом застосовується також метод плацебо, коли досліджувані вважають, що отримують певний експериментальний вплив, а насправді його немає.

Для уникнення артефактів (небажаних, незапланованих результатів) в експерименті, породжених як очікуванням досліджуваних, так і певного упередженістю експериментатора, застосовують "подвійний сліпий метод", який полягає в тому, що ані експериментатор, ані досліджувані не знають, яка група є експериментальною, яка контрольною і якою є гіпотеза експерименту.

Дослідники користуються "подвійним сліпим методом", щоб проконтролювати побічні ефекти з боку експериментатора при оцінюванні результатів виконання експериментальних завдань.

Враховуючи етичні вимоги щодо психологічних досліджень, головною серед яких є повага до гідності досліджуваного, необхідність не завдати шкоди його психічному здоров'ю, самооцінці, моральним ідеалам, дослідники повинні дуже обережно поводитись у ситуаціях, що стосуються дезінформації учасників експерименту. Зрозуміло, що в багатьох випадках експериментальні дослідження неможливо провести, якщо досліджуваний знає гіпотезу дослідження і навіть сам факт, що він є об'єктом дослідження. У кодексах етики психологічних асоціацій багатьох країн світу існує вимога у разі необхідності вдатися при проведенні наукових досліджень до дезінформації погоджувати це з комісією з етики відповідної психологічної асоціації. Учасники експериментів з дезінформацією повинні отримати постекспериментальну емоційну підтримку у спеціальному інтерв'ю (дебрифінгу). Дослідник повинен пояснити, для чого була необхідна дезінформацію.

До прийому дезінформації зазвичай звертаються соціальні психологи, яким необхідно вивчати спонтанні реакції людей на різні соціальні ситуації.

Наприклад, в одному з відомих досліджень, проведеному Латане і Родіним (1969 [94]), досліджуваних дезінформували, оголосивши їм, що вони беруть участь у дослідженні ставлення до певного соціального явища і запропонувавши заповнити відповідну анкету у сусідньому приміщенні був інсценований нещасний випадок, при якому "потерпілий" (помічник дослідника) голосно благав допомоги. Дослідники хотіли прослідкувати, чи відгукнуться їх досліджувані на цей випадок, через який час вони це зроблять, чи вплине на їх готовність виявити альтруїстичну поведінку кількість осіб, що знаходились поряд з ними у приміщенні, та тип відносин між людьми, які знаходились поруч (друзі чи знайомі). Результати експерименту продемонстрували, що досліджувані реагували швидко тільки тоді, коли поряд з ними був ще хтось або кілька людей, з якими вони були знайомі.

Якби досліджувані знали мету експерименту, його результати втратили б наукову цінність.

Інколи необхідність дезінформації можна компенсувати, застосувавши прийом "включеного експериментування". Наприклад, дослідники Левковітц, Блейк і Моутон [95] спостерігали за допомогою такого методу, в яких випадках пішоходи порушують правила дорожнього руху, а в яких дотримуються їх. Помічник експериментатора задавав приклад порушення правил пішохідного руху, будучи одягнутий так, щоб мати вигляд або респектабельної людини, або людини низького соціального статусу. У цьому випадку методом "включеного експериментування" вдалося зібрати цікаву інформацію щодо ставлення до ознак соціального статусу, не дезінформуючи учасників польового експерименту і не порушуючи їх прав. Хоча й тут виникають етичні проблеми, бо мало місце приховане маніпулювання поведінкою сторонніх людей, яке спричинило їм певні збитки. Ось чому подібні методи викликають сумніви щодо їх доцільності. В історії експериментальної психології відомі дискусії з приводу порушення етичних норм при проведенні психологічних експериментів, наприклад Д. Мілграмом [99], які викликали осуд.

Серед інших прийомів контролю побічних змінних варто згадати прийом підтримування постійного рівня побічної змінної, яку не можливо усунути. Він забезпечує присутність на всіх етапах експериментування, в усіх групах і при всіх рівнях експериментальних випробувань, що нейтралізує певним чином її вплив за рахунок підтримування постійного рівня інтенсивності (чи характеру виявлення) цієї змінної.

Щоб запобігти можливим помилкам при вимірюванні залежної змінної, рекомендують використовувати різноманітні засоби (зокрема, інструментальні). Якщо помилки, зумовлені можливою упередженістю дослідника, в експериментах використовують структуровані процедури реєстрації результатів спостережень, до яких додаються інструкції щодо їх категоризації. В якості прикладів наведемо схему спостереження за динамікою групової дискусії Бейлза, процедуру ведення "щоденників самоспостережень за емоціями", збирання та категоризацію інформації, яка характеризує розвиток так званої "дискурсивної особистості" шляхом аналізу її "Я-текстів" і т. ін.

Ефективним засобом запобігання побічної варіативності є множинні спостереження, тобто збирання даних щодо ефекту експериментального впливу декілька разів з усередненням отриманих результатів.

У класичному емпіричному дослідженні поширена практика отримання інформації щодо ефекту однотипних експериментальних впливів в різних умовах. Вона активно застосовується, зокрема, в експериментах з невеликою кількістю досліджуваних або навіть з одним.