Експериментальна психологія - Максименко С.Д. - 5.8. Факторні експериментальні плани

Міркування щодо вибору факторного плану

Якщо експериментальний план передбачає врахування більш ніж однієї незалежної змінної, якою може маніпулювати експериментатор, такий план називають факторним.

Дослідники керуються різними міркуваннями, обираючи факторні експериментальні плани. їх можна упорядкувати навколо наступних трьох категорій.

Необхідність перевірки специфічних теорій або складних гіпотез відносно взаємозв'язків між змінними, які називають комплексними або комбінованими.

Прагнення підвищити рівень узагальненості висновків шляхом встановлення специфічних особистісних чинників та ситуаційних (концептуальних) факторів, що зумовлюють зміни у поведінці досліджуваних або виявленні інших психічних феноменів.

Необхідність вивчення впливу конкретних побічних змінних на результати дослідження шляхом надання їм статусу додаткових незалежних змінних.

В одному з підручників американських авторів [68], присвячених експериментальним методам в психології, наводяться такі приклади реальних факторних досліджень, які наочно ілюструють різні міркування, що спонукають дослідників віддавати перевагу саме факторним експериментам.

Наприклад, в одному з класичних і широко відомих експериментів, присвячених вивченню чинників агресивної поведінки, його автори Берковіць і Лe Паж [72] висунули гіпотезу, що навіть присутність у полі зору досліджуваних суб'єктів агресивного стимулу (такого як пістолет) може спонукати індивідів, схильних до агресивної поведінки, поводитися агресивно. Це була комплексна гіпотеза, що передбачала перевірку внеску в спричинення агресивної поведінки двох факторів — схильності до агресивних виявлень і присутності (або відсутності) в полі зору індивіда агресивного стимулу. Дослідники мали встановити, чи існує взаємодія між наявністю агресивного стимулу і вірогідністю виявлення агресивної поведінки у осіб, схильних до агресії.

Спочатку автори дослідження маніпулювали схильністю до агресивної поведінки шляхом варіювання кількості електрошоків, які досліджувані суб'єкти отримували від помічника експериментатора. Це маніпулювання базувалося на припущенні, що суб'єкти, які отримали багато неприємних електрошоків від помічника експериментатора, були більш схильні до виявлення агресії, ніж суб'єкти, що отримали лише декілька електрошоків. Потім була надана можливість "помститися" їм (за допомогою електрошоків) у ситуації, коли в лабораторії, де проводився експеримент, на сусідньому столі лежала або тенісна ракетка (неагресивний стимул), або пістолет (агресивний стимул). Результати експерименту дозволили встановити, що суб'єкти, схильні до агресії (тобто більше роздратовані помічником експериментатора), спричиняли більшу кількість тривалих електрошоків у ситуації, коли в кімнаті знаходився пістолет, ніж коли поряд на столі вони бачили тенісну ракетку.

Ми вже зазначали, що експерименти із застосуванням больових стимулів були засуджені психологами різних країн, проте вони увійшли в підручники з експериментальної психології і використовуються як зразки для ілюстрації деяких унікальних дослідницьких феноменів, як наведений вище приклад підсвідомого впливу на виявлення агресивної поведінки знаряддя агресії, яке знаходиться поряд.

Для ілюстрації ще одного критерію вибору факторних планів наведемо дослідження з галузі соціальної психології, метою якого було з'ясування суперечливих даних щодо впливу скупченості на поведінку людини.

Деякі дослідники повідомляли раніше про свої спостереження відносно того, що в оточенні великої кількості людей індивіду гірше впоратися із завданням, ніж за інших умов, в той час як інші дослідники встановили протилежний ефект. У кожному із згаданих досліджень поняття "скупченості" операційно визначалося як "щільність групи" (кількість суб'єктів у певному просторі, наприклад, в одній кімнаті).

Цією змінною маніпулювали шляхом зміни кількості людей, що працювали в одній кімнаті в діапазоні "декілька— багато". Дослідник Хеллер і його колеги [90] висловили припущення, що розбіжності у попередніх результатах були зумовлені неточним операційним визначенням незалежної змінної "скупченість" як "щільність групи". Вони зазначали, що скупченість це комплексний феномен, який включає як кількість суб'єктів у даному просторі, так і фізичну їх взаємодію. Була висунута гіпотеза, що якість діяльності у приміщеннях з великою кількістю суб'єктів знижуватиметься тільки у випадках, якщо їм необхідно фізично взаємодіяти один з одним. У проведеному ними дослідженні перевірялася гіпотеза про вплив на якість діяльності групи досліджуваних (яким пропонувалося сортувати за тематикою і нумерувати брошури) у чотирьох різних експериментальних умовах:

низької щільності групи (тобто невеликої кількості людей, що працювали в одному приміщенні) і відсутності фізичної взаємодії між суб'єктами;

низької щільності групи і необхідності фізичної взаємодії;

високої щільності групи і відсутності фізичної взаємодії;

високої щільності і необхідності фізичної взаємодії.

Дослідники повинні маніпулювати "щільністю групи" шляхом варіювання кількості суб'єктів у кімнаті, а "фізичною взаємодією" — шляхом різного розміщення матеріалів, необхідних для сортування брошур.

Суб'єкти в умовах відсутності необхідності фізичних контактів сиділи за столом з усіма необхідними для ознайомлення матеріалами. Суб'єкти ж в умовах необхідності фізичних контактів змушені були збирати необхідні їм матеріали з різних столів і завдяки цьому втручатися у роботу інших суб'єктів. Результати підтвердили гіпотезу, що ефективність діяльності була більш низькою за умов високої щільності групи і необхідності фізичних контактів. Таким чином, це дослідження допомогло уточнити результати попередніх досліджень і підвищити рівень узагальненості зроблених під час їх проведення висновків щодо впливу на ефективність діяльності кількості людей, які працюють разом в одному приміщенні.

Для ілюстрації ще однієї категорії міркувань щодо доцільності застосування факторних планів експерименту, а саме необхідності вивчення впливу декількох незалежних змінних на одну залежну, наведемо приклад класичного експерименту Еша [69], присвяченого вивченню явища "конформності". Еш пред'являв групі досліджуваних (серед яких були і його помічники) для порівняння з еталоном декілька ліній, які сприймалися як еквівалентні за довжиною еталонній лінії. Після декількох спроб встановити довжину ліній у порівнянні з еталонною, які робилися почергово учасниками експерименту (з наданням відповідей в усній формі), помічники експериментатора, які завжди реагували раніше суб'єкта, рівень конформності якого перевірявся, починали одноголосно давати неправильні відповіді.

Перевірялось, за яких умов суб'єкт спостереження починав давати неправильні відповіді під тиском групи або залишався незалежним і давав правильну відповідь. Оскільки раніше були отримані дані про те, чому жінки більше схильні до конформності у поведінці, ніж чоловіки, стать досліджуваного була введена в умови розглянутого вище експерименту як додаткова незалежна змінна.

Проте якщо для порівняння з еталоном пред'являлись предмети, якими частіше користуються жінки (наприклад, парасолька), або чоловіки (наприклад, сигара), конформність чоловіків і жінок виявлялась інакше, ніж при реакції на "нейтральні" об'єкти (як у класичному варіанті експерименту Еша з порівнянням довжини ліній).