Експериментальна психологія - Максименко С.Д. - Планування кореляційного дослідження.

План кореляційного дослідження є різновидом квазіекспери- ментального плану за відсутності впливу незалежної змінної на залежну. У кореляційному дослідженні всі вимірювані змінні є залежними, а фактором, який визначає цю залежність, може бути одна з змінних або прихована, не вимірювана змінна. Кореляційне дослідження розбивається на серію залежних одне від одного вимірювань в групі досліджуваних.

Розрізняють просте та порівняльне кореляційні дослідження. У першому випадку група досліджуваних є однорідною, у другому ми маємо декілька рандомізованих груп, які відрізняються одним чи кількома певними критеріями. У загальному вигляді план такого кореляційного дослідження можна описати за допомогою матриці РхО. Результатами такого дослідження є матриця кореляцій. Опрацювання даних можна проводити, порівнюючи рядки вихідної матриці або стовпці. Корелюючи рядки, ми співставляємо досліджуваних один з одним. Кореляція інтерпретується як коефіцієнт подібності чи розбіжності людей.

Цілком зрозуміло, що R кореляції можна вичисляти лише у випадку, якщо дані приведено до однієї шкальної розмірності за допомогою так званих z-перетворень.

Z=Xi-X/σ

Корелюючи між собою стовпці, ми перевіряємо гіпотезу про статистичний зв'язок вимірюваних змінних. У цьому випадку їх розмірність не має ніякого значення. Таке дослідження називають структурним, оскільки в результаті його ми отримуємо матрицю кореляцій змінних, яка виявляє структуру зв'язків між ними [21, с. 142].

У дослідницькій практиці досить часто виникає потреба виявити часові кореляційні параметри або ж виокремити зміни структури кореляції параметрів з часом. Прикладом таких досліджень є так звані лонгітюдні дослідження. План такого дослідження — це серія окремих вимірювань однієї чи декількох змінних через певні проміжки часу. Лонгітюдне дослідження є проміжним варіантом між квазіекспериментом і кореляційним дослідженням. Оскільки час інтерпретується дослідником як незалежна змінна, яка визначає рівень значущості залежних змін, повний план кореляційного дослідження представляє собою паралелепіпед RхОхRхО, грані якого позначаються як досліджувані операції і часові етапи.

Результати дослідження можна аналізувати по-різному. Крім обчислювань R і О кореляцій з'являється можливість порівняти матриці R х О, отримані у різні періоди часу шляхом підрахунку двомірної кореляції.

Основні типи планів кореляційних досліджень упорядковано В. Дружиніним у такий спосіб (наводимо їх у перекладі на українську мову В. Горбуновою [19, с. 28]).

Порівняння двох груп — передбачає встановлення зв'язку вимірювання тієї чи іншої якості, стану тощо представників двох груп. Скажімо, відмінність реакції на критичну ситуацію чоловіків та жінок або рівень успішності студентів.

Типи кореляційних досліджень та їх характеристика

У Дніпропетровському національному університеті проводилось кореляційне дослідження кроскультурного характеру за участі однієї із груп студентів, які навчались протягом року в американському університеті, групи студентів, які продовжували навчання в Україні. У студентів вимірювався до початку навчання та через рік після повернення кореляційний зв'язок між показниками таких психологічних ознак: колективізм, індивідуалізм, дистанція влади, толерантність до невизначеності, маскулінність і фемінінність. За цими ознаками, запропонованими Хофстедом, встановлюються розбіжності між представниками різних культур. Було встановлено, що кореляційні зв'язки на початку та наприкінці навчання змінилися під впливом іншої культури.

Поширеним є також багатовимірне кореляційне дослідження, за методологією якого порівнюються результати психологічного дослідження виміру тієї чи іншої якості, стану тощо представників кількох, скажімо, трьох чи більше груп. Наприклад, порівнюється реакція на ситуацію невдачі дітей різного віку.

Популярним є також структурне кореляційне дослідження, коли досліджується відмінність у рівні значимих кореляційних залежностей між показниками представників різних груп. Наприклад, виявлення спільних особистісних рис у батька, матері, дітей різної статі.

Лонгітюдне кореляційне дослідження за схемою часових серій проводиться, якщо дослідника цікавлять особливості динаміки кореляційного зв'язку між явищами протягом певного часу. Прикладом може бути вивчення залежної змінної— шкільної тривожності від рівня успішності виконання навчальних завдань.

Розглянемо детально конкретні ситуації, в яких застосовуються різні типи кореляційного дослідження. Скажімо, за схемою порівняння двох груп встановлюються подібності чи розбіжності двох природних чи рандомізованих груп за вираженістю того чи іншого психологічного фактора, властивості чи стану. Припустимо, що у нас є намір з'ясувати, чи відрізняються чоловіки від жінок за рівнем екстраверсії. Для цього ми повинні створити дві репрезентативні вибірки, урівняні за іншим значимим для екстраверсії параметром, скажімо, рівнем товариськості, і провести вимірювання за допомогою відповідного тесту. Середні результати у двох групах порівнюються за допомогою t-критерію Стьюдента і за необхідності обчислюються дисперсія показників екстраверсії за Р критерієм.

Найпростіше співставлення містить у собі джерело двох артефактів, характерних для кореляційного дослідження. По-перше, виникає проблема рандомізації груп. Вони мають бути поділені за обраним критерієм. По-друге, реальні вимірювання проводяться не одночасно, що може вплинути на параметри.

Для елімінації ефекту неодночасності вимірювань в двох групах можна ввести дві контрольні групи або шляхом поділу кожної з груп на дві половини встановити кореляційний зв'язок між показниками кожної з них.

Щодо плану з одновимірним дослідженням однієї групи в різних умовах, то він подібний до попереднього і, по суті, близький до експерименту, бо умови, в яких знаходяться групи, відрізняються. У випадку кореляційного дослідження ми не маніпулюємо рівнем залежної змінної, а лише констатуємо зміну поведінки індивіда в нових умовах. Прикладом може бути вимірювання рівня тривожності дітей при переході з дитячого садка в школу. Група та сама, а умови різні.

Третій з наведених вище планів кореляційного дослідження передбачає встановлення кореляцій у попарно еквівалентних групах. Цей план використовується при дослідженні близнюків методом внутрішньопарних кореляцій. Дізиготні та монозиготні близнюки розбиваються на дві групи — в кожній по одному з пари. У близнюків обох груп вимірюють психічні параметри, які цікавлять дослідника. Потім обчислюється кореляція між параметрами, тобто О кореляція, і між близнюками— Я кореляція. Існує багато складних варіантів планів психогенетичних досліджень близнюків.

Для перевірки гіпотези про статистичний зв'язок кількох змінних, які характеризують поведінку, проводиться багатомірне кореляційне дослідження. Воно реалізується у відповідності з наступною програмою. Відбирається група, яка представляє генеральну сукупність, або популяцію, яка цікавить експериментатора. Підбираються тести, перевірені на надійність і внутрішню валідність. Потім група тестується за певною програмою. Такі дослідження представляються у формі матриці mхn, де m — кількість досліджуваних, п — тести. Матриця даних опрацьовується і підраховується коефіцієнт лінійної кореляції. У результаті маємо матрицю т х п, де п — кількість тестів. У клітинах матриці розміщується коефіцієнти кореляції, а по її діагоналі — одиниці, кореляції тесту з самим собою. Значимість кореляцій оцінюється при її співставленні з табличними даними.

В деяких випадках виникає необхідність обчислення множинних кореляцій. Для зменшення числа вимірюваних параметрів застосовуються різні методи латентного аналізу. У психологічному дослідженні їм присвячено багато публікацій, і головною причиною артефактів, які виникають при проведенні багатомірного психологічного тестування, є реальний фізичний час.

При аналізі даних кореляційного дослідження ми ігноруємо ефект неодномоментності проведених вимірювань.

Розглянемо конкретний випадок. Припустимо, що необхідно виявити, як впливає вид завдання на успішність виконання завдань, які йдують одне за одним. Ми припускаємо, що для досліджуваних має значення, в якій послідовності вони їм подаються. Якщо завдання креативного характеру виконуються першими, то швидкість і точність вирішення інтелектуальних знижується.

Структурне кореляційне дослідження відрізняється тим, що дослідник виявляє не відсутність чи наявність значимих кореляцій, а розбіжності в рівнях значимих кореляційних залежностей між одними і тими ж показниками, які вимірюються у представників різних груп.

Припустимо, нам необхідно перевірити гіпотезу, чи впливає стать батьків і стать дитини на подібність чи розбіжність їх особистісних рис. При вирішенні цього завдання ми повинні провести дослідження реальних сімейних груп, обчислити коефіцієнти кореляцій рівнів тривожності батьків та дітей. Отримуємо чотири основних коефіцієнти кореляцій — мати — дочка; мати — син; батько— дочка; батько— син; та дві додаткові кореляції — син — дочка, мати — батько. Якщо нас цікавить лише порівняння подібності чи розбіжностей першої групи кореляцій, а не дослідження асортивності, то ми будуємо чотириклітинну таблицю 2x2.

Кореляції піддаються z-перетворення і порівнюються за t-критерієм Стьюдента.

Лоигітюдне кореляційне дослідження, як зазначалося, можна вважати варіантом квазіекспериментального дослідження. Тут змінною, яка здійснює свій вплив, є час; вона є аналогом плану тестування однієї групи в різних умовах, і тільки умови розглядаються як константні. Результатом будь-якого часового дослідження, у тому числі лонгітюдного, є побудова так званого часового тренду вимірюваних параметрів, котрі можуть бути аналогічно описані тими або іншими функціональними залежностями. І

Дослідження цього типу будуються у відповідності з планом часових серій з тестуванням групи через задані проміжки часу.

Крім ефекту навчання, послідовності тощо у лонгітюдному дослідженні необхідно враховувати ефект вибування: не всі досліджувані залишаються до кінця експерименту.

Структурне лонгітюдне дослідження відрізняється від простого лонгітюдного тим, що нас цікавлять не стільки зміни центральної тенденції чи розбіжності величин тієї чи іншої змінної, скільки зміни зв'язків між змінними. Такі дослідження широко практикуються в психогенетиці.

Опрацювання та інтерпретація даних кореляційних досліджень представляє собою одну або кілька матриць. їхнє первинне опрацювання полягає у підрахуванні коефіцієнтів статистичного зв'язку між двома і більшою кількістю змінних. Вибір ступеня зв'язку визначається шкалою, за допомогою якої виконується вимірювання. Якщо воно здійснюється за допомогою дихотомічної шкали, то для підрахунку щільності зв'язку ознак використовується F коефіцієнт.

Дихотомічну шкалу часто плутають зі шкалою найменувань. Дихотомічні шкали — це певний відредагований варіант шкали інтервалів, для якої можуть бути застосовані всі статистичні методи.

Кореляційне дослідження завершується висновками про статистично значущі зв'язки між змінними, проте дослідники не обмежуються такою констатацією. Одним із головних завдань, що постає перед психологом, — це з'ясування доцільності проведення подальших досліджень для встановлення каузальних зв'язків. Виявлення кореляції між змінними вважають достатньою підставою для спростування нульової гіпотези щодо вірогідності каузального зв'язку між змінними, проте цього недостатньо, щоб стверджувати достовірність альтернативної гіпотези.

Якщо змінні, для яких досліджується кореляційний зв'язок, вимірюються у шкалі найменувань, то застосовується коефіцієнт кореляції (р, якщо в порядковій шкалі — то обчислюється коефіцієнт рангової кореляції Спірмена або Кенделла.

При вимірюванні змінних за допомогою шкали інтервалів обчислюється коефіцієнт кореляції Пірсона.