Експериментальна психологія - Максименко С.Д. - Вибір проблеми дослідження

Цей розділ ілюструє послідовність заходів студентки факультету психології Оксани, які були здійснені нею в процесі підготовки наукового дослідження. Перед тим як ознайомитись з ними, необхідно усвідомити два важливих моменти. По-перше, ми не вважаємо, що дослідження слід проводити лише у такий спосіб. Наведений приклад можна розглядати як один із можливих шляхів виконання подібної роботи. По-друге, навряд чи студент самотужки спроможний здійснити запропонований план. Такий проект, скоріше, буде під силу декільком студентам.

Розглянемо досвід Оксани, якій необхідно було розробити та провести експериментальне дослідження у рамках курсу "Експериментальна психологія". Ідея спланувати експеримент, а потім оформити його як повноцінну наукову роботу спочатку, звісно, викликала збентеження, проте й зацікавила. Можливо, вона зможе знайти невідомі досі взаємозв'язки між психологічними феноменами, — так думала Оксана. А це дуже налаштовує на роботу!

Вибір проблеми дослідження

При підготовці до дослідження Оксана зіткнулася з певними ускладненнями. Вона не знає, з чого розпочати. На цьому етапі найважливішим завданням вона цілком виправдано вважає вибір проблеми дослідження. Але що може нею стати?

Одного разу, обговорюючи зі студентками старших курсів їхні курсові роботи, Оксана почула, як одна з них розповідала про свою зацікавленість психологічними аспектами такого феномену, як почуття гумору. Студентка повідомила, що знаходить безліч інформації у популярній літературі (тести, анекдоти та життєві поради) стосовно того, що почуття гумору нібито допомагає долати життєві негаразди, проте на той момент їй не було відоме жодне наукове джерело, що містило б обговорення теоретичних або емпіричних даних щодо особливостей виявлення почуття гумору, мотивів, що спонукають людину до створення жартів і дотепів, тощо.

Коли через деякий час Оксана продивлялася підшивку нових номерів "Психологічного журналу", вона згадала слова подруги і почала цілеспрямовано шукати будь-які статті на цю тему. Це насправді виявилось нелегкою справою. Вона пригадала, що кожного разу, відкриваючи улюблені сторінки в Інтернеті або переглядаючи останні новини у газетах, зустрічає й декілька анекдотів або гумористичних порад з того чи іншого приводу. Особливо вона полюбляє рекомендації типу "Як заробити мільйон" або кумедні пояснення "Чому чоловіки дивляться футбол" і пожартувати з цього приводу зі своїми подругами. Звичайно, мільйон вони поки що не заробили, а їхні знайомі хлопці все одно покинуть всі справи заради того, щоб подивитись черговий футбольний матч. Проте вони разом посміються над цими речами, і вони вже не будуть здаватися такими складними чи дратуючими. До речі, здається, її товариші, зустрічаючись, люблять пожартувати — це їхнє улюблене заняття, і вони ніколи йому не зраджують. А нещодавно Оксана прочитала у газеті про те, що відомий колись клоун столичного цирку — здавалось би, хіба не життєрадісна людина? — у повсякденному житті почувався самотнім, невизнаним та покинутим, тобто людиною, якій зовсім не до жартів.

Факти накопичувалися, а разом з ними і ціла низка запитань щодо особливостей виявлення людиною почуття гумору. Чому ми жартуємо? Здається, коли ми сміємося з якоїсь кумедної події, то вже не сприймаємо її серйозно. Можливо, це і є одна із важливих функцій, яку виконує гумор? Тоді чи можна прослідкувати основні закономірності у тому, який зміст мають створювані дотепи? Адже за допомогою гумору дехто може досить боляче образити, а дехто — заспокоїти й підбадьорити. До речі, якими саме характеристиками володіє людина, яка схильна жартувати більш-менш часто? Чому одна людина віддає перевагу агресивному гумору, а інша — доброзичливому? Можливо, людям, що обирають гумор як власну професію, притаманні деякі риси, що відрізняють їх від інших? На цьому етапі Оксана вирішила сконцентрувати зусилля на з'ясуванні ролі гумору в подоланні складних ситуацій. Темою дослідження було обрано "Використання почуття гумору як ресурсу стресоподолання". Звісно, на дівчину очікував більш детальний огляд літератури з цієї проблеми, щоб можна було підготувати підґрунтя для проведення власного дослідження, проте мета роботи почала вимальовуватися більш виразно.

У наведеному прикладі джерелом наукової проблеми були результати спостережень Оксани та деякі пригадані відомості з курсу психології. Звичайно, існує безліч інших джерел натхнення для ідей щодо ідентифікації теми дослідження. Це й існуючі теорії, які варто перевірити, і запити практичні проблеми, і навіть випадковість.

Студентка пригадала, що дізналася з підручника американських психологів про те, як фахівець Елеонора Гібсон стала автором устаткування для психологічних лабораторій, відомого під назвою "visual cliff", цілком випадково. Цей пристрій призначений для вивчення зорової ілюзії прірви, в яку можна зірватися, якщо дивитись на неї крізь скло, що вкриває частину поверхні столу (інша частина столу вкрита деревом). Численні випробування дали можливість довести, що малюки, які ще не ходять, а тільки повзають, зупиняються на межі між склом та деревом і не повзуть далі, хоча відчувають під собою тверду поверхню, вкриту склом! Чому? Під склом вони бачать прірву, в яку можуть впасти? Її чоловік, теж психолог, який спостерігав цей феномен, заспокоював жінку, коли вона не дозволяла власним дітям пройти по краю "Великого каньйону" в Сан-Франциско. Дійсно, навіть маленькі діти за таких умов дуже обережні! Це яскравий приклад випадкового виникнення наукової проблеми, яка викликала активні роздуми дослідників щодо ролі спадковості чи досвіду в зумовленості "страху глибини".