Експериментальна психологія - Максименко С.Д. - Продовження пошуку літератури

Вивчення знайдених літературних джерел наштовхнуло на певні висновки. Оксана розпочала з аналізу роботи О. Лука, присвяченій почуттю гумору. З монографії вона дізналася про наступне.

Інтелектуальні можливості первісної людини виявились значно вищими за ті, що потрібні для простого виживання. Водночас незвичні та незрозумілі ідеї викликали реакцію "інтелектуального імунітету", що виявляється в жартах з їх приводу.

Автор відокремлює процеси створення та сприйняття гумору і вважає перший активним, а другий — пасивним.

Лук вважає функцією гумору забезпечення нормального самопочуття в негативній ситуації. При цьому автор наголошує на спільній природі почуття гумору та співчуття — обидва потребують від людини вміння бачити певне явище (або навіть себе) збоку і "приміряти" на себе емоції, викликані ним.

Оксана зраділа тому, що знайшла підтвердження власним думкам про притаманність гумору захисних функцій, проте не змогла погодитися з деякими положеннями автора. Так, вона не вважала сприйняття гумористичного змісту виключно пасивним процесом, адже, щиро сміючись з почутого жарту, ми приймаємо та погоджуємося з його прихованим змістом, тобто виконуємо певну активну "психічну роботу". Підтримку своїм міркуванням вона знайшла в роботах Ю. Борева та О. Дмитрієва, присвячених почуттю гумору як лінгвістичному та соціальному явищу.

Борее Ю. Б. Краткий курс истории XX века в анекдотах, частушках, байках, мемуарах по чужим воспоминаниям, преданиях и т. д. — М.: Звонница — МГ, 1995. — 392(8) с.

Дмитриев А. В. Социология юмора: очерки. — М.: Институт философии РАН, 1996. — 214 с.

Дослідники проаналізували, яким чином дотепи допомагають людині опановувати власне негативне та несприйнятливе ставлення, наприклад, до державного устрою, що панує у країні. Аналізуючи анекдоти, популярні за радянських часів, Ю. Борєв доводить, що вони відбивають проблемні питання, які турбували людей тієї пори, причому не завжди речі називались їх власними іменами — часто дотеп являв собою метафору, зміст якої треба було "розгадати", адже пряма критика або догани на адресу системи суворо каралися.

На цьому етапі Оксана вирішила проконсультуватися зі своїм науковим керівником з питання вибору предмета дослідження. Вона вислухала міркування студентки і зауважила, що при вивченні ролі гумору в подоланні стресу, на її думку, було б доречним розглядати його як феномен, пов'язаний як із психологічним подоланням стресової ситуації — тобто усвідомленими зусиллями, яких суб'єкт докладає, щоб перебороти негативні впливи середовища, так і з психологічним захистом, який переважно виявляється у ригідних та негнучких механізмах особистісної реакції на стрес.

Оксана вирішила вивчити додаткову літературу на предмет зв'язку між обраними для дослідження феноменами — почуттям гумору та психологічним подоланням і захистом. Вже перші спроби виявилися вдалими: дівчина з'ясувала, що існує декілька робіт, присвячених паралельному аналізу цих феноменів. Так, вона знайшла роботу Фрейда, де автор описує особливості функціонування гумору як механізму психологічного захисту:

Фрейд 3. Остроумие и его отношение к бессознательному. — Донецк, Сталкер, 1999. — 352 с.

Вона пригадала статтю відомої зарубіжної дослідниці Phoney Cramer, з якою її науковий керівник познайомилася на Європейській конференції з проблем психології особистості (Ієна, Німеччина, 2002 рік). У своїй роботі автор називає почуття гумору одним із високоадаптивних механізмів психологічного захисту:

Cramer Ph. Defense mechanisms in psychology today. Further processes for adaptation // American Psychologist. — 2000. — Vol. 55. — № 6. — C. 637-646.

Крім того, Оксана знов вирішила звернутися до Інтернету, за допомогою якого вона з'ясувала, що тема гумору як стратегії та ресурсу психологічного подолання плідно вивчається західними науковцями. Дівчина вирішила зв'язатися за допомогою e-mail з автором опшувальників, які часто згадувалися в Інтернет- публікаціях, — Dr. Rod A. Martin (таке рішення було, зокрема, продиктоване й відсутністю психодіагностичного інструментарію у вітчизняній науці, адже відомий Тест гумористичних висловів Шмельова та Бабіна використовується для локалізації зони внутрішньоособистісних конфліктів).

Між іншим, вивчивши достатню кількість публікацій з проблеми функцій і ролі почуття гумору, Оксана змогла оцінити тест Шмельова та Бабіна по новому. Вона збагнула, що оскільки він допомагає локалізувати зону особистісних конфліктів, можливо гумор дійсно виконує функцію їх подолання.

Згідно з відомостями, отриманими з робіт Рода Мартіна, Оксана дізналася, що одна з методик вимірює ступінь усвідомлення суб'єктом ролі почуття гумору як ресурсу подолання стресу, а друга визначає, наскільки притаманно людині використання тих чи інших стилів гумору — афіліативного, самопідтриму- вального, агресивного та принизливого. Класифікація стилів гумору Мартина здалася студентці дуже доречною, адже в основі її лежали два критерії— спрямованість гумористичного змісту на себе або на інших та застосування жартів і дотепів як у толерантній, так і нетерпимій до себе чи інших манері. Основною характеристикою дотепів різних стилів, які автор виокремив, він вважав їх спрямованість на переборення негативних переживань з приводу несприятливих зовнішніх впливів. На щастя, канадський дослідник охоче відгукнувся на прохання молодої української дослідниці і надіслав не лише опитувальники, а й окремі роботи, виконані як самостійно, так і в співавторстві з науковцями інших країн.