Загальна психологія - Павелків Р.В. - 5.1. Загальна характеристика діяльності людини

5.1. Загальна характеристика діяльності людини

Усі живі істоти здатні виявляти активність, тобто здатні самостійно реагувати, перетворюючи або підтримуючи життєво важливі зв'язки з навколишнім світом. Активність є всезагальною характеристикою живого, має своєрідний вияв і одержала назву „діяльність". Діяльність людини — досить складне явище, яке є об'єктом вивчення багатьох наук. Специфіка психологічного підходу до вивчення діяльності полягає в аналізі діяльності окремої людини, хоча останнім часом об'єктом психологічного дослідження є спільна або групова діяльність.

Відомий учений О.М.Леонтьєв вважає, що головною конституюючою характеристикою діяльності є її предметність. При цьому предмет має два вияви: по-перше, у своєму незалежному існуванні як такий, що підпорядковує і перетворює діяльність суб'єкта; по-друге, як образ предмета, як продукт психічного відображення його властивостей, що здійснюється в результаті діяльності суб'єкта.

Будь-яка індивідуальна діяльність нерозривно пов'язана з діяльністю суспільства, будь-який індивід — з іншими людьми.

Індивідуальна діяльність є складовою частиною діяльності суспільства, поза суспільними відносинами індивідуальна діяльність не може існувати. Тому аналіз індивідуальної діяльності доцільно розпочати з вивчення її функцій у системі суспільного життя. Головним при такому аналізі є вивчення індивідуальної діяльності в системі суспільних відносин, які складаються в даному суспільстві, на даному етапі історичного розвитку.

Суспільні відносини не є чимось зовнішнім відносно індивіда та його діяльності. Вона є однією з головних форм реалізації суспільних відносин. Види діяльності визначаються рівнем розвитку виробничих сил суспільства і системою суспільних відносин. У діяльності індивід виступає як суспільна істота.

О.М. Леонтьєв вважає, що діяльність — це реальний зв'язок суб'єкта з об'єктом, до якого обов'язково включена психіка. Виконуючи ту чи іншу діяльність, індивід повинен сприймати, запам'ятовувати, думати, бути уважним; у її процесі в індивіда виникають ті чи інші емоції, виявляються вольові якості, формуються установки, відношення тощо. Іншими словами, у діяльності формується, розвивається, виявляється вся система психічних процесів, станів та властивостей індивіда.

Діяльність людини має такі головні характеристики: мотив, мета, предмет, структура і засоби.

Джерелом активності індивіда є його потреби, тобто стани індивіда, які показують його залежність від конкретних умов існування. Людські потреби є наслідком розвитку виробничої культури, на відміну від світу тварин, де задоволення потреб безпосередньо пов'язане з певною природною річчю як стимулом активності тварини (їжа, нора, індивідуум протилежної статі тощо). Тваринні потреби називають органічними, людські ж потреби опосередковані предметною діяльністю: не сама потреба як така, а суспільно прийняті способи її задоволення визначають форми поведінки.

Потреби можна поділити за походженням та предметом. За своїм походженням потреби можуть бути природними (органічними) і культурними. Природні потреби пов'язані з необхідністю збереження та підтримання життя людини та її потомства (їжа, сон, захист від холоду тощо). Незадоволення природних потреб призводить до загибелі людини або її виродження. Об'єкти культурних потреб включають у себе як предмети, що слугують для задоволення певної природної потреби (виделка, тарілка), так і предмети, необхідні для спілкування з іншими людьми, для участі в суспільному житті. Незадоволення культурних потреб не призводить до фізичної загибелі людини, але призводить до соціальної деградації.

За характером предмета потреби можуть поділятися на матеріальні, пов'язані з предметами матеріальної культури (їжа, одяг, житло тощо), і духовні, у яких виявляється залежність від продуктів суспільної свідомості (потреба у спілкуванні, бачити прекрасне тощо). Усі потреби тісно пов'язані між собою. Так, природна за походженням потреба може бути матеріальною за предметом, культурною за походженням, матеріальною або духовною за предметом. Задоволення духовних потреб неможливе без задоволення матеріальних.

Сама по собі потреба не породжує свідомої діяльності. Для виникнення цілеспрямованої діяльності необхідне співвіднесення потреби з предметом, за допомогою якого можна задовольнити дану потребу. Усвідомлена потреба стає мотивом поведінки. Мотивом називається те, що спонукає діяльність, заради чого вона здійснюється. Немотивованої та нецілеспрямованої діяльності не існує, тому поняттям мотиву та мети відводиться в психологічному аналізі діяльності важливе місце. Мотив та ціль визначають напрям діяльності та величину зусиль, які докладає суб'єкт для її виконання. Це сприяє організації всієї системи психічних процесів та станів, які формуються та розгортаються в ході діяльності. Мотивами можуть виступати потреби, почуття, думки та інші психічні утворення.

Мотиви людської діяльності можуть бути різноманітними: органічними, функціональними, матеріальними, соціальними, духовними. Органічні мотиви спрямовані на задоволення природних потреб організму (у людини — на створення умов, які найбільшою мірою ньому сприяють). Такі мотиви пов'язані з ростом, самозбереженням і розвитком організму (виробництво продуктів харчування, житла, одягу тощо). Функціональні мотиви задовольняються за допомогою різних культурних форм активності, наприклад, ігор і занять спортом. Матеріальні мотиви спонукають людину до діяльності, спрямованої на створення предметів домашнього вжитку, різних речей та інструментів, безпосередньо у вигляді продуктів, які задовольняють природні потреби. Соціальні мотиви породжують різні види діяльності, спрямовані нате, щоб зайняти певне місце в суспільстві, одержати визнання та повагу з боку оточуючих людей. Духовні мотиви є підґрунтям тих видів діяльності, які пов'язані з самовдосконаленням людини. Тип діяльності найчастіше визначається за її домінуючим мотивом (домінуючим тому, що будь-яка людська діяльність полімотивована, тобто спонукається кількома різними мотивами).

Для суб'єкта його мотив виступає як безпосередня спонукальна сила, безпосередня причина його поведінки. У загальному плані мотив — це відображення потреби, що діє як об'єктивна закономірність і виступає як об'єктивна необхідність.

Для поведінки людини характерна динамічність: із зміною обставин можуть змінюватися і мотиви поведінки, і засоби, необхідні для досягнення мети. Мотиви в ході діяльності можуть проходити такі етапи: 1) етап усвідомлення спонукання (мотиваційне спонукання усвідомлюється і починає виконувати спрямовуючу функцію; відсутність етапу веде до сліпого пошуку, імпульсивної поведінки); 2) етап прийняття мотиву (перетворення усвідомленого спонукання в особистісний мотив, відбувається співвідношення і включення спонукання до ієрархії суб'єктивно-особистісних цінностей); 3) етап реалізації мотиву (відбувається насичення мотиву змістом; неможливість реалізації мотиву призводить до фрустрації спонукання); 4) етап закріплення мотиву (багаторазове повторення веде до перетворення мотиву в рису характеру; якщо ж закріплення мотиву не відбувається, то формується нецільність характеру, виникає відчуття соціально-рольової неадекватності); 5) етап актуалізації спонукання (закріплення в рисах характеру, початок нового циклу формування мотиваційних утворень) (А.А. Файзуллаєва).

Мотив тісно пов'язаний з діяльністю, але не визначає її конкретних характеристик. Те, якою саме буде діяльність, визначається метою. На ґрунті одного мотиву можуть формуватися різні цілі діяльності. Мотив належить до потреби, яка спонукає до діяльності, мета—до предмета, на який спрямована діяльність і який у ході її виконання повинен бути перетворений у продукт.

Мета діяльності — це ідеальне уявлення її майбутнього результату, що визначає характер і способи дій людини. Мета є феноменом прогностичного відображення і формується самим індивідом.

Метою діяльності виступає її продукт. Він може бути реальним фізичним предметом, що створюється людиною, певні знання, уміння і навички, які набуваються в ході діяльності, творчий результат (думка, ідея, теорія, твір мистецтва).

Мета діяльності не рівнозначна її мотиву, хоча іноді мотив і мета діяльності можуть збігатися один з одним. Різні види діяльності, які мають одну й ту саму мету (кінцевий результат), можуть спонукатися і підтримуватися різними мотивами. Навпаки, підґрунтям різних видів діяльності з різними кінцевими цілями можуть бути одні й ті самі мотиви. Наприклад, читання книги для людини може виступити як засіб задоволення матеріальних (продемонструвати знання і одержати високооплачувану роботу), соціальних (показати обізнаність у колі значущих людей, досягти їхнього доброго ставлення), духовних (розширити свій кругозір, піднятися на вищий рівень морального розвитку) потреб. Такі різні види діяльності, як придбання модних, престижних речей, читання літератури, турбота про зовнішній вигляд, вироблення вміння поводити себе можуть урешті-решт переслідувати одну й ту саму мету: досягти чийогось визнання.

Предметом діяльності називається те, з чим вона безпосередньо має справу. Так, наприклад, предметом пізнавальної діяльності є будь-яка інформація, предметом навчальної діяльності знання, уміння і навички, предметом трудової діяльності — створюваний матеріальний продукт.

Суспільно значущий мотив має вплив на результат діяльності. У формуванні ставлення людини до діяльності, у становленні мотиваційно-цільової сфери виняткове значення має успіх чи неуспіх у діяльності, рівень домагань особистості і рівень досягнень. Успіх або невдача впливають на наступну діяльність, переломлюючись через особливості особистості. В одних випадках успіх, підіймаючи людину у власних очах, мобілізує сили на досягнення нових цілей у роботі, а в інших — може викликати самозаспокоєння.

Існує кілька типових реакцій на неуспіх. Не розв'язавши запропонованого завдання, людина може або обрати простіші з метою утримати успіх, або ж ігнорувати неуспіх і обрати ще складніші завдання, або з'ясувати причини неуспіху при розв'язанні завдання, оволодіти прийомами виконання простіших видів діяльності і поступово переходити до складніших завдань. Невдача у справі, значущій для людини, може викликати пригнічений стан. Залежно від рис характеру людини неприємні переживання можуть викликати або відмову від подальшої діяльності в даній сфері, або наполегливий аналіз причин неуспіху і нові спроби виконати завдання.

Рівень домагань — це оцінка людиною своїх можливостей у діяльності. У гармонічно сформованої особистості рівень домагань відповідає можливостям виконання діяльності. За високого рівня домагань та обмеженої можливості їх реалізації виникає конфлікт особистості з групою або із самою собою.

Іншим аспектом вивчення діяльності є динаміка сенсомоторних, перцептивних, мнемічних, інтелектуальних та інших процесів у реальній діяльності суб'єкта. Вищезазначений вектор мета — мотив є регулятором діяльності, який певним чином організовує психічні процеси, визначає вибірковість сприймання, особливості уваги, запам'ятовування, збереження та відтворення інформації тощо. Існує взаємозв'язок між внутрішнім планом та зовнішнім виявом діяльності. Процес формування внутрішнього плану діяльності відбувається поступово і пов'язаний з переходом від зовнішньої реальної дії до внутрішньої ідеальної і називається інтеріоризацією. Схематично це виглядає так: спочатку людина виконує певні дії з предметом, ці дії є зовнішніми, потім вони інтеріоризуються і стають внутрішніми, або психічними діями. При цьому відбувається згортання дій, їх редукція та видозміна. Прикладом інтеріоризації є процес оволодіння рахунком у дітей. Спочатку дитина рахує палички, перекладаючи їх зовнішнім, практичним способом. Потім вона переходить до рахунку без перекладання паличок, лише бачачи їх перед собою. Настає час, коли палички стають не потрібними, оскільки рахунок перетворюється в розумову дію з ними. Об'єктом оперування стають символи: слова та числа. Завдяки інтеріоризації людина набуває здатності оперувати образами предметів, які в даний момент відсутні в полі зору.

Таким чином, у діяльності людини тісно пов'язані її зовнішній (фізичний) і внутрішній (психічний) боки. Зовнішній бік—рухи, за допомогою яких людина впливає на зовнішній світ— визначається і регулюється внутрішньою (психічною) діяльністю. При цьому зовнішню предметну діяльність можна розглядати як екстеріоризацію внутрішньої психічної діяльності, оскільки людина в діяльності реалізує її ідеально представлений план.

Розгортання структур у внутрішньому плані має таку послідовність: потреба — мотив — мета — завдання. У зовнішньому плані діяльність має іншу послідовність: діяльність—дія—операція - рух. Два плани - зовнішній та внутрішній - тісно взаємопов'язані між собою: зовнішня дія опосередковується внутрішніми процесами, а внутрішній процес так чи інакше виявляється зовні.