Загальна психологія - Павелків Р.В. - 3.1. Поняття здібностей

3.1. Поняття здібностей

Зустрічаючись у житті з різними людьми, спостерігаючи за ними в роботі, зіставляючи їхні досягнення, порівнюючи темпи їхнього духовного зростання, ми постійно переконуємося втому, що люди більш чи менш значно відрізняються між собою за своїми здібностями.

Термін "здібності" застосовують у повсякденному житті досить широко; у науковій літературі ним дещо зловживали. Так звана "психологія здібностей" дуже дискредитувала це поняття. Подібно до вченого лікаря Мольєра, який пояснював снодійну дію опіуму тим, що опіум має "здібність" присипляти, така психологія пояснювала будь-яке психічне явище тим, що приписувала людині відповідну "здібність". Здібності, таким чином, у вченому арсеналі цієї психології слугували часто для того, щоб позбавлятися необхідності розкривати закономірності перебігу психічних процесів.

Будь-яка здібність є здатністю до чого-небудь, до певної діяльності. Наявність у людини певної здібності означає придатність її до певної діяльності. Будь-яка специфічна діяльність вимагає від особистості певних даних. Ми говоримо про ці дані як про здібності людини. Здібність повинна включати в себе різні психічні властивості та дані, необхідні для певної діяльності з урахуванням її характеру та вимог.

Термін "здібності", незважаючи на його давнє і широке застосування в психології, наявність досить точних його визначень, до цього часу тлумачиться неоднозначно. У сучасній психології і протягом усієї історії її розвитку можна зустріти різні визначення поняття "здібності":

1. Здібності - властивості душі людини, що розуміються як сукупність різноманітних психічних процесів і станів. Це найбільш широке та старе визначення здібностей.

2. Здібності являють собою високий рівень розвитку загальних та спеціальних знань, умінь та навичок, що забезпечують успішне виконання людиною різних видів діяльності. Таке визначення було поширене в психології XVI11 - XIX століть.

3. Здібності - це те, що не зводиться до знань, умінь та навичок, але пояснює й забезпечує їх швидке засвоєння, закріплення та ефективне використання на практиці. Це визначення прийняте та найбільш поширене нині. Але разом з тим воно є найвужчим із усіх трьох.

Як бачимо, термін "здібність" багатьма авторами трактується неоднаково. Якщо підсумувати всі можливі підходи до дослідження здібностей, що існують нині, то їх можна звести до трьох основних груп, представлених вище.

У вітчизняній психології дослідження здібностей найчастіше будуються на основі останнього підходу, найбільший внесок у розвиток якого вніс відомий вітчизняний психолог Б.М.Теплов. Він виділив такі три основні ознаки поняття "здібність".

По-перше, під здібностями розуміються індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої: ніхто не буде говорити про здібності там, де мова йде про властивості, щодо яких усі люди рівні.

По-друге, здібностями називають не будь-які особливості взагалі, а лише такі, які мають відношення до успішності виконання якої-небудь діяльності або багатьох діяльностей.

По-третє, поняття "здібність" не зводиться до тих знань, навичок та вмінь, які вже вироблені в людини.

На жаль, у повсякденній практиці поняття "здібності" та "навички" часто ототожнюють, що призводить до помилкових висновків, особливо в педагогічній практиці. Яскравою ілюстрацією сказаного може бути невдача В.І. Сурикова, який у майбутньому став видатним художником. Хоча видатні здібності В.І. Сурикова виявилися досить рано, необхідних умінь та навичок у малюванні в нього ще не було. Академічні педагоги відмовили В.І. Сурикову у вступі до Академії. Більше того, інспектор Академії, який переглядав представлені В.І. Суриковим малюнки, заявив, що "за такі малюнки навіть мимо Академії треба заборонити ходити". Але майбутній художник протягом трьох місяців оволодів необхідними вміннями, і педагоги все ж таки зарахували його до Академії.

Незважаючи на те, що здібності не зводяться до знань, умінь та навичок, це ще не означає, що вони ніяк не пов'язані із знаннями та вміннями. Від здібностей залежить легкість та швидкість набуття знань, умінь та навичок. Набуття ж цих знань та умінь, у свою чергу, сприяє подальшому розвитку здібностей, тоді як відсутність відповідних навичок та знань гальмує розвиток здібностей.

Здібності, на думку Б.М. Теплова, можуть існувати лише в постійному процесі розвитку. Здібність, яка не розвивається і яку людина перестає використовувати на практиці, з часом втрачається. Тільки завдяки постійним вправам, пов'язаним із систематичними заняттями такими складними видами людської діяльності, як музика, технічна та художня творчість, математика, спорт тощо, особистість підтримує та розвиває в собі відповідні здібності.

Отже, під здібностями розуміють ті психічні властивості та якості людини, які виступають необхідною умовою успішного виконання конкретного виду діяльності.