Загальна психологія: Хрестоматія - Скрипченко О.В. - Простір індивідний, соціальний та особистісний

Як людина живе водночас у кількох різних за своїми ознаками часах, так само вона перебуває водночас у кількох просторах. Індивід живе у просторі біологічному: стадна тварина намагається стати вожаком, відвоювати собі більше території, більше їжі, більше самок. Член соціуму живе у просторі соціальному, де цінується передусім соціальний статус, можливість владарювати, диктувати свою волю великим масам людей, контролювати соціально-економічні процеси. Особистість має власний психологічний - простір, простір її життєвого світу. Це простір значущих взаємин, простір "Я - Ти* - контактів, небайдужого ставлення одне до одного.

Психологічний простір постає всередині простору соціального, видозмінюючи його характеристики. Соціальний простір - це передусім упорядкованість і взаємодія певних соціальних зв'язків і процесів, суспільних відношень, їх насиченість, щільність. У соціальному просторі взаємодіють держави, класи, партії, громадські об'єднання. У психологічному просторі людина намагається не бути самотньою, знайти і зберегти однодумців, людей з близькими поглядами на життя, подібними цінностями, орієнтирами, очікуваннями. Особистісний, або психологічний, простір є скоріш ціннісним середовищем, що забезпечує можливість адекватних власній природі самопроявів.

Психологічний простір, як І простір соціальний, може бути більш-менш упорядкованим, насиченим, щільним, водночас маючи і власні суто специфічні якості. Поза стосунками у моральному ракурсі не можна собі уявити спілкування і пізнання, працю і навчання, творчість і саморозвиток. Моральні (точніше - моральны, тобто "нравственные") відношення є своєрідним особистісний еквівалентом відношень суспільних. Психологічний простір складається всередині простору соціального, відчуваючи на собі його вплив і видозмінюючи, його характеристики.

Взаємодіє особистісний простір і з простором біологічним, індивідним, який у екологічній психології називають життєвим середовищем. Вплив цього середовища на особистість і життєвий світ, який вона все життя будує і перебудовує, важко переоцінити. Це і природне оточення, і особливості планування житла, і густота заселення, і роль шуму, і багато інших факторів, що безпосередньо випивають на частоту та інтенсивність стресових реакцій, рівень втомлюваності, працездатність, самопочуття, стан здоров'я тощо.

Індивідуальний біологічний простір може бути відкритим і закритим, порівняно невеликим і розлогим, автономним і безликим, сприятливим і не дуже. Центрованість цього простору, наявність чітких меж, його відносну автономію простежуємо й при характеристиці простору психологічного, особливо на ранніх етапах світопобудови, при переживанні кризових ситуацій, у випадках ускладненого, дисгармонійного розвитку, коли власне моральні виміри чи то відходять на задній план, чи ще не встигають набути справжньої значущості.

Розглядаючи особистість як системну якість, А.В.Петровський веде мову про три простори: внутрішньоіндивідний, інтеріндивідний та метаіндивідний (1982), які, з нашої точки зору, інтегровано виступають у просторі життєвого світу, в якому "виноситься за дужки" весь предметний зміст відносин, що складаються у перерахованих просторах і предметом аналізу стає власне моральний ракурс ставлення до оточуючих, до свого життя, до самого себе.

У сучасній соціальній психології існує більш спеціальне поняття "персональний простір", яким позначається буферний простір, що ми його намагаємося зберігати навколо себе. Розміри цього простору залежать від нашої близькості з особою, що опинилася поруч Із нами (Майерс Д., 1997; с.676).

Поняття дистанції, навіть, у такому прямому розумінні все ж відтворює у спрощеному вигляді функції простору психологічного. Ближче опиняєтьсяє усталені близькі стосунки, до кого відчувається симпатія, довіра. Отже, наближатися, а наближаючись впливати дозволяється тому, хто вже є часткою твого психологічного простору. Якщо ж відбувається не наближення, а раптове вторгнення, у відповідь виникають стійкі психологічні захисти.

У складній сфері моральних стосунків завжди йдеться не лише про реальні дії, спрямовані на іншу людину чи групу людей. До уваги беруться і напівусвідомлені наміри, і таємні думки, І пориви, які людина ніколи не реалізує. Наш психологічний простір складається з симпатій і антипатій, про які ми навіть інколи не здогадуємося. Всі ці складні, різноманітно нюансовані тяжіння і відштовхування структурують індивідуальний життєвий шлях кожної людини, активно впливаючи на його траєкторію.

"Моральне ставлення до людини, - пише С.Л.Рубінштейн, - це любовне ставлення до неї". Моральний смисл любові полягає у тому, що хтось здобуває особливе, виняткове існування, надбуття, надреальність для люблячого (1973, с. 373).

Негативне ставлення до Іншої людини неморальне і небезпечне для того, хто це ставлення у собі плекає. Ми не хочемо бачити іншу людину, не хочемо навіть згадувати про неї, видворяємо її за межі свого психологічного простору. Але нічого з цього не виходить. Поки є певне відношення до цієї людини, поки бушують пристрасті, людина все одно перебуває у нашому життєвому світі, у значущому просторі, активно впливаючи на наші рішення і плани. Цей недруг може нічого не робити, навіть не здогадуватися про його роль у нашому житті, ми самі активізуємо енергетичні потоки зла, диявольську енергію. Поки є стійке неприйняття, антигерой буде жити у нашому життєвому світі, поки є агресія, спрямована на нього, він не залишить нашого власного життєвого простору.

"Любов виявляється новою модальністю в існуванні людини, оскільки вона постає як утвердження людини в людському існуванні. Навпаки, акт або почуття ненависті, презирства є відмова у визнанні, повне або часткове перекреслювання буття людини, значущості її буття. Ненависть є ідеальна форма винищення, морального "вбивства" людини" (СЛ.Рубинштейн, 1973, с. 373).

Є люди, які штучно культивують у собі почуття помсти чи образи. Вони постійно підкидають у багаття своїх страждань хмиз неприємних спогадів. Вони так переробляють нові враження, що все навколо стає пов'язаним з їх ворогом та його підступами. Це нагадує нерозділене кохання, що триває роками. Складається враження, що особистість втратить щось дуже важливе для себе, якщо відмовиться постійно штучно реанімувати свої почуття.

"Мабуть, традиція, котра приписує однолюбам здатність до особливо глибокого й сильного почуття, потребує перегляду. Скоріш за все саме тут почуття мимоволі дрібнішає. Справжнє любовне страждання - хвороба надто болісна для того, щоб стати хронічною. Людина з єдиним (особливо нещасним) коханням на все життя любить не бажанням, а пам'яттю. Любов на все життя - окраса й гордість її біографії... її право на біографію, спокійно приладжений тягар смутку; якщо випустити ненавмисно цей тягар з серця, відчувається нудотна легкість порожнечі" (Л.Н.Гинзбург, 1989, с. 25).

Ці слова цілком можна віднести й до ненависті, що її вважають антиподом любові, її оборотною стороною, інколи її початком або фіналом.

Стійке негативне ставлення до будь-кого є не лише замахом на його існування, але й реальною погрозою собі. Щоб звільнити власний психологічний простір від заздрісника, наклепника, зрадника, пліткаря, просто неприємної людини, необхідно її поступово знецінити. Зняти навантаження негативної значущості. Зрозуміти, усвідомити, чому так важко це зробити, чому всі думки постійно повертаються до цієї негативної фігури. Що саме вона в собі несе, про що нагадує, чому без неї наш психологічний простір поки що був би спорожнілим.

Саме у цьому напрямку працюють зазвичай психотерапевти, до яких звертаються за допомогою. Вони полегшують перетворення лиховісної фігури на фоновий подразник. Коли людина відчуває, що її ворог і зросту став ніби меншого, і якось зіщулився, змарнів, це вірний показник, що увага до нього слабне, інтерес втрачається. Звільняюча байдужність стає видужанням. Зживаючи власне негативне ставлення до певної людини, ми отримуємо більше ступенів свободи. Звільняючись від руйнівних переживань, відчуваємо звільнення енергії, приплив нових сил для конструктивних перебудов власного життєвого світу.

Психологічний простір складається не лише з реальних людей, але й з осіб вигаданих, міфологічних, казкових, з літературних та кіно героїв, якщо людина має до них стійке ставлення, якщо мимоволі порівнює себе з ними, має з ними спільні цінності, цілком поділяє або категорично не поділяє їхні моральні пріоритет.