Загальна психологія: Хрестоматія - Скрипченко О.В. - Типи психологічного простору

Існують різноманітні індивідуальні варіанти психологічного простору, які можуть створити засади для певної типології. Розглянемо найрозповсюдженіші з них.

Відомо, що існує так званий зовнішній тип морального розвитку, зорієнтований на заохочення-покарання. Зовнішній, або до моральний, тип соціалізації є водночас і характеристикою психологічного простору, який можна назвати егоцентричним. "Я" розглядається як центр всесвіту і єдиний критерій оцінки своїх досягнень. Людина перебуває в невідані щодо поведінки інших і співвідношення власних дій з діями оточуючих.

Адаптація до зовнішніх стандартів здійснюється передусім заради отримання власного задоволення. У регуляції поведінки можливими є тимчасові альянси з оточенням, які перериваються відразу ж, якщо вони стають перешкодою на шляху задоволення власних домагань. Людина з егоцентричним життєвим простором може добре знати всі необхідні норми, завжди маючи для себе безліч виправдань, пом'якшувальних обставин, намагаючись будь-що відстояти стабільність своїх смаків, уподобань, поглядів. Лише теперішній час, тільки події, що відбуваються зараз, мають статус істинного буття.

Людина, що перебуває у комфортному егоцентричному просторі, сприймає власне "Я" за єдиний центр, який має абсолютну і безумовну владу притягувати до себе, підкоряти, організовувати весь навколишній світ, надаючи йому цільності та завершеності. Усі навколо "не-Я", і тому вони поза моїм "Я" не мають самобутності, нецікаві, зовнішні, відчужені і, нарешті, негативні.

Простір багато у чому протилежний егоцентричному має назву конформного". У цьому просторі переважають відцентрові, а не доцентрові тенденції; він сконцентрований не на єдиному унікальному "Я", а на численних і ситуативних "інших".

Людина, для якої характерним є цей простір, орієнтується переважно на зовнішні впливи, хоче обов'язково відповідати груповим очікуванням, бути серед більшості, не беручи на себе відповідальність. Стабільного центру цей простір не має; залежно від зміни авторитетних оточуючих, на яких людина орієнтується, з якими ідентифікується, від яких залежить, центрів може бути декілька, і їх питома вага буде коливатися. Власне "Я" виявляється, набуває плоті лише приєднуючись до одного з лідерів, ототожнюючись з ним. Центром може виступати також значуща група, яку людина хотіла б бачити як референтну.

Наступний варіант життєвого простору, в якому людина залишається позбавленою відповідальності і невільною, є простір нормативний. Цей простір є простором традиційної моралі, що ззовні приписує людині цілу систему заборон, спираючись на презумпцію несвободи. Саме проти цього простору традиційної моралі і повстав Ніцше з його моральною фантазією вільного індивідуума. Цей простір відповідає етиці закону і далекий від етики власної особистісної творчості. Такий простір не може бути по-справжньому індивідуальним, скільки "суб'єктом моральної оцінки є суспільство, а не особистість... суспільство встановлює моральні заборони, табу, закони і норми, яким особистість повинна повинуваться лід страхом морального відлучення та кари" (Бердяєв М.О., 1993;с.87).

У нормативному просторі чітко виокремлюються полюси добра і зла, постійно формуються оцінки "добрих" і "поганих", "правильних" і "неправильних" дій. Не має сумніву, що нормативна регуляція поведінки є необхідною на певних етапах життєздійснення, але постійне перебування у такому життєвому просторі гальмує особистісну активність, відповідальність, перетворення страху у провину, появу докорів сумління, паростків моральної творчості.

Серед варіантів морального простору слід назвати простір релятивний, коли для людини які завгодно нормативні системи стають відносними, викликають сумніви, потребують обґрунтування, випробування на доцільність. Власне експериментуючи "Я" стає центром простору, тягар відповідальності не врівноважується досить неосяжною свободою, яку людина собі надає.

На відміну від егоцентричного, релятивний простір - є досить відкритим, незамкненим, і його межі, якщо вони є, сприймаються як нечіткі, умовні, плинні. Оскільки струнка система суспільних обмежень і очікувань розгойдується, з'являється ілюзорна вседозволеність, а відповідно й безвідповідальність, почуття болісної несталості, крихкості того, що відбувається, Іноді запаморочливої новизни, коли немає на що спертися і нема з чим порівняти унікальність ситуації.

Все повторюване, усталене, звичне у такому просторі немає ніякої цінності, добро і зло можуть довільно мінятися місцями. Людина, яка будує релятивний простір, є залежною від власних експериментів із загально визначеними нормами, не є вільною в ієрархізації значущих І другорядних форм виявлення "свободного" волевиявлення. Нав'язливе прагнення ні на кого не походити, нікому не наслідувати, ні на які стандарти не оглядатися, все починати з нуля, йти виключно новими шляхами, як й у випадку конформного простору, обмежує індивідуальну свободу, хоча й має багато у чому протилежну природу.

Можна передбачити також існування суб'єктного типу морального простору. У своїй завершеній, зрілій формі цей простір є достатньо відкритим, але ця відкритість пов'язана не з численними моральними експериментами, в яких оточуючі є лише засобом, а з спрямованістю на інших, їхні інтереси, очікування, потреби. Цей простір можна назвати суб'єктним, оскільки у центрі його опиняється активний суб'єкт, що приймає самостійні рішення, бере на себе відповідальність за все, що відбувається, прагне перетворювати самого себе у відповідності зі значущими цінностями.

Людина, моральний простір якої є суб'єктним, робить моральний вибір виходячи не з почуття обов'язку, а задовольняючи свою природну моральну потребу, яка є глибинним регулятором поведінки. Раціональне співставлення аргументів "за" і "проти" не відбувається, вистачає миттєвої інтуїтивної оцінки, емоційного поштовху для прийняття рішення.

Людина рахується з власним почуттям внутрішньої гармонії, яку не хоче порушити, відчуває себе вільною, не звертається до внутрішніх примусів, до волюнтаристичних вчинків. Рішення приходить інтуїтивно, як інсайт, лише пізніше оформлюючись у слова й судження. Саме вчинок стає формою реалізації накопиченого морального потенціалу.