Класичні експерименти в психології - Копець Л. - РОЗДІЛ 1. Історія розвитку експериментальних досліджень у психології

Зазвичай у підручниках з історії психології її початок відносять до І У-У століть до н. е. Вже давньогрецькі філософи Сократ, Платон і Арістотель ставили психологічні проблеми і вели суперечки про природу психологічних властивостей. Однак сучасна наукова психологія виникла тоді, коли психологія людини стала предметом об'єктивного наукового вивчення.

Перша психологічна експериментальна лабораторія з'явилась у місті Лейпцигу в 1879 р. Її засновником був Вільгельм Вундт.

У перших психологічних наукових школах ставились питання про аналіз структур психічного життя, функціонування психіки як механізму адаптації до навколишнього середовища, роль мотивації та цілісність психічного життя людини, вивчення поведінки з урахуванням свідомості чи несвідомого. Дослідники намагались створити методи для вивчення різних об'єктів - процесів функціонування мозку та нервової системи, зовнішніх аспектів поведінки та діяльності, які можна спостерігати чи вимірювати, таємничих процесів пізнання (сприйняття, пам'яті, мислення, вирішення задач), творчості, суб'єктивних переживань, мотивації, психічного розвитку, а згодом - особистості, психології соціальних спільнот.

Із розвитком природничих наук утвердилися певні правила отримання наукового знання. Кожний студент розуміє, що точні систематичні спостереження та експериментальне дослідження є переконливішими, ніж використання красномовних гострих аргументів, для яких немає доказів. Науковий метод полягає у поєднанні теоретичного осмислення положень та їх перевірки щодо реальності.

Експериментальна психологія зародилася в університетах Німеччини в XIX столітті. Фундамент її заклали німецькі та британські вчені.

Слід зазначити, що психологія, як і будь-яка інша наука, пов'язана з певним історичним контекстом, який може впливати на її розвиток, відповідає духові часу або загальній інтелектуальній, культурній та духовній атмосфері суспільства, на яку впливають соціальні, політичні та економічні події.

Для розвитку експериментальної психології велике значення мали досягнення німецьких учених-фізіологів. Зокрема, значний внесок у розвиток фізіології зробив Йоганнес Мюллер (1801— 1858), професор анатомії та фізіології Берлінського університету. Він був надзвичайно продуктивним, кожні сім тижнів видавав нову наукову працю. Такий темп він демонстрував усе своє життя, поки не вкоротив собі віку під час нападу депресії. В своїй книзі "Посібник з фізіології людини" вчений представив та систематизував великий обсяг знань із фізіології. Для подальшого розвитку як фізіологічних, так і психологічних досліджень велике значення мав сформульований Мюллером принцип специфічної енергії органів чуття.

Група молодих учених, які були студентами Й. Мюллера, організувала Берлінське фізичне товариство. їх об'єднало переконання, що всі явища підвладні законам фізики. За переказом, четверо з цих вчених (серед них і Г. Гельмгольц) дали урочисту клятву, підписавши її власною кров'ю. У клятві стверджувалось, що життя є результат фізико-хімічних реакцій. У процесі фізіологічних досліджень И. Мюллера та його послідовників розвивався погляд на психологічні процеси як на такі, що їх можна вивчати експериментально.

Особливу роль для розвитку наукових досліджень у психології відіграла діяльність учених Германа фон Гельмгольца, Ернста Вебера, Густава Теодора Фехнера та Вільгельма Вундта. Ці вчені вперше використали експериментальні методи для вивчення психічних процесів, зокрема, мислення, і тому всі вони вважаються засновниками експериментальної психології.

У німецькій науковій традиції приділяли велику увагу детальному ретельному збору досліджуваних фактів, на відміну від Франції та Англії, де перевагу надавали дедуктивним і математичним методам. Для німецьких університетів був властивий ширший підхід до визначення того, що є наукою. У Франції та Англії науками вважали перш за все фізику та хімію, оскільки в них використовуються математичні методи. В Німеччині до наук відносили фонетику, лінгвістику, історію, естетику, логіку. Німецькі вчені вважали можливим дослідження розумової діяльності в той час, а французькі та англійські вчені були налаштовані скептично до такого роду досліджень. їхня позиція полягала в тому, що до такого складного предмета, як людський розум, наукові методи є незастосовними.

Саме в Німеччині було створено сприятливу атмосферу для вільної наукової активності. В 1870 р. ця країна являла собою вільну конфедерацію автономних королівств, міст-держав, герцогств із централізованим урядом. Тож кожна окрема територія мала свій власний добре фінансований університет із достойною оплатою для викладацького складу та відповідним науковим обладнанням. Натомість в Англії було лише два університети (Оксфорд і Кембридж), і до того ж у них не заохочувались наукові пошуки в психології. У 1877 р. у Кембриджі вченою радою було заборонено викладання психології, оскільки це оцінювалось як виклик релігії, як неприпустиме намагання "покласти душу людини на чашу терезів". Експериментальну психологію в Англії почали викладати у Кембриджі у 1897 р., а в Оксфорді - 1936 р.

У німецьких університетах професори мали можливість працювати вільно, на свій розсуд визначати теми для викладання та проведення досліджень. Студенти також могли насолоджуватись академічною свободою в тому сенсі, що мали можливість відвідувати лекційні курси на власний розсуд, жодних обмежень у їхній діяльності не було.

У такій атмосфері, як уже згадано, було створено умови для наукових досліджень. Професори залучали студентів до досліджень у добре обладнаних аудиторіях. Усе це сприяло процвітанню науки. Хоча ймовірність отримати місце в університеті була досить значною, вакантних місць було достатньо, однак вимоги до претендентів на наукові посади були надзвичайно високими. Щоб стати університетським викладачем, треба було захистити наукову працю і постійно продовжувати дослідження, публікувати нові розвідки. Практично завоювати позицію в німецькому університеті і зробити наукову кар'єру міг лише той, хто мав непересічні здібності справжнього вченого і дослідника. "Весь світ заздрив німецькій університетській системі з її давніми традиціями, знаменитою академічною свободою і репутацією наукової переваги та академічної суворості. Про студентів німецьких університетів жартували, що третина з них під тиском принципу "працювати-працювати" ставала жертвами нервового зриву; третина прагнула врятуватись від цього тиску на дні чарки і взагалі занапастила себе, ну а ще третина продовжувала керувати Європою" (Д. Шульц, С. Шульц, 1998).

Отже, в таких умовах могли здобути позиції в університетах лише кращі з кращих. Піонерам експериментальних психологічних досліджень були властиві надзвичайна добросовісність, рідкісний ентузіазм та невичерпний оптимізм. Наукова психологія посіла гідне місце в німецьких університетах, а їхні випускники стали тими, кого називають "володарями дум".