Класичні експерименти в психології - Копець Л. - 1.3. Невтомний дослідник Френсіс Гальтон

Різноманітна діяльність сера Фрснсіса Гальтона (1822-1911) мала велике значення для розвитку психологічних вимірювань. Цей дослідник (народився у м. Бірмінгемі) був дуже допитливою людиною і досяг вагомих для свого часу результатів у багатьох науках (антропології, географії, математиці, метеорології). Його вважають засновником диференціальної психології та психометрики.

Гальтон був наймолодшою дев'ятою дитиною у своїй родині. У два роки він знав алфавіт, у три - вже читав, писав, вивчав мови, а в шість - прочитав усю класичну англійську літературу. Він був справжнім вундеркіндом, проглянувши двічі сторінку творів Шекспіра, декламував її напам'ять. Його двоюрідним братом був Чарльз Дарвін.

Дві лінії цієї сім'ї були досить відомі, успішні й заможні. Дарвіни просувались у медицині, а Гальтони займалися банківською справою та виготовленням зброї. Обидві родини були буквально переповнені талановитими людьми, які мали літературні обдарування, були винахідниками, відомими державними діячами, священиками, займались наукою. Цікаво, що обдарованість у цій сім'ї була як по чоловічій, так і по жіночій лінії. Зокрема, дід Гальтона (батько матері) Еразм Дарвін був автором досить довгих трактатів на технічні теми у віршованій формі, обирався членом Королівського наукового товариства.

Гальтон навчався на медичному відділенні Лондонського Королівського коледжу, а з 1840 р. - у Трініті-коледжі в Кембриджі вивчав математику, перед якою спочатку відчував панічний страх, а потім дуже захопився цією наукою. Через нервовий розлад полишив навчання, згодом спробував щось надолужити в своїй освіті, поновив заняття медициною й отримав диплом. Не досягнувши особливих успіхів в університеті, він також за наполяганням батька пропрацював два роки в лікарні м. Бірмінгема асистентом лікаря. Він роздавав ліки, лікував переломи, ампутував пошкоджені пальці, виривав зуби, робив щеплення дітям. Робота в лікарні була обтяжливою, однак він не міг не послухати батька.

Гальтона дуже яскраво характеризує такий вчинок. Зацікавившись дією ліків, він приймав маленькі дози різних препаратів у алфавітному порядку і все ж зупинився на С, оскільки зрозумів, що може зашкодити собі.

У 1844 р. (після смерті батька) отримав непоганий спадок, що і визначило його долю, бо вже не було потреби займатися своєю освітою і кар'єрою. Гальтон почав утілювати свої мрії. Він цікавився експедиціями, його захоплювали невідомі далі. Спочатку поїхав на Близькій Схід, потім кілька років жив у Шотландії, на власні кошти організував експедицію до Південно-Західної Африки. Він цікавився метеорологією, біологією, географією. В африканській експедиції Гальтон вів спостереження, писав звіти та виконував картографічні роботи. Для автоматичної фіксації даних про атмосферні явища він сконструював спеціальний прилад. Свої багаторічні спостереження за природними явищами Гальтон узагальнив у книзі "Метеорографіка" (1863), яка була першою спробою наукового розгляду явищ погоди на Землі в цілому.

Ці дослідження принесли вченому багато нагород і повагу в наукових колах. За книгу "Розповідь дослідника тропічної Південної Африки". Гальтон був нагороджений медаллю Королівського географічного товариства, членом якого він був понад 40 років. Згодом Гальтон відмовився від наукових експедицій, пояснюючи це одруженням та слабким здоров'ям. Тим не менш він і далі займався підготовкою членів майбутніх експедицій, брав участь в їх організації, також читав відповідні лекції солдатам, які мали служити у британських колоніях. Він навіть написав книгу за назвою "Мистецтво мандрів".

Френсіс Гальтон був людиною з надзвичайно високим інтелектом. Автори "Історії психології" вважають, що опосередковано можна дійти висновку, що коефіцієнт інтелекту вченого дорівнював приблизно 200 (Д. Шульц, С. Шульц, 1998). Кумиром для Гальтона був Ісаак Ньютон; бюст знаменитого фізика прикрашав його кабінет.

У царині психології Френсіс Гальтон почав свою дослідницьку роботу з проблеми індивідуальних відмінностей у 1869 р. Розгорнувши свої психологічні дослідження, Е. Вебер, Г. Фехнер та Г. Гельмгольц здійснювали певні спроби дослідити цю проблему, а В. Вундт та Е. Тітченер не вважали за необхідне брати до уваги індивідуальні відмінності. Б процесі своїх мандрів, спостережень Гальтон зацікавився проблемою спадковості та виникненням індивідуальних відмінностей. 1869 р. він опублікував книгу "Спадковий геній", у якій проаналізував біографічні дані відомих учених і лікарів. У цій праці дослідник уперше показав, яким чином статистичні методи можуть використовуватись у вивченні індивідуальної обдарованості. Він обґрунтував новий метод наукового психологічного дослідження - метод близнюків. Гальтон стверджував, що в талановитих родинах геніальні діти народжуються значно частіше, тож це зумовлено спадковістю, а не впливом зовнішніх умов. Він доводив, що у видатних людей із більшою ймовірністю народяться видатні сини, а народження генія у звичайній родині малоймовірно. Наприклад, за його даними, із 4 тисяч дітей видатних батьків 977 чоловіків стали згодом знаменитими. Коли ж група дітей обиралась випадковим чином, то обдарованих дітей налічувалось тільки 332. Більше ніж половина охоплених цим дослідженням відомих людей мали одного або більше видатних родичів.

Знамениті люди успадковують не тільки геніальність, а й особливу форму її прояву. Гальтон доводив, що успадковуються не лише фізичні, а й психічні особливості, а риси дітей визначаються рівною мірою як спадковістю батька, так і матері. В той час ці ідеї не здавались очевидними.

Вивчивши біографії 400 талановитих учених, прослідкувавши їхні родинні стосунки, Гальтон відкинув думку, що обдаровані люди мають слабке здоров'я (тогочасною мовою "слабке тіло"), він доводив, що більшість великих людей - "міцні тварини".

Гальтон звернув увагу на те, що серед великих учених, які народились у Великій Британії, дуже багато первістків. З того часу дослідження перших та єдиних дітей і впливу порядку народження залишається для психологів привабливою проблемою. Деякі вчені вважають, що перші та єдині діти в сім'ї краще розвиваються, мають вищі оцінки в тестах інтелекту, відзначаються високою потребою досягнень, краще навчаються в школі та вузах.

Гальтон написав із проблеми спадковості понад 30 праць. Учений стверджував, що успадковуються такі риси, як схильність бути п'яницею, пристрасть до мандрів, хвороби, тривалість життя, навіть мораль і релігія. Гальтон висловив думку про можливість створення науки "євгеніки" (увів у обіг цей термін, що в перекладі з грецької означає "наука про народження блага"). На його думку, така наука мала б сприяти народженню "якісних" осіб і протидіяла народженню "неякісних". Він вважав, що необхідна суспільна увага до підтримання інтелектуального рівня через продовження роду. Учений міркував досить прямолінійно: якби обрати із загальної маси талановитих людей і поєднати їх шлюбом, то це сприяло б створенню нової високообдарованої людської раси. Гальтона захоплювала ідея селекційної роботи з відбору талановитих чоловіків та жінок. Для таких людей учений пропонував створити державні проекти та заохочувати їх матеріально. Гальтон звертав увагу, що представники інтелектуальної еліти мають менше дітей, оскільки пізніше беруть шлюб. Тож гідним членам суспільства слід сприяти в тому, щоб вони створювали сім'ї в молодому віці, мали пільги на придбання хорошого житла. Сам Гальтон та його брати не мали дітей.

У подальшому євгеніка перетворилась на набір антигуманних ідей, який охоче використовували в своїх реакційних цілях тоталітарні режими, однак у цьому немає провини Гальтона. Він прагнув лише привернути увагу до того, що чинники спадковості не можна ігнорувати у процесі розвитку особистості. Гальтон бачив у цьому можливість покращання життя майбутніх поколінь і не схвалював просто "сентименти щодо бідних людей". Ідеї вченого мали суто академічний характер, вій романтично мріяв про галактику геніїв.

Завдяки Гальтону було започатковано видання журналу "Біометрика", він профінансував лабораторію національної євгеніки, в якій посів місце професора. Згодом, на щастя для Гальтона, це місце зайняв Карл Пірсон. Задум проводити дослідження в сфері євгеніки, безумовно, сьогодні сприймається як досить архаїчний і непереконливий, однак приклад Гальтона наснажив дослідників у нелегкій справі пошуку наукового ґрунту в психології індивідуальних відмінностей. У сучасному світі медико-психологічне консультування при плануванні народження дитини використовується достатньо широко, оскільки вчені орієнтуються у проблемі спадкової обумовленості набагато точніше.

Ознайомившись із працями видатного бельгійського астронома і статистика Кетле, який сформулював уявлення про "закон помилок" (нормальний розподіл) і стверджував, що цьому закону підпорядковуються також фізичні характеристики людей, Гальтон вирішив перевірити, чи підлягатимуть йому виміри інтелектуальних здібностей. Учений провів статистичний аналіз біографій видатних людей і знову дійшов висновку: здібності успадковуються, оскільки видатні люди досить часто були родичами по крові.

Гальтон уперто шукав доказів спадкового характеру індивідуальних відмінностей. З метою отримання таких фактів він організував антропометричну лабораторію на Міжнародній виставці здоров'я в Лондоні в 1884-1885 рр. Відвідувачі виставки сплачували три пенси за різні антропометричні вимірювання (сили, гостроти органів чуття, часу реакції). Саме ці показники Гальтон вважав ознаками розумових можливостей. Через цю лабораторію, яка пропрацювала 6 років, пройшло понад 9 тисяч досліджуваних.

У лабораторії було створено багато приладів для антропометричних та психометричних вимірювань, методи і показники цієї установи використовуються антрометристами і сьогодні. Зібрані дані через 100 років у 1985 р. проаналізували американські дослідники. Провівши подібні вимірювання, вони з'ясували, що між даними Гальтона та сучасними показниками існує висока кореляція, що свідчить про надійність даних ученого. Виявилось, що показники ваги, розмаху рук, об'єму легень та сили руки наближені до сучасних, а от темпи розвитку в часи Гальтона були сповільненими.

Після завершення виставки учений у різних місцях Лондона розміщав філіали своєї лабораторії і накопичував дані про різні виміри людини. В 1885 р. Гальтон відкрив у лондонському музеї Саут-Кенігстон постійну лабораторію, щоб збирати дані про чоловіків, жінок і дітей. У лабораторії проводили вимірювання розмаху рук, об'єму легень, оцінювали швидкість реакції, вміння розрізняти кольори, перевіряли зір та слух. Як ученого Гальтона перш за все цікавила варіативність психологічних і антропометричних характеристик та її причини. Коли дослідник ознайомився з колекцією відбитків пальців свого приятеля Вільяма Хершела, що її він збирав без усякої мети впродовж 30 років, Гальтон віддав розпорядження знімати у відвідувачів ще й відбитки пальців. Лабораторія при музеї мала великий успіх, відвідувачі вважали, що пройти всі вимірювання, які робив асистент Гальтона, сержант Рендл, відповідає правилам хорошого тону. Всі дані потрапляли в архів Гальтона. Саме на їх основі вчений згодом відкрив дактилоскопію.

Гальтона вважають дослідником, який першим використав анкету. Він надіслав анкети членам Королівських наукових товариств, а також звернувся до широкої публіки з проханням надсилати анкети з описом сімейних талантів та обдарувань і за це навіть пропонував спеціальні призи. Зібравши дані на основі цієї дуже детальної анкети, він написав монографію "Англійські вчені, їх природа та виховання" (1874). Він уперше проаналізував психологічні особливості вчених, зробив особистість ученого об'єктом емпіричного дослідження.

Гальтон обстежив 800 братів. Він навіть проводив досліди із кроликами, метеликами та горохом, вивчаючи спадковість.

Збираючи різні дані та проводячи дослідження, Гальтон також удосконалював методи математичної обробки даних. Він вважав, що статистика - це "єдине знаряддя, яким можна прорубати дорогу в густих хащах труднощів, що перегороджують дорогу тим, хто наполегливо розвиває науку про людину".

Гальтон відкрив закон регресії як закон успадкування ознак: будь-які ознаки нащадків мають тенденцію більше наближатись ло середнього значення в популяції, ніж до значення цього параметра у своїх батьків (ознаки регресують до середнього значення в популяції). В 1888 р. учений опублікував врешті решт працю "Природна спадковість", в якій узагальнив результати всіх своїх емпіричних і статистичних досліджень і пояснив своє нове відкриття - коефіцієнт кореляції (міру зв'язку між ознаками). Книга мала надзвичайне значення для розвитку психологічних досліджень, ідеї Гальтона були на часі, і дослідники продовжили розробку кореляційного методу. За підтримки Гальтона його учень Карл Пірсон вивів формулу, яка отримала назву "коефіцієнт кореляції Пірсона". Для позначення коефіцієнта використовується перша буква англійського слова regression (регресія), на згадку про відкриття Гальтона, що спадкові ознаки наближаються (регресують) до середнього значення. Кореляція невдовзі стала поширеним засобом досліджень у різних науках, не лише у психології.

Гальтону належить пріоритету створенні психологічних тестів, хоча вважають, що термін "тест" уперше застосував Джеймс Кеттел, американський психолог, учень Гальтона. Ідея тесту як методу вимірювання індивідуальних відмінностей і зокрема інтелекту пов'язана з пошуками Гальтоном доказів такої гіпотези: інтелект можна виміряти, оцінюючи сенсорні здібності людини; чим вище інтелект особи, тим вище повинні бути сенсорні здібності. Гальтон вважав, що у найбільш обдарованих людей відповідно тонкі й розвинуті відчуття. В сучасних дослідженнях з'ясовано, що розумово відсталі люди часто нездатні розрізняти сенсорні відчуття (Дж. Ловінджер,1987).

Гальтон, прагнучи знайти докази для цієї гіпотези, розробляв різні прилади для сенсорних вимірювань. Він, зокрема, винайшов особливий свисток, який використовував для постійних експериментів, як із людьми, так і з тваринами. Він полюбляв, прогулюючись по лондонських парках із цим свистком та ще деякими пристосуваннями, спостерігати, яку реакцію викликають звуки, що їх він видобуває зі своїх винаходів. Як багато хто з перших психологів, Гальтон винайшов різноманітні прилади: фотометр (для розрізнення кольорів), калібрований маятник (для визначення часу реакції на світло та звук), набір ваг (для оцінки кінетичної або м'язової чутливості), спеціальну рейку з розміткою (для оцінки довжини відрізків), набір пляшок із різними речовинами (для перевірки нюху). Ці прилади пізніше протягом десятиліть використовувались у психологічних лабораторіях, а гальтонівський свисток до 30-х років XX ст. був обов'язковим приладом у кожній психологічній лабораторії.

Гальтон зацікавився дактилоскопією і надав наукове обґрунтування дактилоскопічному методу як можливому способу розпізнання людей і їх ідентифікації, хоча метод, як уже згадано, розробив Вільям Хершел у 1860 р. в Індії, а вперше використав у практиці розслідування Генрі Фаулдс. Однак криміналісти не були впевнені в тому, що справді немає двох людей із однаковими відбитками пальців. Гальтон проаналізував величезну кількість відбитків пальців і математично обґрунтував практичну неможливість їхнього збігу. Він також першим здогадався, що слід створювати систему каталогів і реєстрації відбитків пальців. Спираючись на дослідження И. Пуркіньє, який знайшов основні типи малюнків, що повторювались у папілярних узорах (спіралі, еліпси, кола, подвійні закрутки), Гальтон вивчив 5 тисяч узорів на пальцях 500 осіб і визначив, що існують чотири основних типи, а від них утворені всі інші комбінації. Він виявив, що вони не змінюються впродовж життя, а у випадку пошкодження (рани, опіки) знову відновлюються. Результати Гальтона лягли в основу сучасних систем ідентифікації людини за відбитками пальців. Дослідження Гальтона завершив Едвард Генрі, який створив дактилоскопічну формулу і систему, що має назву Гальтона-Генрі.

Відкриття дактилоскопії було сенсацією кінця XIX ст. Всі європейські газети надрукували фото Гальтона на першій сторінці. У 1892 р. вчений опублікував у Лондоні книгу "Відбитки пальців", у якій виклав результати своїх досліджень. У 1895 р. дактилоскопію почав використовувати Скотланд-Ярд, що надзвичайно прискорило розкриття злочинів, а в 1900 р. вона стала офіційним метолом цієї організації. Особливо оцінили це відкриття в 1911 р., коли з Лувра вкрали знамениту картину Леонардо да Вінчі "Джоконда". На склі рами збереглися відбитки пальців, тож за ними було спіймано злодія. Після цього успішного розслідування метод, який сприймався неоднозначно, поширився по всьому світу.

Гальтон постійно проводив експерименти і використовував для цього будь-які можливості. Прогулюючись вулицями, розглядав предмети та підраховував асоціації і нові ідеї. Провівши відповідний аналіз їх змісту, він був розчарований тим, що асоціації здебільшого стосувалися минулого досвіду і не були шляхом до відкриття нових ідей.

Для дослідження асоціацій Гальтон провів такий експеримент. Він склав список із 75 слів, кожне з яких записав на окремому листку. Через тиждень, розглядаючи листок, він за допомогою хронометра фіксував час виникнення двох асоціацій, викликаних кожним словом. Асоціації найчастіше були у вигляді одного слова, інколи це були образи, уявні картини, які складно було описати одним або двома словами. Гальтон проаналізував, що 40 % із загальної кількості асоціацій мають своїм джерелом досвід дитинства. Проведений експеримент продемонстрував вплив вражень дитинства на особистість дорослої людини і започаткував одну із ліній вивчення психічного розвитку.

Метод аналізу асоціацій відіграв велику роль у розвитку психології, це був один із перших по-справжньому наукових інструментів розкриття психологічної реальності, його удосконалювали застосовували й В. Вундт, З. Фройд, К. Юнг.

Гальтон першим почав широко використовувати опитувальники. Він розпитував спочатку переважно своїх знайомих, учених про все, наприклад, що вони пригадують із вражень сьогоднішнього ранку і який це образ, які його характеристики. Звернувшись до ширшого кола людей із цим самим запитанням, Гальтон дійшов висновку, що у жінок і дітей образи конкретніші та детальніші, ніж у інших.

Схильність Гальтона проводити дослідження та його винахідливість народили легенду про одну з його дослідницьких прогулянок. Учений вирішив побути у стані душевно хворої людини, якій здається, що її переслідують. Свої враження від прогулянки він підсумував таким чином: у кінці йому здавалось, що за ним стежить кожна коняка на лондонській вулиці, а коли вона навіть не дивилась у його бік, то він думав, шо вона лише приховує своє стеження.

Гальтон любив підрахунки і використовував для цього будь-яку можливість. В університеті чи в театрі він підраховував кількість покашлювань або позіхань і трактував це як міру знудьгованості публіки. На сеансі у художника він порахував кількість мазків і з'ясував, що для завершеної картини художник робить до 20 тисяч мазків.

Учений придумав для підрахунків спеціальну систему, де замість цифр використовувались запахи, а запахам приписував відповідні цифрові значення. В результаті цих інтелектуальних вправ він написав оригінальну статтю "Арифметика запахів", яку було опубліковано в першому номері "Психологічного огляду" (одному з перших психологічних журналів у США).

Почавши своє життя як невдаха-студент, який навчався гірше за інших та не міг виправдати сподівань свого батька, в кінці життя Гальтон став знаменитістю, до його діяльності була прикута увага всієї Європи, його знали як прогресивного мислителя, пристрасного оратора, невтомного мандрівника, першовідкривача наук та любителя парадоксів, його поважали як вчені, так і представники церкви.

Гальтон був також надзвичайно активною творчою особистістю, досліджував вплив географічних чинників на особливості населення, моду, атлетику, вплив молитов. Для того, щоб мати можливість розглядати те, що йому цікаво, коли перебуваєш в натовпі, дослідник винайшов спеціальний перископ. Гальтон також винайшов друкарський пристрій для телетайпу, пристосування для відкривання замків.

Гальтон, як багато хто з перших психологів, був особою ексцентричною, він шукав наукові докази існування бога та мріяв знайти рецепт безсмертя. У 1909 р. Гальтон пройшов посвяту у рицарі. Він був членом престижного лондонського літературного клубу Атенеум.

Учений зробив серйозний внесок у різні науки. В метеорології він визначив явище антициклону і винайшов карти погоди, працював над мапами Західної Африки, у статистиці розробив регресію та кореляційний аналіз, у психології відкрив явище синестезії. Просуватися у різних галузях Гальтону допомагала його любов до підрахунків та вимірювань. Психологія не належала до основних інтересів ученого, однак його здобутки в цій галузі були значні. Він розгорнув дослідження проблем, які надовго захопили психологів.

Гальтон був одним із перших дослідників здібностей. У книзі "Дослідження здібностей людини та їх розвиток" (1883) він уперше сформулював ідеї психологічного тестування. Вчений сам розробляв тести для своїх досліджень. Хоча вони і не були вдалими, однак сама ідея розробки тестових випробувань є значним внеском у психологію. Гальтон також першим почав вивчати одно-яйцевих близнюків.

Учений винайшов низку експериментальних приладів та психологічних методів (метод близнюків, метод аналізу образної нам яті, асоціативний метод), які вважають класичними у психології. На основі цих методів проведено неймовірну кількість сучасних досліджень і отримано цінні результати. Гальтон провів, можливо, перші дослідження, в яких був одночасно експериментатором і досліджуваним, вивчаючи асоціацію ідей та візуальні образи. Розробки вченого лягли в основу нової психологічної науки – диференційної психології. Запропонувавши статистичний метод, ідею розробки тестових методів, Гальтон змінив загальний вигляд тогочасної психології. Він перетворював її на сучасну науку. А от створення теорії безсмертя він не встиг завершити.

Коли Гальтон помер, його учень Карл Пірсон опублікував генеалогічне дослідження про свого учителя. Виявилось, що серед предків Гальтона були імператор Карл Великий, декілька англійських королів, зокрема Вільгельм Завойовник, та київський князь Ярослав Мудрий.