Класичні експерименти в психології - Копець Л. - 1.5. Герман Еббінгаус – дослідник пам'яті

Історія життя Герма на Бббінгауса (1850-1909), одного із засновників психології, новатора, експериментатора, небагата подіями, однак надзвичайно цікава, і її деталями стали результати експериментів, які він проводив.

Дослідження цього вченого були певним викликом Вундту, який вважав, що неможливо експериментально вивчати вищі пізнавальні процеси. Це були перші об'єктивні експериментальні дослідження психічних процесів. В них було доведено, що, попри складність та унікальність психічних явищ, вони підпорядковані законам, які можна досліджувати та представляти, користуючись математичними методами.

Герман Еббінгаус першим серед психологів почав вивчати пам'ять і здатність до навчання за допомогою експериментального методу. Він довів, що експериментальне дослідження вищих психічних функцій є можливим. До того ж цікаво, він був, так би мовити, психологом-одинаком, проводив свої дослідження, не маючи фінансової підтримки, власної лабораторії, не працюючи в університеті.

У студентські роки Еббінгаус цікавився історією, літературою та філософією. Отримавши докторський ступінь у Боннському університеті в 1873 р., після завершення навчання Еббінгаус служив в армії під час франко-прусської війни. Учений прожив сім років в Англії, навчаючись за власні кошти, а на життя заробляв репетиторством. Перебуваючи в Парижі, він випадково потрапив до букіністичного магазину, в якому знайшов книгу Г. Фехнера "Основи психофізики". Книга вразила його. У нього виник задум дослідити процеси пам'яті, спираючись на принципи Фехнера. Упродовж п'яти років Еббінгаус самостійно проводив низку дуже серйозних досліджень, бездоганних із погляду повноти охоплення проблеми та об'єктивності отриманих результатів. Учений підходив до своєї праці надзвичайно методично, проводив дослідження щоденно в одні й ті самі години. Він підпорядкував дослідницькій роботі все своє життя.

У тогочасній психології була популярною асоціативна теорія, відповідно до якої ідеї (уявлення, образи) поєднуються одна з одною за певними правилами. Основними причинами асоціації вважали близькість між фактами свідомості в часі та просторі, схожість між уявленнями, а також різкий контраст між ними. Процеси пам'яті теж розглядали в контексті цієї теорії, тож відповідно вважалося, що люди запам'ятовують факти (зберігають їх у пам'яті, пригадують) тому, що між ними сформувались асоціації. Еббінгаус зрозумів: для того, щоб дослідити закони пам'яті, слід сформувати умови, в яких спрацьовували б лише асоціативні зв'язки, й уникнути впливу осмислення.

Дослідник визначив, що не слід використовувати як матеріал для запам'ятовування вірші або завершені історії. Оскільки сприйняття словесного матеріалу призводить до виникнення певних уже сформованих асоціацій, то це впливатиме на процес запам'ятовування. Те, що ми вже знаємо, запам'ятовується легше, до того ж такого роду матеріал дослідник не має можливості контролювати. Еббінгаус вирішив використовувати абсолютно однорідний матеріал, який не породжує жодних асоціацій, та абсолютно незнайомий.

Для досягнення мети він винайшов особливий матеріал для запам'ятовування, а саме беззмістовні набори складів із двох приголосних і однієї голосної. Він вважав, що саме набори беззмістовних складів забезпечують чистоту експерименту. Еббінгаус склав список із 2300 складів і всі ці можливі поєднання трьох букв, записані на картках, використовував у випадковому порядку. Склади також повинні були утворювати ряди, в яких не могло бути жодного змісту. Насправді це непросте завдання, оскільки досить складно знайти поєднання букв, які б звучали беззмістовно та не викликали жодних асоціацій. Однак Еббінгаус упорався з цим завданням, оскільки добре володів англійською, французькою, грецькою мовами і латиною.

Отже, при поєднанні складів не повинно було утворюватись слово чи якісь елементи осмислених фраз. Побудовані таким чином ряди зачитували декілька разів зі швидкістю, що регулювалась ударами метронома або звуками кишенькового годинника. Ряд складів вважався завченим тоді, коли досліджуваний відтворював його, не зупиняючись та без помилок. Для фіксації кількості повторень Еббінгаус користувався ниткою із нанизаними кульками і після кожного повторення пересував одну кульку. В кінці експерименту Еббінгаус підраховував пересунуті кульки і визначав кількість зроблених повторень. Перед експериментами дослідник тренувався, щоб невимушено читати склади та пересувати кульку на нитці.

Еббінгаус вивчав залежність механічного запам'ятовування від таких умов: обсяг матеріалу (кількість складів), число зроблених повторень, проміжок часу між заучуванням та повторенням, спосіб побудови рядів. Дослідження тривали два роки (в 1879-1880 та 1883—1884 рр.). Всі експерименти за однією процедурою починалися та закінчувалися в один і той самий час. В цьому виявлялися намагання Еббінгауса створити незмінні умови для дослідження механічної пам'яті.

Схема експериментів Еббінгауса була надзвичайно простою. Головним індикатором запам'ятовування він обирав кількість повторень до повного безпомилкового відтворення ряду. Тоді дослідник обирав певну умову, змінював її (наприклад, довжину ряду) та вивчав, як це позначається на кількості повторень. У своїх експериментах він ставив за мету визначити, скільки повторень необхідно для запам'ятовування без спеціальних прийомів набору беззмістовних складів і наскільки буде міцним таке запам'ятовування.

Таким чином, з'явилася можливість досліджувати процеси пам'яті незалежно від змістовних зв'язків. Винайдений Еббінгаусом прийом високо оцінив американський психолог Е. Тітченер, який назвав використання беззмістовних складів найвидатнішим винаходом психологів із часів Арістотеля. Розвідки Вундта були прикладом експериментального дослідження фізіологічних проблем, робота ж Еббінгауса - перший приклад експериментального дослідження власне психологічних проблем. Психологи вважають, що вивчення Еббінгаусом процесів пам'яті є одним із рідкісних свідчень геніальності в експериментальних дослідженнях.

Еббінгаус вніс низку змін у саму процедуру досліджень і загалом у тогочасну традицію. В університетах того часу британські дослідники вивчали уже сформовані асоціації і ставили питання про їхню природу, типи. Еббінгаус пішов іншим шляхом, контролюючи процес формування асоціацій, тож його дослідження були більш об'єктивними.

Учений досліджував закони пам'яті, експериментуючи також на самому собі. Він був одним із перших психологів, який використовував об'єктивний метод щодо себе.

Еббінгаус опублікував свої результати і пояснив методологію своїх досліджень у книзі "Про пам'ять" (1855). Методологія досліджень була логічною, результати завершеними, текст книги написаний з абсолютною ясністю.

Результати досліджень Еббінгауса стали досить популярними і тією чи іншою мірою представлені в сучасних підручниках із психології.

1. Крива Еббінгауса. Крива запам'ятовування, стрімко падаючи, стає пологою. Вона показує закони збереження вивченого матеріалу: в перші години після запам'ятовування втрачається близько 60 % інформації, потім процес сповільнюється. Через 6 днів залишається не більше 20 % інформації, і вже ця частина зберігається в пам'яті досить міцно. З плином часу матеріал забувається, причому спочатку забування відбувається досить швидко, а потім його темпи сповільнюються (матеріал забувається все повільніше). Дослідник також порівняв процес запам'ятовування осмисленого матеріалу і набору непов'язаних складів. Для цього порівнювалось заучування поеми Байрона "Дон Жуан" та відповідного обсягу беззмістовних складів. Еббінгаус з'ясував, що осмислений матеріал запам'ятовується у 9 разів швидше. Крива ж запам'ятовування за осмисленого матеріалу має такий самий вигляд, що і при беззмістовних складах, однак її падіння не таке стрімке. Дослідник сам вивчав різницю у запам'ятовуванні беззмістовного ряду та осмисленого матеріалу. Він вивчив уривки із поеми Байрона "Дон Жуан", у кожній строфі якої міститься по 80 складів. Щоб запам'ятати одну строфу поеми, вченому довелося зробити 9 повторень; щоб вивчити 80 непов'язаних складів - 80 повторень. Осмислений матеріал запам'ятовується майже в 9 разів легше, ніж беззмістовний.

2. Знаменитий психологічний закон: "7±2". При одному прочитуванні запам'ятовується або 5, або 7, або 9 складів.

3. Ефект країв. При запам'ятовуванні спрацьовує ефект краю. Краще запам'ятовуються початок та кінець матеріалу, а середина випадає.

4. Ефект повторення. Чим більший обсяг матеріалу, тим більше повторів і часу потрібно для його бездоганного відтворення. Зі збільшенням кількості безмістовних складів, середній час на запам'ятовування окремого складу зростає, як і загальний час запам'ятовування всього обсягу складів.

5. Ефект надмірного запам'ятовування, для того, щоб бездоганно запам'ятати і відтворювати матеріал, треба повторити його більшу (надмірну) кількість разів.

Книга Еббінгауса "Про пам'ять" була дійсно новаторською працею, до того ж майстерним зразком надзвичайної наполегливості дослідника. В історії психології Еббінгаус є єдиним дослідником, який, не маючи жодної підтримки, присвятив своє життя експериментуванню.

Еббінгаус також поставив експеримент із метою порівняти ефективність суцільного та розподіленого в часі заучування. Він встановив, що зі збільшенням кількості заучуваного матеріалу збільшується і кількість роботи, необхідної для запам'ятовування. При заучуванні між рядами утворюються асоціативні зв'язки між суміжними складами, і тими, що розташовані далеко один від одного.

З 1880 р. Еббінгаус працював у Берлінському університеті, де він дістав можливість продовжити свої дослідження та перевірити отримані раніше результати.

У 1886 р., обійнявши посаду асистента професора в Берлінському університеті, дослідник обладнав лабораторію. Однак подальшого підвищення він не отримав, оскільки публікував мало праць. Згодом він переїхав до Бреслау, створив там лабораторію і працював до 1905 р.

У 1905 р. Еббінгаус став професором університету міста Галле і працював там до кінця життя. Як бачимо, вчений також був непоганим організатором науки, створив психологічні лабораторії в Берліні та Бреслау. Він досліджував також сприйняття кольорів і розробив перші версії інтелектуальних тестів. Тест полягав у заповненні фрази пропушеним словом і був одним із перших методів для діагностики розумового розвитку дитини.

Блискуче написана книга "Нариси з психології" (1908) та фундаментальні двотомні "Основи психології" (1902), які Еббінгаус присвятив пам'яті Фехнера, довгий час використовувались у німецьких університетах як підручники зі вступу до психології.

Експериментальну роботу Еббінгаус проводив надзвичайно ретельно, всі умови експерименту були під суворим контролем, математичний аналіз даних був бездоганним. Праці вченого змінили тогочасну психологію й утвердили високий рівень експериментальної культури досліджень. Психологи зрозуміли переваги об'єктивного наукового підходу в сфері дослідження психологічних явиш, зрозуміли, що неможливо ухилятися від точної перевірки фактів та використання кількісних методів і ховатися в туманних інтроспективних далях.

Еббінгаус не зробив теоретичного внеску в психологію, він не мав учнів, які б стали видатними вченими, не створив наукової школи. Однак його ім'я назавжди залишиться в історії психології, адже результати його експериментальних досліджень витримали перевірку часом. У 80-ті роки XX ст. на його честь провели декілька симпозіумів. Еббінгаус розпочав експериментальні дослідження вищих пізнавальних процесів. Отримані ним результати та його висновки залишаються актуальними, хоча минуло вже більше ніж 100 років від часу їх появи. Це для психології надзвичайно рідкісний випадок.