Класичні експерименти в психології - Копець Л. - Франц Брентано

Георг Еліс Мюллер

Видатним дослідником, суперником Вундта, був Георг Еліс Мюллер (1850-1934). Він проводив фізіологічні та психологічні дослідження впродовж 40 років у психологічній лабораторії Геттінгенського університету (заснована у 1881 p.). Його робочий день повністю був зайнятий різноманітними дослідженнями, з лабораторії Мюллер виходив далеко за північ.

Мюллер вивчав вищі психологічні функції, застосовуючи методи Еббінгауса і Вундта. Він помітив, що, досліджуючи пам'ять,

Еббінгаус не звертав уваги на суб'єктивний досвід досліджуваного і розглядав учіння як механічний процес. Мюллер сформував іншу точку зору. Учіння та запам'ятовування - це не механічний процес, оскільки для суб'єкта існує можливість проявити активність. Коли досліджуваному пропонують позбавлений сенсу список складів, він все одно знаходить можливість асоціювати їх, свідомо групує матеріал тощо. На процес запам'ятовування, звернув увагу Мюллер, впливають і психічні стани суб'єкта, а саме готовність, сумніви, тобто усвідомлюване ставлення.

Мюллер сформулював інтерференційну теорію забування. Центральною в ній є гіпотеза, що процес забування відбувається в результаті взаємодії нового матеріалу з тим, що людина запам'ятала раніше; забування виникає не тому, що руйнуються з часом асоціативні зв'язки, а тому, що запам'ятовуваний матеріал взаємодіє з тими асоціаціями, що вже є у пам'яті суб'єкта (між новими та минулими асоціаціями формується інтерференція, і саме вона діє як чинник, що зумовлює забування).

Для своїх досліджень Мюллер зі своїм помічником Фрідріхом Шуманом винайшов прилад, який назвав "барабан нам [яті". Це циліндр, що обертався та регулював подання матеріалу для запам'ятовування. Використання такого приладу сприяло більш точним та об'єктивним дослідженням пам'яті.

Франц Брентано

Франца Брентано (1838—1917) вважали кращим знавцем Арістотеля в Європі. Учитель З. Фройда, Брентано був католицьким священиком. Однак коли в Римі прийняли доктрину про непогрішимість Папи Римського, він відмовився від сану та почав займатись філософією.

У 1874-1875 рр. цикл лекцій Брентано з філософії прослухав Фройд, який згодом вивчав філософію у нього приватним чином. Завдання психології Брентано бачив у тому, щоб вивчати та досліджувати психічні феномени.

Брентано у своїх працях полемізує з Вундтом: на його думку, предметом вивчення психології є не елементи психічних процесів, а психічні акти та психічна активність. Справжній предмет психології—це переживання. Брентано проводить думку про те, що експерименти є корисними, а основним науковим методом є спостереження. Повноцінний емпіричний метод ширший за експериментальне дослідження. Дослідник може використовувати дані, які він отримує через спостереження та свій власний досвід. Психічні акти можна вивчати не лише на основі пам'яті, а й за допомогою уяви: можна уявити собі певний психічний стан і провести за ним спостереження.

Вундт розглядав свідомість як особливі процеси (відчуття, сприймання, уявлення), що змінюють один одного. В експерименті можна їх розрізнити, проаналізувати, знайти ті елементи, або нитки, з яких сплітається ця особлива "тканина" внутрішнього світу суб'єкта. Брентано вважав ці погляди помилковими, оскільки в них не береться до уваги активність свідомості, її постійна спрямованість на об'єкт. Для означення цього невід'ємного атрибута свідомості Брентано запропонував термін "інтенція".

Брентано читав лекції у Віденському університеті впродовж 20 років. Вони були надзвичайно популярні серед студентів. Його учнями були такі видатні вчені, як Карл Штумпф, Зигмунд Фройд, Едмунд Гуссерль.